Романівський селищний голова: «Війна – це горе, а ще – дуже важка і виснажлива праця»

Позаду – десятиденна відпустка, а попереду – новий період служби у ЗСУ. Ми зустрілися із Романівським селищним головою Володимиром Савченком у п’ятницю прямо на вулиці селища, а вже наступного дня він знову поїхав до місця розташування своєї військової частини.

Звісно, на фронт, хоча, за словами Володимира Савченка, в артилеристів поняття «передня лінія» значно відрізняться від такого ж розуміння військової географії, наприклад, у десантно-штурмовій роті. 

У Володимира Савченка закінчувався термін звичайної відпустки, яку отримують воїни ЗСУ вже після пів року служби. Про те, що нового з’явилося у його житті після того, як влітку минулого року він пішов служити до лав Збройних сил України, ми й розпочали нашу невеличку розмову, а поговорити було про що.

Про найбільш яскраві моменти своєї служби мені розповісти буде важко, – каже Володимир Савченко. – Із однієї простої причини – що чогось яскравого, мальовничого чи драматично-піднесеного на війні майже не буває. Звісно, за всіх я розписуватись не буду, однак у підрозділі, де я служу, є постійна робота, дуже сувора дисципліна (я на цьому наголошую) і дуже багато гарних, я б сказав, класних, хлопців. Можливо, ще не всім відомо, хоча у Романові багато хто знає, де (у яких військах) я служу, однак можу повторити, що вже пів року головне моє звання – солдат-артилерист однієї із бригад, яка має свою вже давню і славну історію у літописі ЗСУ. Проте одразу ж зауважу, що сьогодні наша бригада і, зокрема мій підрозділ, докорінно оновлює свій потенціал, а звідси – і можливості свого бойового застосування, певні тактичні рисунки, які продиктовані в основному новинками у нашому озброєнні.

- Одразу ж хочеться запитати про нові калібри, нові артилерійські системи, про які вже йшлося на сторінках вітчизняних ЗМІ.

-Якщо порівняти звичайну артилерійську батарею ЗСУ зразка весни – літа 2022-го року і те, що ми маємо на початок січня 2023-го року, то тут є різниця. Хоча, якщо  чесно, наші артилеристи й рік тому, коли розпочалося повномасштабне вторгнення російського агресора на нашу землю, були на висоті і дали ворогові дуже гідну відсіч. Єдина наша біда – відсутність снарядів, що не могло позначитись на паритетності нашого протистояння із артилерією ворога. Ще влітку, коли я лише збирався до війська, всюди звучали фрази, що на десять залпів ворога наші артилеристи відповідали лише двома – трьома. Ось у чому була перевага росіян, і варто визнати, що певною мірою і на певних ділянках такий дисбаланс артилерійського потенціалу зберігається й досі. Тобто у росіян і досі більше снарядів, аніж у нас. Проте є й інші показники, які сьогодні мають куди більше значення, оскільки сама лише кількість пострілів не завжди означає ефективність враження. Знову ж таки я не відстежую і не порівнюю ситуацію у процесі так званих артилерійських дуелей, або, як кажуть артилеристи, контрбатарейного протистояння, але є низка показників, які дуже гарно демонструють якісні зміни у підрозділах артилерії ЗСУ.

- А про що можна відверто і прямо сказати?

- Я можу стверджувати, що самі умови ведення вогню нашим підрозділом відчутно змінилися. Насамперед це стосується мобільності. Думаю, той, хто трохи знає військову справу, розуміє, що артилерійський розрахунок (обслуга гармати) використовує певний час для того, щоб облаштувати позицію для ведення вогню. Тривалість такої підготовки сьогодні невпинно скорочується зі зрозумілих причин: сучасні методи визначення того чи іншого об’єкта дуже досконалі, і для того, аби тебе «засікла» ворожа сторона, достатньо не годин, а вже хвилин часу. Тому перша особливість наших самохідних установок – миттєве розгортання і підготовка до стрільби на визначеній позиції. На все і про все – до п’яти хвилин. Звісно ж, до таких стандартів у артилерійської обслуги САУ має бути все готове і бути у потрібний момент під рукою. Ось якраз я і мої побратими займаємось підготовкою снарядів до залпу, до пострілу. Нічого особливого тут немає – треба все робити дуже уважно, злагоджено і швидко. Ну а за точність стрільби нашої артилерійської установки відповідають кадрові фахівці-артилеристи, які мають бойовий досвід, а потім ще й навчання  на нових артсистемах, які нам надходять із Європи.

- Що кажуть про закордонну артилерію ваші теперішні колеги-артилеристи?

- Із цього приводу розмов прийнято не вести, але й так все зрозуміло: наші залпи ведуться за зовсім іншою логікою – артилерія ЗСУ аж ніяк не працює методом перелопачування кожного метра землі, як ми це бачимо на окремих ділянках російського наступу. Наші пріоритети – влучність враження цілі. Вона може бути лише стовідсотковою, а відхилення допускаються лише на метр. І зауважте – це на відстані 25, 30 і навіть 40 кілометрів. Точність стрільби майже фантастична, і у цьому компоненті перевага закордонного озброєння очевидна. Хоча на передньому краї, де росіяни у момент наступу переорюють позиції наших оборонців, шквал артилерійського вогню призводить до значних втрат.

- Гаразд, ми зачепили суто бойову тему артилерійського застосування. А що роблять артилеристи у період між боями?

- Те ж саме – працюють. Якраз у мене роботи більшає вже після завершення стрільби. Бо треба готувати нові снаряди, вантажити їх у порядку, визначеному для найшвидшого застосування. Дуже важливу роль має мобільність артилерійського підрозділу. Ворожа розвідка також не спить, і можливості росіян у цьому треба враховувати. Тому ми рухаємося, буває, за досить складними маршрутами, перш ніж висунутися на позицію безпосереднього ведення вогню. Тож рух, мобільність, швидкість у нас – не просто правильні слова чи гасла, а елементи нашої переваги над ворогом. Ну і, якщо хочете, запорука нашого виживання у протистоянні із ним. Але в основі  всього цього – чіткість, дотримання усіх вимог та деталей наказів, бездоганна дисципліна і тяжка, буває, просто виснажлива фізична праця.

- Витримують всі?

- В принципі ще такого не було, щоб хтось сказав, що не можу, бо важко. Віковий склад мого підрозділу доволі солідний – в основному сорокарічні чоловіки, хоча є чимало досвідчених чоловіків навіть за п’ятдесят. Знову ж таки є й зовсім юна молодь двадцяти трьох чи двадцяти п’яти років. Але розуміння, для чого ми одягли військову форму і для чого воюємо, – в усіх тотожне. Тому й настрій відповідний – виконувати поставлені завдання без нарікань, зауважень, із максимальною ефективністю. Хоча ні я, ні мої найближчі колеги по службі начебто безпосереднього вогню по ворожих цілях  не ведемо, але свою причетність до враження об’єктів у тилу ворога відчуваємо і, звісно, цим гордимося.

- Чи бувають там, на фронті, моменти відпочинку, чи можна певним чином розслабитися?

-  Артилерійський підрозділ має свої правила і свою специфіку базування та перебування на бойових позиціях. Звісно, буває, що ми відходимо на свою базу, на місце постійної дислокації. Тут же  намагаємося облаштувати побут, аби спати у відносному затишку і в теплі. Для цього є відповідний  реманент, купа пристосувань, ну і, звісно, умільці, які за кілька годин здатні облаштувати основні зручності військового побуту. Мені, як старшому за віком чоловікові, доводиться іноді брати на себе ініціативу, а буває, що й керівництво таким процесом. Але головне – результат. Аби всі почувалися зручніше, могли відпочити, випрати одяг. Ну а щодо відпочинку, то це, як правило, можливість поспілкуватися з рідними, домашніми, із друзями. Зрозуміло як – телефоном. Тож як тільки потрапляєш у зону досяжності оператора, а ще тоді, коли виникає вільна хвилина, – телефонуєш, спілкуєшся і таким чином  відпочиваєш. Ось вам і розповідь про наше військове  життя. Звісно, слід сказати, що всі ми, як живі люди, дуже скучаємо за мирним  життям. Повірте, ніякого особливого задоволення ніхто на війні не отримує. Ніякої романтики поблизу бойової гармати чи на позиції під час бойових стрільб ніхто не відчуває. Усі втомлюються і неабияк виснажуються. Війна – дуже важка справа, і я навмисне не торкаюся гіркоти, журби, печалі і розпачу від втрат, яких ми зазнали. Хочеться швидше завершити війну, але ж ми всі розуміємо, що ворога треба обов’язково вигнати з нашої землі. Ось тоді й поставимо у війні фінішну крапку.

Віктор Радчук

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Google