Реабілітовані історією: Священномученик Аркадій (Остальський)

Закінчивши Волинську духовну семінарію у 1910 році, Аркадій по жовтень 1911 року працював учителем-місіонером церковно-парафіяльної школи с. Велика Цвіля Новоград-Волинського повіту. Поступившись настійним вимогам батьків, одружився, хоча з юнацьких років мріяв про чернецтво і прагнув життя своє присвятити служінню Богу. Призначений священиком Староконстянтинівського собору 5 жовтня 1911 р., Аркадій Остальский був рукоположений у сан священика в Житомирському кафедральному соборі.

У 1914 році ієрей Аркадій очолював хресний хід, з яким з Москви на Козацькі Могили (скит Почаївської Лаври біля м. Берестечка) була перенесена ікона священномученика Єрмогена. На Козацьких Могилах священик Аркадій Остальський виголосив проповідь про геройський подвиг козаків, що поклали свої тіла за православну віру. 

У Житомирі в роки громадянської війни чотирнадцять разів змінювалася влада. Більшість населення опинилося на межі злидарського статку. З благословення архієпископа Євлогія (Георгієвського) протоієрей Аркадій Остальський засновує Свято-Миколаївське благодійне братство, члени якого надають допомогу нужденним і хворим, ховають померлих. Діяльну участь у справах братства беруть відомі своєю благодійністю Наталія Оржевська, її племінниця княжна Наталія Шаховська, Ольга Мезенцева, Антон Дроб'язко та багато інших.

Скориставшись неврожаєм 1921 року й голодом у ряді українських губерній, влада прийняла рішення реквізувати церковні цінності. Навесні 1922 року почалося вилучення церковних цінностей із храмів. У Житомирі з цього приводу було отримане послання Святійшого Патріарха Тихона, в якому рекомендувалося віддавати тільки ті церковні речі, які не мають безпосереднього використання в богослужінні. За розпорядженням правлячого єпископа Аверкія (Кедрова) священик Аркадій оголосив послання Патріарха в церкві для членів Свято-Миколаївського братства. Це стало відомо ДПУ, і 6 травня священик був заарештований. Арешт стався після закінчення божественної літургії. Щоб не викликати хвилювання парафіян, членів братства, Аркадій Остальський у супроводі співробітників ДПУ вийшов потайки з церкви. Дізнавшись, що їхній улюблений пастир заарештований, віруючі кинулися до будинку ДПУ з вимогою про його звільнення. Найбільш активна частина протестуючих була заарештована.

Від заарештованих вимагали підписати свідчення, що Остальський підбурював віруючих до опору радянській владі. Монахиня Серафима згадує: «Я відмовилася підписати цю фальшивку, але слідчий заявив, що якщо я не погоджуюся з її змістом, потрібно зробити застереження. Так я й зробила, написавши, що люди йшли за о. Аркадієм за власною волею, а зовсім не за його намовою».

Слідство тривало майже місяць. Протоієрей Аркадій заперечував усі звинувачення. Про те, як воно йшло, можна довідатися зі спогадів сина священика Юліана Красицького:

«Після звільнення Аркадія з ув'язнення батько бачив на спині Остальського сліди катувань». Сам сповідник нікому про це не розповідав.

У приміщенні окружного суду 31 травня 1922 р. почався відкритий судовий процес. Здавалося, усі свідчать про невинність священика Аркадія. Проте обвинувач з цинічною відвертістю заявив, що характеристика священика, яку дали свідки, не є виправданням, а лише посилює пред'явлене обвинувачення. Тому що ідеї, проповідувані і втілювані в життя священиком, протирічать ідеям влади, подібні особистості вкрай шкідливі і не потрібні радянській владі. Найбільш обурливим обвинуваченням, інкримінованим Остальському, було «підбурювання юрби проти радянської влади», у той час, як він у своїх проповідях ніколи не зачіпав політичних питань.

Вночі 10 липня 1922 р. Волинський губернський революційний трибунал, керуючись «революційною совістю», без посилань на Кримінальний кодекс, засудив Аркадія Остальського до розстрілу із застереженням: «...приймаючи до уваги, що завдяки прийнятим органами Радянської влади заходам, кровопролиття не було (...), вищу міру покарання замінити ув'язненням у Будинку громадських примусових робіт із позбавленням волі терміном на 5 років».

Розповідають, що під час читання вироку Аркадій Остальський заснув і конвоїри змушені були розбудити, повідомивши, що він засуджений на смерть. «Ну що ж, – сказав священик, – дякую Богу за все. Для мене смерть – надбання».

Під тиском братства, що постійно клопоталося про своїх наставників, Аркадія Остальського у 1924 році звільнили по амністії. За цей час багато чого змінилося в Житомирі. Дружина Остальського вийшла заміж і після його звільнення зажадала розлучення. Аркадій їде помолитися у Дівеївський монастир, а потім у м. Саров. У Саровській Успенській пустині він прийняв чернечий постриг.

15 вересня 1925 р. він був хіротонізований у єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії. Хіротонія відбулася таємно, і про її обставини майже нічого невідомо, очолював її митрополит Сергій (Страгородський). В той час це означало свідомо йти на Голгофу.

Як тільки єпископ Аркадій прибув у Полтавську єпархію, його заарештували, а у жовтні вислали в Харків із забороною повертатися в єпархію. 9 травня 1928 р. єпископ Аркадій з'явився в ОДПУ «для пояснень». Там здивувалися його появі. Владика не був заарештований відразу, але не був і відпущений. 15 травня його справу розглянув заступник голови ОДПУ Ягода, який і підписав ордер на арешт єпископа. 23 липня колегія ОДПУ ухвалила: заключити єпископа Аркадія в концентраційний табір терміном на п'ять років. Незабаром його відправили у Соловецький концтабір.

І на Соловках, що сумно прославилися своєю жорстокістю в поводженні з ув'язненими, особливо зі священнослужителями, єпископ Аркадій залишався вірний Церкві, її духовним заповітам. У лютому 1931 року до коменданта Соловецького табору надійшла заява-донос ув'язненого кримінального злочинця, колишнього начальника міліції. Донощик повідомляв про «збіговисько попів» щовечора після роботи, нібито для чаювань. Насправді, за його версією, чаювання – це приховані «нелегальні зібрання антирадянської організації, на яких група ув'язнених священиків, очолювана єпископом Остальським, проводить під виглядом релігійних бесід агітацію, спрямовану на дискредитацію радянської влади». Пробув єпископ в ув'язненні на Соловках до 1937 року.

З табору Аркадій вийшов 1937 році сивим. Останній раз владика відвідав Житомир на початку 1937 року, щоб помолитися на могилі матері, хотів побачитися з колишніми членами «братства», зустрічався з побратимами – священиками Іллею Ніколаєвим та Іоанном Сєровим. Розповідаючи їм про життя у засланні, говорив, що сподівається «одержати де-небудь парафію». 

21 вересня 1937 р. о дев'ятій годині вечора НКВС заарештувало архієпископа Августина, про що відразу дізнався єпископ Аркадій. Опівночі Аркадій вирушив на вокзал, де його заарештували. Під час обшуку за місцем проживання було вилучено «листування на дев'яти аркушах і церковна література – 11 книг».

Спочатку єпископ Аркадій перебував у Калузькій в'язниці, потім був перевезений у Бутирську тюрму в Москві. Почалися допити. Слідчий розпитував про його контрреволюційну діяльність, зв'язки і знайомства. Слідчий, домагаючись підтвердження показань свідків, вимагав прокоментувати їх. Преосвященний відповів: «У порядку звичайних розмов із своїми знайомими хтось із них поставив запитання, що необхідно зробити для зміцнення Церкви. Я говорив, що Церква розхитується внаслідок нашого морального падіння. Отже, для того, щоб зміцнити Церкву, необхідно в основу покласти наше моральне удосконалення. Моральне вдосконалення є єдиним засобом зміцнення Церкви, й вищих засобів ми не можемо мати».

15 листопада 1937 р. відбувся останній допит. На запитання слідчого: «Ваше ставлення до радянської влади?» владика відповів: «Після п'ятнадцятьох років, проведених у засланні, на сьогоднішній день я залишуся не згідним із радянською владою у питанні релігії і закриття церков».

Постановою трійки при Управлінні НКВС СРСР по Московській області від 7 грудня 1937 р. єпископ Аркадій за обвинуваченням «у контрреволюційній фашистській агітації» був засуджений до розстрілу. Обставини останніх днів життя мученика нам невідомі. Він прийняв мученицький вінець на 49-му році життя 29 грудня 1937 р. за межами Москви, на Бутовському полігоні. Похований у загальній могилі.

Аркадій Йосипович Остальський за фактом розстрілу реабілітований посмертно за висновком прокурора Житомирської області 25 липня 1989 р. Ухвалою Архієрейського Собору Руської Православної Церкви канонізований у 2000 році.

І. В. Александров, Є. Р. Тіміряєв, І. А. Кучерук

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.