Реабілітовані історією: Керуючись велінням революційної совісті

Особливу сторінку визвольних змагань в Україні цих років становлять події, що увійшли в історію як Базарська трагедія.

У Радянському Союзі провладні структури намагалися приховати правду, згадували про цю подію лише з негативного боку – для радянської влади це були покарані відповідно до революційної необхідності й справедливості бандитські формування, згадку про яких треба було стерти з людської пам'яті.

Містечко Базар на Житомирщині ще з 20-х років минулого століття було відомо світовій громадськості як місце, де більшовицькі сили розгромили учасників Другого Зимового походу – повстанців проти радянської влади в Україні – та розстріляли беззбройних полонених, що суперечило світовим правилам ставлення до полонених.

У першій книзі тому «Реабілітовані історією. Житомирська область» розповідалося про ці події, та назвати поіменно учасників Другого Зимового походу, які були захоплені в полон і розстріляні біля містечка Базар, автори ще не мали змоги.

У другій частині сьомої книги вміщено комплекс відомостей, що стосуються історії вивчення Другого Зимового походу, увічнення пам'яті загиблих повстанців, короткі біографічні довідки про 360 розстріляних вояків тощо.

У «Збірнику наказів військам Київського військового округу», 4.2578 від 26 листопада 1921 р. зберігся додаток 1 «Наказ про розстріл» від 22 листопада 1921 р. російською мовою.

Із наказу дізнаємося, що в бою було зарубано понад 400 чоловік, до полону потрапили 537 чоловік, серед яких були й поранені. В момент бою деякі особи з вищого командування, бачачи безвихідність становища, волали краще вмерти й «самі себе розстрілювали чи підривали бомбами».

Надзвичайною комісією «п'ятіркою» розглянуто справи на 442 полонених воїнів. Як вказувалося в наказі, решта померли від ран до приходу комісії або перебували в тяжкому стані й були залишені до видужання.

Перелічені у вищезгаданому списку в кількості 359 чоловік, як злісні й активні бандити, були розстріляні. Особи вищого командного складу й цивільного управління, що перебували при штабі армії Тютюнника (41 чоловік), були відправлені для додаткового допиту слідчими установами. Колишні червоноармійці (42 чоловіка), які потрапили в полон у 1920 році й приєдналися до повстанців «з метою вирватися з полону», були відправлені до особливого відділу КВО для перевірки.

До складу «надзвичайної комісії», так званої «п'ятірки», увійшли: голова «пом. командвойск КВО тов. Гаркавьш, председатель губчека тов. Лившиц, зам. нач. особотдела КВО тов. Иванов, нач. оперотдела ВЧК тов. Фриновский и нач. кавдивизии тов. Котовский». Саме ці особи вирішували долю полонених вояків і поставили підписи під розстрільним протоколом.

Характерно, що при винесенні рішення комісія не посилалася ні на які правові акти. Рішення приймалося за «велінням революційної совісті та щоб запобігти подібним злочинам і показати всьому капіталістичному світові та його наймитам, що Влада Рад нещадно карає всякого, хто спокуситься порушити її мирну працю».

Знайомимося з кримінальною справою, яка зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України. На обкладинці напис: «Министерство внутренних дел. Архив ВУЧК-ГПУ-НКВД-МВД. Дело № 875. По обвинению Мердиевского А. А., Маринича П. Й. и др.»

Клаптик паперу, що додано до справи у 50-х роках минулого століття, свідчить: «Основное дело банди Тютюнника в числе 25 томов...  февраля 1935 года... направлено в УСО ГУГБ НКВД СССР гор. Москву, где и оставлено на хранение». Тобто 25 томів цієї справи, яка має велику цінність для правдивого висвітлення нашого історичного минулого і відтворення дійсної картини Базарської трагедії, були вивезені з України ще у 1935 році й були практично недоступні для дослідників.

При детальному ознайомленні з документами справи виявилося, що збереглися не лише анкети розстріляних, а й список розстріляних повстанців, за якими складені біографічні довідки на 360 чоловік. Відтепер їхні імена займуть достойне місце і в цій книзі поряд з іншими, доля яких була понівечена радянською владою.

Кримінальна справа читається важко, сторінки обшарпані, подекуди порвані, почерк нерозбірливий. Цим пояснюється різне написання одного й того ж прізвища чи імені в різних джерелах. Слід взяти до уваги й те, що документи створювалися та оформлялися малописьменними російськомовними чиновниками.

Не всі прізвища вдалося прочитати, тому в дужках подано ймовірний варіант. Підтримуємо думку багатьох дослідників цієї теми про те, що полонені могли називатися іншими іменами і прізвищами задля того, щоб участь у поході не позначилася на долі їхніх родичів чи родин. У багатьох документах, на нашу думку, могли бути помилки в написанні як імен, так і прізвищ.

Насамперед нами переглянуто розстрільний список і анкети повстанців, на підставі яких складено статистичні дані про їхню національність, вік, соціальний стан, професію, місце народження, проживання тощо. Серед повстанців, основну частину з яких складали українці, були представники різних національностей (див. табл. 1 ).

Таблиця 1 зроблена на основі анкет арештованих.

Основну частину полонених повстанців складали козаки – 212 чоловік. Серед них були й поранені. Разом з ними в полон потрапили й представники адміністративно-господарської частини, писарі, медичні працівники, техніки, збройники та ін. Серед розстріляних були уродженці та жителі різних місцевостей, в основному України.

Значна частина повстанців була мобілізована з числа тих, хто перебував на теренах Польщі. 110 повстанців були інтерновані з різних таборів Польщі: Александров Куявський – 58, Каліш – 16, Вадовіце – 3, Ланцут – 4, Перемишль – 1, Стшалкове – 2 та ін.

Вік розстріляних повстанців – від 16 до 44 років (див. табл. 2). Наймолодший з повстанців – писар штабу 4-ої Київської дивізії Барбарина Олександр Опанасович – мав лише 16 років. Двоє найстарших – Деменов Володимир Іванович і Власюк Павло Григорович відповідно 42 і 44 роки.

Останки повстанців захоронені в братській могилі – кургані Меморіалу с. Базар Народицького району Житомирської області, відкритого 2000 року. На меморіальній плиті напис: «Тут поховані повстанці Другого Зимового походу, які загинули в бою з червоними окупантами в листопаді 1921 року. Вдячна мати-Україна пам'ятає своїх синів. Героям слава!».

Л. А Копійченко, Є. Р. Тіміряєв