Про роботу присяжних у Романівській громаді на Житомирщині

Зовсім нещодавно, під час чергової сесії Романівської селищної ради, розглядалося питання про втрату певними особами статусу присяжних у суді.

Йшлося про людей, які згідно з життєвими обставинами (зміна роботи і перехід до штату силових чи судових органів, переїзд до іншої громади, сімейні обставини) не можуть виконувати обов’язки присяжних. Романівська селищна рада затвердила такий список, а вже за місяць–другий депутати мають підготувати новий список присяжних, аби розглянути та затвердити його під час сесії, а потім надіслати список присяжних на адресу управління Державної судової адміністрації у Житомирській області. Як правило, список присяжних затверджується на три роки, а у разі, коли людина не може виконувати обов'язки присяжного на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, сесія відповідної місцевої ради ухвалює рішення про її заміну.

Тепер про кандидатів до списку присяжних. Як відомо, присяжним може бути громадянин (-янка) України, який досяг (-ла) 30-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду. Звісно, присяжними не можуть стати особи із незнятою чи непогашеною судимістю, люди, які мають психічні та інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного. До когорти тих, хто не може бути у списку присяжних, належать і нардепи України, члени Кабміну (міністри), військовослужбовці, державні службовці та працівники апарату суду, адвокати, нотаріуси. Отже, підібрати присяжного для його участі у судових засіданнях не так вже й легко. До того ж і роботу присяжних у ході судових засідань до аж занадто приємних занять, що приносять задоволення, не назвеш. Ми поспілкувалися із кількома присяжними, що проживають на території Романівської селищної ради і беруть участь у роботі судових засідань Романівського суду.

• Певної, раз і назавжди встановленої періодичності у роботі суду, коли там потрібна присутність присяжних, очевидно немає, – каже Марія Анатоліївна Сірик із села Ягодинка. – Як правило, присяжні беруть участь у засіданнях, які вирішують питання щодо опіки (піклування) дітей чи людей, що потрапили у певні виняткові життєві ситуації. Суддя пропонує нам з’ясовувати певні обставини, ставити запитання, звертатися за довідковою інформацією до учасників судових засідань. Безумовно, судді, як правило, цікавляться нашою думкою як присяжних. Як на мене, особливих складнощів у роботі присяжного немає, хоча, звісно ж, треба мати солідний життєвий досвід, бути чесним перед собою, висловлюватися однозначно і чітко. З іншого боку, бути присяжним, може, й почесно, але клопотів чимало. Треба завчасно приготуватися до поїздки та участі у судовому засіданні, узгодити усі свої робочі питання, аби твоя відсутність не принесла незручностей чи відвертої шкоди людям. Словом, це відповідальність із усіх усюд. Але ж є така форма чи такий елемент у діяльності судів, тому й треба, щоб хтось виконував функції присяжного. Я дуже відповідально ставилася до повідомлень та викликів із суду і не допускала жодних пропусків судових засідань. Присяжний – це насамперед совість і моральна відповідальність. Грошові компенсації, які наприкінці року консолідуються для виплати присяжному, суто символічні, якщо не сказати смішні. Але був час, було розуміння, була й відповідальність. Сьогодні через сімейні обставини, через необхідність догляду за мамою обов’язків присяжного я вже виконувати не можу.
• Мені мої візити до суду і участь у судових засіданнях як присяжного подобаються, – каже Лідія Мумрик із Великої Козари. – Із усіма вимогами та інструктивними настановами щодо діяльності присяжних я ознайомилася, і вони мені зрозумілі та прийнятні. Справи, до розгляду яких мене залучають як присяжного, стосуються визнання осіб недієздатними, безвісти зниклими, або ж це випадки усиновлення, встановлення чи позбавлення опіки. Наша участь має дорадчо-консультативний характер, але для мене куди важливіше виконувати обов’язки присяжного з огляду на можливість вдосконалити свою юридичну обізнаність, яка потім стає помічною у звичайному повсякденному житті, а ще більше – у роботі. Тому я охоче їду на судові засідання, заздалегідь узгодивши усі питання по своїй основній роботі. Вважаю це своїм обов’язком, а обов’язки не прийнято поділяти на важкі, неприємні чи обтяжливі. Тут або – або!

Із Марією Макарук із Романівки, яка виконує обов’язки присяжного із 2021 року, ми також спілкувалися стосовно умов виконання важливого суспільного доручення. Вона зауважила, що статус присяжного для неї завжди був важливим і таким залишається і до сьогодні.

 – Участь у судовому засіданні як присяжного – справа хвилююча, дуже відповідальна, хоча рішення все одно пише суддя, – каже М. П. Макарук. – Але ж у суді вирішуються доленосні питання у житті певних людей. І впливати на це доводиться у відповідний і передбачений законом спосіб. Особливого задоволення чи втіхи від виконання обов'язків присяжного не бачу, але ж якщо тобі довірили, вирішили чи рекомендували, то що ж – треба працювати. Тим паче, що я вже не раз дивилася на ті списки присяжних, які подавалися Романівською селищною (а раніше – районною ) радами: туди потрапляють, як правило, дуже відповідальні, часто шановані серед громади люди. І бути серед них – не така вже й тяжка ноша.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.