Працівника редакції «20 хвилин Житомир» побили під час роздачі газет

20 хвилин (Житомир)

На редакцію «20 хвилин Житомир» продовжують вчиняти тиск зацікавлені обличчя.

Окрім того, що Віктор Развадовський хизується звідусіль сумнівною перемогою в суді у справі, яку було створено та розглянуто за 2 дні з низкою порушень; окрім ботів, які продовжують писати нісенітниці під нашими публікаціями, – дійшло до реальних фізичних розправ.

Сьогодні на одного з тих, хто розносив спецвипуск «20 хвилин», напали серед білого дня та відібрали газети. Трапився інцидент сьогодні близько 13:00 на Сінному ринку. У хлопця, який роздавав газети, намагалися силою забрати рюкзак з друкованою продукцією. Коли він дав нападникам лише по одній газеті, вони збили його з ніг, побили ногами і забрали рюкзак з газетами. Хлопець, який був на розносі газет, подавати заяву до поліції не хоче, переживаючи за власне здоров`я. З його слів, погрози почалися ще тиждень тому, через що частина людей відмовилася роздавати газети. Як бачимо, сьогодні перейшли від погроз до реальних дій – рукоприкладства.

Нагадаємо, у спецвипуску, за роздачу якого постраждала людина, було розміщено інтерв`ю з Георгієм Буравком, Житомирським міським головою у 2002-2006 роках. Як зазначив у коментарі Георгій Буравков, зацікавленою стороною в цій ситуації можуть бути нинішній мер міста Сергій Сухомлин чи колишній голова ОДА Ігор Гундич, адже в газеті, яку роздавали, йшлося саме про них і про їх діяльність, зокрема, про зловживання владою, порушення та обкрадання.

Відео дня

Від редакції зазначимо, що нас не залякати! Ми висвітлювали, висвітлюємо і будемо висвітлювати у своїх публікаціях усю правду про тих, хто паразитує на простих громадянах нашої держави, обкрадаючи їх до нитки, про тих, хто дбає виключно про власні інтереси, про корупціонерів різних рівнів, про тих, хто забирає віру у краще майбутнє. Правда – за нами!

Наводимо у повному обсязі текст інтерв`ю з Георгієм Буравковим.

15 років при владі! Можливо, вже досить?

Якщо хтось уважно стежить за перебігом подій напередодні виборів 25 жовтня 2020-го року у Житомирі, то не важко зробити очевидний висновок: головною особливістю нинішньої виборчої кампанії у Житомирі можна назвати відсутність змістовного змагання між кандидатами за допомогою програм, аргументів, порівнянь і т. п.

Виходить так, що проявом найвищої активності партійних штабів і кандидатів на посаду Житомирського міського голови стало поширення газет і листівок у агітаційних наметах. Кандидати періодично «виникають» та «показуються» на рекламних «бордах», а також на екранах цифрових моніторів, розміщених у багатьох місцях Житомира. За таких умов житомиряни вважають, що особливої різниці між кандидатами на посаду мера немає. Але у такій ситуації певну перевагу над своїми конкурентами має нинішній міський голова Сергій Сухомлин, про якого іноді кажуть, що він «щось робить». Зовсім нещодавно таку діяльність Сергія Сухомлина на сторінках нашої газети прокоментував Георгій Буравков – мер Житомира у 2002-2006 роках. Стаття вийшла під назвою «Він щось робить, але що насправді?» і викликала потужний резонанс серед мешканців міста. І саме тому ми знову звертаємось до Г.А. Буравкова із проханням відповісти на низку питань наших читачів.

Варто одразу сказати, що Сергій Сухомлин на рівні міської політики з`явився у 2006-му році, – каже Георгій Буравков. – Тоді він разом із Ігорем Гундичем, Геннадієм Зубком та іншими депутатами від партії «Наша Україна» увійшли до команди Віри Шелудченко. Щоправда, Гундич одразу подався у заступники до мера, а Сухомлин і Зубко вирішували свої питання із депутатських місць. Наміри у «нашоукраїнців» були однозначні – чимось поживитися у запасах міської власності! Причому гасло вони сповідували завжди однакове: «Швидше і побільше!». Помаранчеві патріоти дуже швидко освоїлись у кабінетах влади, і через рік їх депутатства у Житомирі стало відомо про приватизацію кінотеатру «Україна», власником якого став Сергій Сухомлин. Те, що під час приватизації до міського бюджету було недоплачено майже мільйон доларів США, тоді мало хто знав. Так само за безцінь приватизував міський переговорний пункт на площі Перемоги і Геннадій Зубко. Попереду у команди Віри Шелудченко були скандально відомі «сінокоси», але ще до того була задумана і почала втілюватися в життя афера із депо №2 Житомирського ТТУ, яке розташоване по вулиці Ольжича. По суті, тоді й розпочалася епоха нищення громадського електротранспорту у Житомирі. Спочатку із депо №2 «евакуювали» тролейбуси. Сказали, що обслуговувати два майданчики для випуску електротранспорту для міста дорого. Ну, а потім розпочався процес різки старих тролейбусів на металобрухт. Доволі швидко (всього за два-три роки) житомиряни забули про рух електротранспорту до 24-ї години, а інтервали руху збільшились від 3-х до 12 хвилин. За два роки тролейбусний парк у Житомирі скоротився до 100 вагонів, а трамваї трималися виключно завдяки майстерності працівників ТТУ. Але коли у листопаді 2015 року Сергій Сухомлин став міським головою, міський електротранспорт став майданчиком для реформаторських експериментів. Усі вони були вкрай недолугі, надумані, безсистемні, але кожен такий реформаторський крок команди Сухомлина обійшовся міському бюджету дуже дорого. Спочатку мер Житомира оконфузився із закупівлею «беушних» прибалтійсько-дніпровських тролейбусів, які насправді нагадували металобрухт. Потім його помічники-реформатори відзначились авантюрою із валідаторами, пообіцявши у лютому 2017-го, що за півроку у трамваях і тролейбусах стануть непотрібними кондуктори. Для чого насправді закуповувалися валідатори, знають лише Сухомлин та його колишній транспортний «зам» Ткачук. Наскільки вони поділилися такою інформацією із слідчими, які розслідують справу про валідатори, поки що невідомо. Далі транспортні реформи у Житомирі «переїхали» на Соборний майдан, де команда Сухомлина вправлялася у тому, як нанести розмітку для руху транспорту. Біля десяти раз автомобілісти Житомира були змушені звикати до тих «малюнків» на Соборному майдані, які коштували для міського бюджету більше мільйона гривень. Тим часом у транспортної реформи у Житомирі з’явилася ще одна тема – велосипедна. У мерії навіть запровадили посаду уповноваженого із розвитку велосипедного руху у місті Житомирі. Усе, на що спромоглися транспортні реформатори у велосипедному напрямку, – нанести фарбами декілька ліній вздовж шляхового покриття у центральній частині міста. Але реформаторам знову не повезло – велосипедні доріжки постійно зайняті припаркованими автомобілями. Сьогодні Сергій Сухомлин продовжує свою реформаторську ходу, закуповуючи найдорожчі тролейбуси у братів-білорусів. Тролейбусів все одно не вистачає, а тому весь пасажиропотік перепадає маршрутним таксі. Власники таких маршрутів, які свого часу скромно сиділи у депутатських кріслах, сьогодні вже давно стали мільйонерами і мають за що диктувати свої інтереси міській владі. Житомиряни стали свідками справжнього занепаду житомирського трамваю, адже парк трамваїв, який у Житомирі не поповнювався вже майже тридцять років, Сергій Сухомлин взагалі не збирається поповнювати чи оновлювати. Натомість він вже неодноразово повторював, що розвивати, чи хоча б підтримувати у належному технічному стані єдину в місті «вітку» трамвайного руху, нерентабельно, а ось запустити пасажирські автобуси по «лінії» трамваю – це, виходить, правильно. Але одне сьогодні всім зрозуміло: ще одна каденція правління Сухомлина і трамваю, який був транспортною окрасою нашого міста і найзручнішим видом транспорту в усі часи, просто не стане. Про що не забуває міська влада у Житомирі стосовно міського транспорту? Лише про одне – регулярно підвищувати тарифи на проїзд пасажирів. Як правило, це відбувається без економічного обгрунтування та погодження під час громадських слухань. До речі, цього літа, якраз під час карантину, в умовах зубожіння населення, житомирська влада першою в Україні підняла тарифи на проїзд у міському транспорті. Ось так працює мер, про якого кажуть, що він «щось робить».
Георгію Анатолійовичу, вже декілька місяців у Житомирі ходять чутки про чергову «хвилю» із приватизації комунальних аптек. Це пояснюють також реформами?
Почнемо із того, що нинішня влада на чолі із мером Сухомлиним взагалі не звикла комусь щось пояснювати. Звичка спілкування із громадою, бажання зустрітися із журналістами під час пресконференції – це не про Сухомлина! А стосовно комунальних аптек, то сьогодні у Житомирі їх залишилося лише чотири. Всього п'ятнадцять років тому, за часів моєї каденції, комунальних аптек та кіосків було аж 40. Сьогодні, продаючи чергову (а може й останню) комунальну аптеку, Сергій Сухомлин запевняє, що вони збиткові. От який дурень у Житомирі повірить нашому меру, який «щось робить», що всі приватні аптеки прибуткові, а комунальні – майже банкрути? Але якщо мова зайшла про приватизацію аптек, то це неспроста. Це означає, що вже є той, хто стане її власником, і ціна їй також складена. Нам, мешканцям міста, у цій ситуації відведена роль пасивного спостерігача.
Схоже, що не лише у питанні із аптеками. Адже міська влада займає не зовсім зрозумілу позицію у питаннях із діяльністю комунальних підприємств. Одні зникають, інші з’являються Знову ж таки – чи є для цього підстави?
Та ж сама історія. Ніхто нічого нікому не пояснює. Зникає із орбіти господарської діяльності одне із найпотужніших комунальних підприємств нашого міста – ЖУАШ (Житомирське управління автошляхів – ред.) Свого часу воно виконувало основні об`єми дорожніх робіт у нашому місті. Сьогодні майже 90% підрядів виграють у Житомирі приватні фірми із інших регіонів України. Якість робіт від того не покращала, але багато питань на зразок тих, куди поділися старі, але ще якісні демонтовані бордюри, які вивозились у невідомому напрямку, залишаться без відповіді. Але були й інші випадки, коли Сергію Сухомлину доводилося створювати нові комунальні структури. Чи була у них потреба, це інше питання, але їх все ж таки створили. Наприклад, Дім української культури, який нічого нового у роботу міського Палацу культури не привніс, але грошей потребує за окремою стрічкою міського бюджету. Те ж саме стосується і КП «Пласт», коли громадська організація отримала статус комунальної установи. Це, по-моєму, винахід суто житомирський. Теж саме стосується і КП «Футбольний клуб «Полісся», який кожного року вибирає із міського бюджету від 3 до 5-ти мільйонів гривень. При цьому Сухомлин спекулятивно заявляє любителям і вболівальникам, що «Житомиру потрібен великий футбол». Так, я згоден, але ж він потрібен і у Чернігові, у Полтаві, у Вінниці чи Одесі. При цьому у жодному із вище зазначених міст футбольні колективи, які мають набагато вищі досягнення та здобутки, не фінансуються із міського бюджету. А у нас? У нас, у Житомирі, чисельність апарату працівників міськвиконкому Житомирської міськради сягає більше 500 осіб. Це при тому, що у 2006-му році Житомир обходився 190-ма людьми у складі апарату міськвиконкому. І тоді нас сварили за надмірну кількість працівників. Сьогодні, коли 90% документообігу проходить в онлайн -режимі, чисельність працівників мерії зросла у 2,5 рази! І отримують керівники департаментів та управлінь міськради не 10 чи 12 тисяч гривень на місяць, а вдвічі, а буває – втричі більше.
Окреме питання стосується роботи підприємств житлового господарства, Вони , до речі, також зникли…
Так звані «жеки», як комунальні структури сьогодні реформовані у приватні «жеки». Причому перехід від комунального статусу до приватних «жеків» відбувся якраз за правління Сергія Сухомлина. Якщо про нього кажуть, що він «щось робить», то якраз у сфері житлового господарства він допустив повну вакханалію. Адже під час процесу передачі комунального «жеку» у приватні руки були певні, дуже чіткі вимоги. Необхідність капітального ремонту у тих будинках, які вичерпали свій ресурс, була основною і безумовною вимогою перед процесом приватизації «жеку». Теж саме стосувалося і створення ОСББ. Проте у Житомирі це питання опинилося поза увагою міської влади. Звісно ж , не випадково. І точно – не без відома мера Сергія Сухомлина.
Георгію Анатолійовичу, якщо підсумувати вами сказане, можна зробити висновок, що Житомир рухається не у тому напрямку, куди потрібно?
Це всім очевидно. Ті люди, які кажуть, що у місті «щось робиться», або не розуміють справжніх завдань міської влади або ж вже не пам`ятають, як працювало міське господарство хоча б двадцять чи тридцять років тому. А сьогодні кожен житомирянин, здатний хоча б трішки мислити, порівнювати і робити висновки, зрозуміє, що Житомир деградує у багатьох значеннях. А причина у тому, що місто перетворилося у великий бізнес-проєкт для декількох сімей, які гарно влаштувалися, заробляючи кошти із міського бюджету. Звісно ж, їм потрібна влада, як основний інструмент для такого заробітку. А людей вони давно тримають за дурнів та лохів. Чи згодні із цим житомиряни у своїй більшості, ми зможемо побачити 25 жовтня 2020-го року.