Планували об’єднати декілька локацій та створити підвісний рай: історія житомирського пішохідного мосту

Є в нашій області відразу декілька об'єктів, кожен з яких окремо сам по собі прекрасний, але об'єднавшись, вони могли б стати унікальними не тільки для Житомира, але й для всієї країни.

Проте, на жаль, так і не вдалося людству реалізувати їх як єдине ціле. За посиланням на «Моеmіsto.ua».

Сьогодні ми маємо тільки один унікальний об'єкт, з яким можуть позмагатися хіба що всесвітньовідомі конструкції такого ж типу: підвісні мости через Босфор (Туреччина) і в Сан-Франциско (США). Як ви вже зрозуміли, мова піде про підвісний пішохідний міст через річку Тетерів в парку ім. Шодуара, що у Житомирі. І не тільки про нього...

Житомирський підвісний рай?

Побудований на висоті 43 метри, утримується металевими конструкціями на двох пілонах висотою близько 70 метрів. Надійність конструкції може похитнути, хіба що, рота солдат, якщо пройде по мосту карбованим стройовим кроком.

Правда, від часу літ міст вимагає догляду та ремонту, адже був побудований аж в 1982 році і спочатку був частиною спроєктованого комплексу Бойової слави, дивлячись на проєкт якого (в тому числі і в модельному варіанті), закрадається думка, що в Житомирі на початку- в середині 80-х років двадцятого сторіччя мали намір побудувати щось на кшталт раю з висячими, що йдуть в небо, мостами з величезними садами й немов плаваючими в повітрі новими житловими масивами. 

Від цієї запланованої пишноти залишився лише підвісний міст (в народі його називають просто Зарічанський) та монумент Слави. А як все починалося…

Проєкт Бойової слави

У 1979 році на стіл Василю Кавуну, який тоді обіймав посаду першого секретаря обкому Компартії, ліг план будівництва в Житомирі так званого комплексу Бойової слави, який у разі його реалізації, міг би за кілька років перетворити Житомир в одне з найбільш процвітаючих міст України. Василь Михайлович, будучи справжнім господарем, зрозумів переваги проєкту і почався пошук коштів для його реалізації. А реалізовувати було що.

План проєкту

По-перше, Монумент Слави пропонувалося перенести з Замкової гори на те місце, де він знаходиться зараз. По-друге, планувалося розбити в Житомирі відразу кілька додаткових парків: 30-річчя Перемоги в районі пам'ятника-літака біля Чуднівського мосту (до слова, літак-винищувач МіГ-17, що нависає над схилами Мальованської набережної, сам по собі теж раритетний: його подарував нашому місту космонавт Георгій Береговий), а також парк Партизанської слави на іншому березі Тетерева, в районі греблі, якраз навпроти Монумента Слави. 

І всі ці парки повинні були з'єднатися підвісними мостами: в парку Гагаріна, з Замкової гори до парку 30-річчя Перемоги та від Монумента Слави над греблею до парку Партизанської слави. Останній парк повинен був стати продовженням парку ім.Гагаріна: з лижними зимовими трасами, канатною дорогою, яскраво освітленими алеями, фонтанами.

За парком Партизанської слави, в сторону Зарічан і бердичівської траси, планувалося зведення нового житлового масиву з багатоповерховими будинками, новітньої на той час архітектури. 

У план також входила реконструкція вже існуючих в Житомирі мостів – Богунського і Бердичівського. На Житомирському заводі верстатів-автоматів була запущена ціла лінія з випуску вуличних електричних ліхтарів в стилі «ретро», тих, які і до цього дня світять в парку Шодуара та на Старому і Новому бульварах.

Містика навколо проєкту

У 1982 відбулося відкриття Зарічанського мосту. Після цього почали реалізовувати другу частину проєкту: будівництво аналогічного мосту в районі Монумента Слави. І ось тут почалася справжня містика. 

Сьогодні цей історичний факт відомий багатьом: 21 червня 1941 року в узбецькому місті Самарканді археологи розкрили могилу татарського завойовника Тамерлана, для того щоб скульптор Герасимов по його черепу відтворив риси обличчя хана. Однак над могилою Тамерлана висіло прокляття: існувала легенда, що, після того, як упокоїще хана розкриють, відбудеться найбільша в історії людства війна. Результат відомий: на наступний день, 22 червня 1941 року, Німеччина напала на СРСР. Щось подібне, проте без жодних кривавих потрясінь, відбулося і у нас.

Наприкінці 1981 року київські археологи проводили розкопки під Зарічанами, в районі старослов'янських могильників. У ході розкопок у них виникла суперечка з місцевою мешканкою, бабусею, яка наполегливо зазначала, що стародавні могили розкопувати в жодному разі не можна, адже мертві, що спочивають глибоко під землею, колись були могутніми волхвами і вони, мовляв, до сьогодні дають нашому краю силу. Якщо порушити їх спокій, наш край ослабне, і жити людям в ньому стане некомфортно. Бабуся навіть намагалася перешкодити археологам в проведенні пошукових робіт, в конфлікт втрутився КДБ.

Чи то бабуся довела свою правоту, чи то обставини так склалися, але другий міст так і не було розпочато (не кажучи вже про третій: з Замкової гори до літака). 

Крадіжка гранітних брил

У 1982 році на поле відразу над греблею привезли три величезні брили граніту, які повинні були стати основою монумента Партизанської слави. З них повинні були будувати пам'ятник. Але...

Кошти, що виділялися в свій час на будівництво другого підвісного мосту і на монумент Партизанської слави, були пущені на облаштування обласного центру та його підготовку до дня народження. До будівництва мосту і реалізації проєкту комплексу Бойової слави вирішили повернутися пізніше.

А пізніше почалася перебудова, і про комплекс забули. Останній цвях у дошку труни проєкту був забитий в 1994 році, коли гранітні брили майбутнього монумента Партизанської слави зникли невідомо куди. Кажуть, вони були продані комерсантам.

Що залишилося сьогодні?

Сьогодні від колишнього проєкту 70-х залишився лише Зарічанський пішохідний міст, якому до цих пір по сміливості інженерної конструкції немає аналогів в нашій країні, та, мабуть, і у всій Європі за винятком Босфорського мосту. А також був запущений парк 30-річчя Перемоги.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.