Одкровення житомирських секс-працівників

Справжнє пекельне питання для політиків усіх ланок влади – це легалізувати чи забороняти секс-послуги.

Але поки політики рвуть собі чуба, пересічні українці спокійно користуються тим, про що всі говорять, але не вголос. Багато ЗМІ звертали увагу, що в період передвиборної президентської кампанії 2019 року Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що «допускає легалізацію проституції» в одному конкретному місті. На жаль, він не уточнив, про яке саме місто йдеться. Після інавгурації президент на цю тему висловлюватися вже не відважився. Але, за чутками, правозахисникам стало відомо, що низкою зацікавлених осіб вже підготовлений законопроєкт, в якому передбачається легалізація секс-роботи на всій території України. Поки документ обговорюється кулуарно, але з нього випливає, що секс-працівники, в разі прийняття закону, повинні будуть реєструватися у спеціальному реєстрі, працювати у певних місцях і бути самозайнятими підприємцями. Чи буде законопроєкт винесено на обговорення в Раду – поки невідомо, однак вже зараз ясно, що рано чи пізно зміни у цій галузі будуть.

Тим часом почала свою роботу національна гаряча лінія для секс-працівників. Аналогічна лінія працює за підтримки Нацполіції України.

У Києві 17 грудня 2019 року у межах проведення Першої міжнародної конференції «Захист прав секс-працівників – це захист прав людини» БО «Легалайф-Україна» провела пресконференцію «Боротьба з насильством по відношенню до секс-працівниць. Міжнародний досвід». Дані заходи майже співпали з проведенням різноманітних акції проти насильства, дискримінації, стигмації та інших видів проявів ворожнечі.

Досить важко говорити про те, що не просто роками, десятиліттями, а навіть століттями замовчувалося. Так, проблема існувала завжди. І жоден політичний устрій або система не змогла подолати її. Тоді, як у старому анекдоті, дехто з політичного андеграунду вирішив: якщо не вдається подолати проблему, треба її очолити. Саме це і відбулося.

Хто ж у Житомирі не знає, де «будинок терпимості»?

Хотілося б спочатку згадати нашу житомирську історію. Мало хто може перелічити всі три гори, на яких історично будувався Житомир, але де стояв публічний дім у центрі міста, може показати майже кожен. Відомий письменник Олександр Купрін, який знімав квартиру в районі Житнього ринку, частенько заходив туди «розслабитися». Саме там житомирські повії так сильно образили відомого літератора, що він просто оскаженів і попрямував до Києва. Там йому не пощастило ще більше. 

Якщо у Житомирі працювало всього кілька «будинків терпимості», то у Києві була справжнісінька вулиця «червоних ліхтарів» – Андріївський узвіз. Але досить швидко дівчат з Андріївського прогнала міська влада через близькість Андріївської церкви (до якої, до слова, повії ходили молитися по неділях) – так вони опинилися на вулиці Ямській. Назва цієї вулиці і обумовила  назву повісті «Яма». 

Життя житомирських та київських повій у своєму творі «Яма» письменник Олександр Купрін описував так:

«(Це)… відвідують солдати, дрібні злодюжки, ремісники і взагалі народ сірий і беруть за час п'ятдесят копійок і менше, зовсім вже брудно і погано: підлога в залі крива, облуплена і заїдлива, вікна завішені червоними кумачевими шматками; спальні, точно стійла, розділені тонкими перегородками, що не дістають до стелі, а на ліжках, поверх збитих сінників, валяються зім'яті абияк, рвані, темні від часу, плямисті простирадла і діряві байкові ковдри; повітря кисле і чадне, з домішкою алкогольних парів і запаху людських вивержень; жінки, одягнені в кольорове ситцеве ганчір'я або в матроські костюми, здебільшого хрипкі або гугняві, з носами, що провалилися, з обличчями, що зберігають сліди вчорашніх побоїв і подряпин, наївно розфарбованими за допомогою послиненої червоної коробочки від цигарок».

На той час умови праці у повій в таких місцях були нелюдськими: якщо у «пристойних» будинках розпусти жінка обслуговувала у день п'ять-шість клієнтів, то в будинках «нижчої категорії» – понад двадцять. Відповідні ціни: «низькі» – від 30 до 50 копійок, «середні» – від 50 копійок до 1 рубля, дорогі – понад 1 рубель.

Після революції на початку двадцятого століття кардинально нічого не змінилося. Тільки зараз повії вже частіше називалися «бойовими подругами». Згадаємо, наприклад, «героя» громадянської війни Василя Боженка, відносно таємничої смерті якого багато чуток. Дехто зі співробітників Житомирського краєзнавчого музею стверджував, що після смерті Боженка у дивізії ходили чутки про те, що служба безпеки Директорії просто підіслала до Боженка під виглядом актриси спритну привабливу жінку із завданням прибрати комбрига. Якщо згадати, що протягом серпня 1919 року за дивних обставин загинули три червоних командири (9 серпня – Новгород-Сіверського полку Т. В. Черняк; 18-го – В. Н. Боженко, а 30-го – сам Микола Щорс), цілком логічно припустити, що вмирали вони один за одним невипадково. І, можливо, серію смертей організувало зовсім не керівництво Директорії, а своє власне...  Боротьбу за владу ніхто не відміняв. Просто цікаво, що все було зроблено руками у нашому сучасному розумінні секс-працівниць.

У подальшому суттєво також нічого не змінилося. У кожного начальника була своя секретарша, яка часто вміла не тільки друкувати на машинці. Інколи це була досить статусна посада. Тож про історію сфери секспослуг на Житомирщині можна розповідати довго.

Але нас зараз цікавить більш сучасний стан речей у цій галузі, якщо навіть уряд нарешті спромігся вголос заявити про цю проблему. Допомагають секс-працівницям не тільки у Житомирі, а й по всій Україні декілька благодійних фондів і організацій. Майже всі вони фінансуються за рахунок закордонних донорів. З одного боку, це дуже важливо, адже своїх власних коштів на вирішення питань такої складності в Україні немає. Отже, всі сподівання саме на іноземну допомогу. 

Зрозуміло, що розповідь про такі вразливі верстви населення матиме вигляд цілого циклу статей, але зараз ми трошки проаналізуємо, хто саме на сучасному етапі належить до секс-працівників і які проблеми у зв’язку з цим ми намагаємося вирішити.

По-перше, секс-робота, як і прогрес, не стоїть на місці. Те, що пару років тому вважалось чимось непристойним, зараз впевнено займає свою нішу на ринку загальних послуг. Може, працює вікно Обертону, може – ні, але, як говорив наш відомий політик, що маємо, то маємо.

По-друге, взагалі дуже помилкове ставлення до секс-послуг як тільки до жіночої сфери діяльності. Можна також згадати ще один анекдот про те, як мама розповідала своєї дочці, що таке секс:

• Це коли чоловік платить жінці!

• А що тоді «великий секс»? – не вгамовувалася дочка.

• Це коли жінка платить чоловікові…

• А що тоді таке «любов»? – розгублено запитала донька.

• Ой, це слово вигадали руські, щоб грошей не платити…

Житомирські ескортники – найкращі у світі!

Треба сприйняти і зрозуміти той факт, що досить велику частину секспослуг пропонують саме чоловіки. У Житомирі це не дуже так явно можна побачити, але наші хлопці впевнено підкорюють Київ і столиці інших держав. Можна навіть пишатися, що дехто може надати фору багатьом претендентам з країн Центральної Європи. У Києві вже декілька років проводяться різноманітні «елітні» заходи, на які прийнято приходити «зі своїм». Тобто і жінки, і чоловіки приходять у супроводі ескорту, більшість працівників якого саме з таких міст, як Житомир. А в столиці можна заробити набагато більше. Послуги «елітного» ескорту починаються з двох-трьох тисяч доларів за захід. Але якщо клієнт або клієнтка буде задоволена, спілкування за окрему додаткову платню може продовжитись у номері розкішного готелю. 

Спілкуємось із житомирянином, який вже кілька років працює в ескорті у Києві:

• Скажи, чому саме ескорт?

• А де у Житомирі я можу заробити такі гроші? Я приїхав до Житомира з села. Дивом вступив до університету на іноземну філологію. Закінчив виш. Але вже з другого курсу почав підробляти. Спочатку офіціантом у житомирських кафешках. Потім перейшов на київські нічні клуби. А там мене запримітив мій «менеджер». Частину гонорару доводиться віддавати йому за «дах», але все одне мені залишається значно більше, ніж я отримував у Житомирі. Відверто кажучи, з дитинства мріяв про те, чим зараз займаюся. У селі залишилися батьки і брат з сестрою. Брат знає, чим я заробляю. У нього – дружина, діти. Інколи я їм допомагаю, як і батькам, тому він мовчить. А батькам краще не знати.

• Ти тільки з жінками працюєш? 

• Так. У більшості це одинокі чи дуже зайняті бізнесвумен, яким дуже хочеться показати, що вони настільки круті, що можуть навіть чоловіка «зняти». Але ж ця більшість дуже одинока. Якщо і є дійсно чоловік у неї, то він частіше сам може з якось дівчинкою припертися на цей же захід. Тому при правильному «підкаті» до клієнтки можна заробити декілька тисяч доларів за вечір. Зрозуміло, що не кожен день, але може пощастити крупно. Тут залежить від професійності ескорту.

• А є випадки, що хтось змінює «профіль» і відходить від ескорту?

• Так, якщо повезе, то можна знайти «мамочку». Це найчастіше жінка одинока, яка сама створила свій бізнес або займає високу посаду. Тоді лафа. Вона зазвичай відноситься до свого хлопця краще, ніж чоловіки до коханок. Навіть буває краще, ніж рідна мати. Також буває, що жінка повністю влаштовує життя свого «коханця», влаштовуючи його до вишів, купляючи йому квартиру, даруючи машину та невеличкий бізнес. Якщо про це дізнаються її подруги або колеги, то в них таке ж саме. Навіть жіночі плітки бувають між ними на тему, хто й як з їх «хлопців» зробив вночі. Абсурд. Але буває. 

• А якщо у жінки є законний чоловік?

• Нічого страшного зазвичай не трапляється. У нього інколи така ж сама ситуація, тільки з дівчиною-коханкою. Всі роблять вигляд, що нічого не знають. Так простіше.

• Які твої плани на майбутнє?

• Поки що буду тут. Але якщо щось змініться, то грошей вже накопичив достатньо для того, щоб переїхати до Європи чи Америки. Так, один з наших хлопців із Житомира зараз у столиці Америки живе. Почав тут як ескорт, потім чоловіка його «мамочки» перевели в Америку. Ну на той час він вже був майже член сім’ї, тому чоловік оформив його як свого помічника. 

• Чоловік знав, що це коханець його дружини?

• Так. А що тут такого? Тут всі про все знають.

«Коханка на утриманні» – робота чи задоволення?

Інша співрозмовниця – дівчина, яку я знаю вже багато часу. Вона також житомирянка, але живе у Києві років з десять. Раніше працювала офіціанткою у житомирському кафе, але потім познайомилася з чоловіком, старшим за неї всього на дванадцять років. До того ж він мав нормальний, з її точки зору, вигляд. Чоловік запропонував вже на другий день знайомства стати його коханкою на утриманні. Зазвичай такі люди не мають ніяких прав, але дівчина погодилася. У Києві чоловік купив на її ім’я квартиру, маленький салон краси. Подарував машину. 

• Скажи, чому він з тобою стільки років? Це ж скоро буде десять?

• Я його повністю влаштовую. Він робить мені подарунки час від часу. Все нормально. 

• Але навіщо йому ти, якщо в нього є дружина та діти? Він не кохає свою дружину?

• Ні, свою сім’ю він обожнює. Але, може, в нього така порода, не знаю… Він власник дуже крутого бізнесу. Гроші є. З сім'єю проводить в основному свята. А так весь час він працює. Тому, напевно, йому щось екзотичне треба, хочеться нових вражень.   

• А з дружиною вражень не вистачає?

• З дружиною за стільки років це вже більш на обов’язок схоже. А враження – це трошки інше.

• Не зовсім зрозумів…

• Ну дивись. Він одного разу прийшов злий, втомлений. Дістав пачку в шістдесят тисяч доларів і сказав, що хоче зі мною жорсткого сексу. 

• І?  

• Ну він під час того, як ми кохалися, випалив цигарками мені лівий сосок. Потім під ранок вибачився і пішов.

• Ти дурепа?

• Чому дурепа? Ось як раз і ні! Тисяча пішла на лікування, ще десь п’ять тисяч віддала знайомому хірургу за пластичну операцію по відновленню соска. Коли він отямився, то відправив ще на відпочинок за його рахунок до Іспанії. у підсумку в мене п’ятдесят тисяч доларів в наявності. То чому я дурепа?

Діти у секс-бізнесі

Секс-робота у нашому славетному Житомирі інколи приймає зовсім екзотичні форми. Якщо вищезгадані випадки не порушують законодавство, то деякі шанувальники «полунички» йдуть на злочини заради хвилинного задоволення. Для декого це як наркотик. Для декого це просто ще один випадок довести, що він «крутий». Але коли в секс-індустрію втягують дітей, то конфлікту з Кримінальним кодексом не уникнути.

Років з десять тому у Житомирі було засуджено за педофілію громадянина іншої держави. Це також один із видів секс-послуг, які можна отримати на Житомирщині. Строк іноземець отримав для такого злочину досить символічний, а потім і взагалі був відправлений на свою батьківщину. Але розбестити пару десятків хлопців він встиг. Статевого акту в прямому значенні цього слова в нього не виходило через фізичну ваду – мікропеніс. Але десяти-дванадцятирічних хлопців він роздягав та робив з ними те, про що в газеті з міркувань моралі краще не згадувати. Але зараз не про того мерзотника йдеться, а про постраждалих дітей, з якими нам вдалося поспілкуватися.

• Скільки тобі років?

• Дванадцять.

• Скажи, коли він з тобою та твоїми друзями таке робив, ти розумів те, що коїться?

• Так.

• Ти міг втекти від нього?

• Так.

• Чому не втік?

• Не захотів.

• Чому? Тобі сподобалося?

• Ні! Просто він дуже добре платив за це. І постійно подарунки приносив.

• Тобто ти за подарунки це робив?

• Так. Мені ніколи батьки стільки речей не купували. До того ж він подарував телефон.

• Як ти до нього зараз ставишся? Що відчуваєш?

• Та так, трохи шкода його.  

На цьому тоді я інтерв’ю завершив. Адже в мене просто вибухнув мозок від такої інформації. 

Чи є ці хлопці секс-працівниками? Безперечно! Потребують допомоги? Так! Але що, як та в який спосіб це робити, напевно не може сказати ніхто. Треба ретельне вивчення цієї проблеми саме фахівцями за участю представників організацій, які вже зараз намагаються щось зробити у цьому напрямку. Але вдасться це зробити чи ні, ми зможемо зрозуміти тільки згодом. А зараз нам залишається чекати….

P.S. Редакція планує зробити цикл статей на цю тему. Тому далі буде…

Руслан Мороз

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.