Лише один маленький сквер, а скільки запитань

Лише один маленький сквер, а скільки запитань
Проєкт реконструкції скверу

Новина про початок реконструкції скверу на розі Великої Бердичівської та Театральної виявилася довгоочікуваною і водночас викликала чимало подиву разом із низкою закономірних запитань. 

Ми не кажемо про такі «дрібниці», як невиконані обіцянки розпочати реконструкцію на початку літа 2021-го року і здати оновлений скверик вже 1 вересня. У Житомирі із термінами та обіцянками і не таке бувало. Але йдемо далі. Річ у тім, шо упродовж минулих п`яти років мови про реконструкцію та оновлення скверу, який житомиряни пам`ятають через погруддя Карлу Марксу, було аж занадто багато. В принципі, у таких ситуаціях, коли йдеться про архітектурно-містобудівельний вигляд певної ділянки так званого суспільного простору, говорити, пропонувати, аргументувати, заперечувати чи обстоювати варто і потрібно. Але те, як це робиться у Житомирі, викликає не лише низку запитань, але й цілком слушне і зрозуміле обурення.

Подумайте самі: у часи, коли у Житомирі вирували часи декомунізації, коли пачками і списками перейменовували вулиці, провулки, площі та сквери, демонтаж погруддя Карлу Марксу вважався абсолютно назрілим завданням, хоча Маркс і Котовський, як говорять в Одесі, то дві великі різниці. Однак марксизм, який отримав у Росії (в Україні – найбільше) свій жахливий вигляд у формі ленінізму, заслужив зневаги та осуду. Щоправда, у лютому 2014-го року погруддя Карлу Марксу було знесене в абсолютно неандертальський спосіб: погруддя зняли і завезли на подвір’я одного із комунальних підприємств Житомира, а постамент залишили. Це була помилка. Для об’єктивності зауважимо, що вона не була одинокою чи разовою. Постаменти після знятого Леніна, Шелушкова також залишились на своєму місці і тим самим провокували багатьох революціонерів-патріотів на дії, які важко назвати розумними і чимось вмотивованими. Зокрема у сквері на розі В. Бердичівської та Театральної у 2014-му році (якраз у розпал парламентської виборчої кампанії) було встановлено гранітну дошку із анонсацією того, що тут буде встановлено пам’ятник Остафію Дашкевичу – уродженцю Житомирщини і засновнику Запорізької Січі. Питань щодо засновництва Запорізької Січі і до сьогодні багато, але цікаво те, що ініціатори встановлення пам’ятника козацькому ватажкові (представники ВО «Свобода») вже за два роки змінили свої плани та стали ініціаторами іншого задуму. У червні 2018-го Житомир сколихнула звістка про засідання дуже важливого колегіального органу міської влади. Йдеться про містобудівну раду, яка розглянула основне питання щодо встановлення на місці колишнього погруддя Карлу Марксу пам`ятника Степану Бандері. Великого розголосу чи резонансу те рішення не набуло, хоча скульптори та художники (Олег Пінчук та Володимир Шолудько) вже тоді представили проєкт майбутнього пам’ятника керівнику ОУН.

А громадськість запитати?

З тих пір минуло лише три роки, але як діаметрально змінилася ситуація. Вже у березні 2021-го, коли йшлося про літню реконструкцію вищезгаданого скверу, про Дашкевича чи Бандеру взагалі не йшлося. Начальник управління капітального будівництва і один із «світочів» сучасної модернізації Житомира В’ячеслав Глазунов у відповідь на запитання про майбутній вигляд скверу навпроти автодорожнього коледжу (сквер має і таку географічну прив’язку), зауважив: «Поки що йде обговорення, що саме там буде (чи візуальний купол, як в ескізі), але ПАМ’ЯТНИКА там ТОЧНО НЕ БУДЕ». Ось так – дуже категорично, хоча не дуже переконливо і зовсім не аргументовано. Найцікавішою у словах п. Глазунова була і залишається згадка про те, що йде обговорення. Де воно йде, хто є його учасником, які пропозиції і хто висловлює стосовно майбутнього архітектурного вигляду реконструйованого скверу – все це опинилося поза кадром відповіді і загалом – поза зоною громадської уваги. В принципі, активісти ВО «Свобода» чи колишні члени «Правого сектора» (ще не забули про таких?) могли б запитати не лише у В’ячеслава Глазунова, але й у тих, хто входить до керівної верхівки міста Житомира. І запитати є про що. Що означало те рішення містобудівної ради, ухвалене у червні 2018-го року? Чи не станеться так, що черговий похід «Свободи» у владу, у депутати, у парламент тощо знову призведе до того, що у скверику на розі В. Бердичівської та Театральної доведеться встановлювати пам’ятник або погруддя вождю, герою чи полум’яному патріотові? Житомирянам, які очікують на оновлення скверика, також було б не зайве знати про архітектурне вирішення монументального питання. Головна архітекторка Житомира Ольга Бронштейн з цього приводу висловилася дещо загадково, зауваживши: «Тут проситься сучасна, або інтерактивна скульптура». Піди й розбери, що вона мала на увазі. У Житомирі звикли на таке не звертати уваги. Мовляв, щось таки встановлять, ось тоді й побачимо. Так як це було із печально знаменитим «підвальчиком Сухомлина», який став сумнозвісним витвором житомирських архітекторів та будівельників. До речі, якраз зараз, у період реконструкції скверу навпроти автодорожнього коледжу, було б дуже доречно ДЕМОНТУВАТИ і ПРОСТО ЗАСИПАТИ той скляний саркофаг, який нівечить загальний вигляд вулиці Великої Бердичівської вже на самому її початку. Соромно і гірко буде згадувати про відверто дурнувату спробу зліпити на місці колишнього підвалу туристичний об`єкт, але сьогодні якраз той час, щоб позбутися таких вражень і забути про вхід до підземелля як про невдалий експеримент.

Загалом на цьому можна було б поставити крапку, якби не плани та наміри продовження реконструкції тротуару вздовж вулиці Театральної аж до перетину її із вулицею Київською. Треба визнати: реконструкція хідника тут давно назріла, особливо поблизу будинку під № 8 по вулиці Театральній. Але далі мова йде і про реконструкцію ще одного скверика, який розташований на розі вулиць Театральної та Київської. Свого часу, у 2013-2014 роках, тут встановили постамент для встановлення пам‘ятника Я-І. Падеревському. У вирі революційних подій 2014/2015 років про Падеревського говорили здебільше як про ворога України, а тому питання про встановлення пам’ятника славетному композитору та піаністу відпало саме по собі. Але залишився постамент. І сьогодні ми чуємо черговий шедевр від світочів житомирської чиновницької архітектури. Йдеться про встановлення пам’ятника архангелу Михаїлу. Цікаво, що цього разу про потребу громадського обговорення такого встановлення навіть і не йдеться. Лише зауваження про те, що це буде замовлення костелу і вони за власний кошт будуть замовляти цей пам’ятник, виявилося достатньо, щоб легітимізувати в очах житомирян встановлення чергового пам’ятника.

Ось такі наші реалії сьогодення. Ось так у Житомирі зносять і встановлюють. Ось так перед очима житомирян зникають і з’являються несподівані дива і навіть сюрпризи. Ні стара, ні нова влади не обтяжують себе потребою порадитися із громадою. Про громадські слухання, про громадські ФОРУМИ (і такі бувають) стосовно майбутнього вигляду вулиць та площ Житомира ніхто вже давно мови не заводить. Вигулькують, щоправда, фрази напередодні чергової «реконструкції» про те, що поки що йдуть обговорення, але це здебільшого – для відчіпного. Насправді все вирішується у тиші чиновницького кабінету. Можливо – у спілкуванні під час чергового застілля міської еліти. У житомирян вже давно ніхто і ні про що не питає. Ні куди поділися пам’ятники, ні про те, де зберігаються їхні постаменти, у Житомирі не прийнято говорити. Примітивізм і фактичну дикість міської влади міста Житомира нітрохи не стримує влада Житомирщини. Принаймні обласні департаменти чи управління могли б запропонувати керівництву міста Житомира зібрати докупи все те, що зноситься і демонтується. Наприклад, на базі того ж таки музею у Кмитові можна було б зібрати цікаву колекцію демонтованої скульптури у місті Житомирі, а ще краще – у масштабах всієї Житомирщини загалом. Неважко здогадатися і легко прогнозувати, що вже за рік–два, не кажучи про десять чи п'ятнадцять років, інтерес та увага до таких туристичних родзинок будуть  феноменальними. Але для цього вже зараз треба ХОЧА Б ЩОСЬ ЗРОБИТИ. Адже розмовами про інтерактивну скульптуру сьогодні (не кажучи про завтра) ні у Житомирі, ні, тим паче, в Україні – вже нікого не здивуєш.

Микола Корзун

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Коментарі (10)
  • Olga Lisogurskay

    Завдяки зайдам у владних кабінетах, яким байдуже до зовнішнього вигляду міста, наше місто стає безликим. Нещодавно відвідала Хмельницький.   Які цікаві риси зовнішнього виду він набуває!Відчувається, що місто люблять та дбають про нього. Шкода, що у нас, лише шкурні інтереси...
  • Игорь Микитюк

    Зато распил был неплохой
  • Игорь Микитюк

    Если так как на набережной-ужас, безвкусица
  • Наталія Куркчі

    Вместо вечного гранита - дешевая серая плитка. Жизнь в сером цвете. А гранит куда дели, упыри-чиновники?
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Житомира за сьогодні
Ваші відгуки про послуги у Житомирі Ваші відгуки про послуги у Житомирі
keyboard_arrow_up