Данило Зелінський: «Мрію щоб українські міста були такі ж зручні для проживання, як іспанські»

Спорт надихає

Нещодавно Данило повернувся з міжнародного турніру з бойових мистецтв Іккайдо у місті Сан-Себастьян (Іспанія). Виступи трьох українських спортсменів вразили і суддів, і глядачів рівнем підготовки, за що наші хлопці були нагороджені медалями, кубками і дипломами.

Іккайдо – це новий вид бойового мистецтва, розроблений для людей з особливими фізичними потребами. Своєрідне об’єднання різних видів бойових мистецтв, змагання з яких проходять в одній системі.

- Я займаюсь карате  вже півтора року, – розповідає Данило. – Якщо твоє бажання щире, то воно обов’язково здійсниться. Я хотів займатись спортом, та не знав, де зможу себе реалізувати. На початку нового навчального року до нас у школу завітала головний тренер спортивного клубу «Додзе» Анна Яцкова. Вирішив спробувати. Так я і почав займатись Іккайдо.

Данило займається двічі на тиждень.

- Та якщо попереду змагання, кількість занять збільшується до трьох, – продовжує хлопець. – Під час півторагодинних тренувань я працюю над кожним рухом. Чіткість і концентрація тут надзвичайно важливі.

Ставити все нові і нові цілі Данилу допомагають змагання.

- Спочатку я брав участь у міських турнірах, далі – обласні. Змагання хороший стимул, ти знаєш, що можеш, прагнеш зробити ще краще, – впевнений Данило Зелінський.

І це не просто слова, адже на першому всеукраїнському виступі у Львові хлопець посів третє місце.

- Поки що найвідповідальнішим став виступ на міжнародному турнірі з бойових мистецтв Іккайдо в Іспанії,– говорить Данило Зелінський.

Складні збори – легкий виступ

У спортсменів з особливими фізичними потребами такі ж прикмети, як і в здорових. Напередодні вильоту в Іспанію у хлопця двічі ламався візок.

- Та тренер Анна Дмитрівна мене підбадьорювала, – зізнається Данило. –  Казала: «Все буде добре. Неприємності до змагань, лише на краще. Значить виступ пройде добре». І дійсно, все так і сталося.

Міжнародні змагання подарували Данилу Зелінському не тільки нагороди і впевненість в тому, що наполеглива праця обов’язково дає результат. Для нього це була ще й захоплива подорож.

- Найбільше вразили не стільки чудові краєвиди, а те, як у місті все облаштовано, – з захопленням продовжує свою розповідь хлопець. – Я там не відчував обмежень, адже все продумано до дрібниць. Тобі зручно пересуватись на візку, і ти відчуваєш себе вільним. Мрію, щоб українські міста були такими ж доступними для людей з особливими фізичними потребами, як іспанські.

Данило, як звичайний школяр не вимальовує собі далеких перспектив, та з упевненістю говорить про те, що заняття бойовим мистецтвом йому подобається.

- Глобальних цілей перед собою поки що не ставив, – щиро посміхаючись додає він. – Та я з задоволенням іду на тренування. Можливо в майбутньому буду займатись спортом професійно.

Зараз Іккайдо не включено в програму параолімпійських ігор. Та робота, аби включити цей вид спорту до параолімпіади триває.

- Звичайно, хотілося б виступати на параолімпійських іграх, – каже Данило. – Це мрія багатьох спортсменів з обмеженими фізичними можливостями. Якщо Іккайдо буде включено до змагань, я спробую достойно представити Україну на міжнародній арені.

Маленькі кроки до успіху

Бажання і титанічна праця – ось головні складові спортивних перемог, вважає керівник спортивного клубу карате «Додзе» і головний тренер Анна Яцкова.

- Данило – перша дитина з особливими потребами, з якою я почала займатись бойовим мистецтвом, – говорить Анна Дмитрівна. – Спочатку сумнівалась: чи вийде в нас? На першому етапі ми не гнались за результатами, а крок за кроком тренувались. Та саме цей підхід виявився вдалим, Данило почав показувати хороші результати. На жаль, в Україні не багато учасників, тому під час змагань не відбувається поділу за віком, статтю. А отже Данило займається на рівні з дорослими спортсменами. Він дуже цілеспрямований і працьовитий.

Тренер говорить, що не дає особливому учневі ніяких привілей.

- Заняття є заняття, – продовжує Анна Яцкова. – До Данила в мене немає особливого ставлення. Якщо потрібно, я можу і насварити, та якщо показав хороший результат – хвалю.

Янгол-охоронець

Мама Данила Наталя намагається зробити все, аби фізичні обмеження сина не заважали йому жити повноцінним життям. Саме завдяки її наполегливості хлопець вчиться в школі, а не вдома.

- Я з самого початку намагалась зробити все для того, щоб син міг вести активне життя, – розповідає Наталія Зелінська. – На жаль, влаштувати хлопчика в дитячий садок не змогла, а от зі школою пощастило. У 2007 році Данило став першою дитиною на візку у Житомирі, який пішов до школи. Звичайно, у муніципальних закладах у цьому нам відмовили. А от у приватну школу зважились прийняти. Тоді ніхто не вірив, що дитина навчиться самостійно писати. Сьогодні Данило ходить у дев’ятий клас і пише, як звичайний школяр. Батькам не треба боятись випускати дитину в світ. Та аби побороти їх страхи, зміни мають відбутися і в свідомості вчителів. Вони не повинні лякатись проводити заняття для особливих дітей.

Окрім спороту Данило з легкістю оволодіває іноземними мовами: англійською, італійською.

І продовжує готуватись до ще одних змагань в Іспанії. Та ось чи зможе попасти на цей спортивний турнір, ще невідомо. Бо всі витрати на проїзд і проживання родина хлопця повинна оплачувати з власної кишені. Тому без фінансової підтримки благодійників від травневої поїздки в Іспанію доведеться відмовитись. Усі, хто має можливість допомогти хлопцеві поїхати на змагання, можуть звертатись в редакцію газети «20 хвилин», ми дамо координати Наталі, мами Данила Зелінського.

Матеріал створено за підтримки міжнародного фонду "Відродження"

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.