«Інтелект України» вже зростає, міцніє і дорослішає. І все це – нам на поміч!
Про науково-педагогічний проєкт «Інтелект України» у Романові добре знають.
Принаймні у місцевій пресі, у інтернет-середовищі і навіть у соціальних мережах про новий формат навчання дітей у початковій ланці шкільного навчання неодноразово розповідалося. Та й досвід навчання дітей за програмами та методиками «Інтелекту України» у Романові вже давно здобув переконливий авторитет. Тож у громаді, серед батьків та дорослих, у Романові немає жодних нарікань на умови навчання чи його результати. Без сумніву, батьківська громада і майже весь Романів знає вчительку-новатора, фахівця вищої категорії Олену Вітюк, яка першою у Романові опановувала проєкт «Інтелект України» разом зі своїми дітьми. Сьогодні Олена Анатолівна має чимало однодумців та соратників у середовищі своїх колег-педагогів, а проєкт «Інтелект України» у виконанні О. А. Вітюк вже пішов по другому колу свого розвитку та вдосконалення. Тож системність, наступність і динаміка нових освітянських технологій у Романівському ліцеї № 1 проявляються у всіх аспектах навчальної діяльності та пізнавальних здобутків діток.
Про «Інтелект України», про щоденні уроки, вправи, видимі і невидимі зростання досягнень учнів, які навчаються за дещо вдосконаленими програмами, можна розповідати як завгодно довго. Адже кожен клас упродовж лише одного навчального дня може стати поживою та матеріалом для цікавих висновків та спостережень. Проте куди головніше усвідомити певні аспекти та висновки того досвіду перебування дітвори початкових класів, а тепер вже й учнів 5-6-х класів, в умовах реалізації науково-педагогічного проєкту «Інтелект України». Адже всім і дедалі чіткіше зрозуміло, що у ході пізнавальної активності дітей важлива кожна думка кожної дитини. Важливо також, що діти, які навчаються в умовах реалізації проєкту «Інтелект України», не мають стресових станів, викликаних ефектом неуспішного «двієчника», оскільки так звана пропедевтика неуспішності унеможливлює появу в учнівському середовищі відстаючих, «двієчників» чи безнадійних ледарів. Цього в «Інтелекті України» немає, і саме тому цей проєкт вже сьогодні претендує на впровадження його змісту та методів у щоденну дидактичну діяльність кожної шкільної установи. Тим паче, що аргументація щодо позитивних наслідків впровадження «Інтелекту України» не має очевидних недоліків, які траплялися раніше у процесі всіляких шкільних реформацій. Чого лише варта методика роботи із батьками, а насправді – із батьківською громадою, яка засвоює під час навчання дітвори у межах проєкту «Інтелект України» нітрохи не менше важливих знань, умінь та навичок, аніж їхні діти упродовж щоденної навчальної діяльності. Власне кажучи, отой магічний вплив на батьків, які щомісячно відвідують батьківські збори з метою бути у повному курсі навчальних справ своїх дітей, є однією із найважливіших родзинок громадянсько-світоглядного вдосконалення батьківського середовища. І це – ще одне і дуже вагоме досягнення проєкту «Інтелект України».
Але повернімося до школи. До тих вихованців (випускників) початкової ланки освіти, які переходять до навчання у середній ланці (5-9 класи) нинішньої школи. Йдеться знову ж таки про учнів, які навчались за програмами проєкту «Інтелект України». За словами вчителя-філолога Романівського ліцею № 1 Оксани Петрівни Савченко, навчання дітей, які отримали свого роду гарт демократії у класах початкової ланки і далі продовжують навчатися згідно з програмами «Інтелект України» – річ дуже відповідальна, складна і потребує злагодженої взаємодії педагогічного колективу вчителів-предметників, які мають (зобов’язані) працювати в єдиному і спільному методичному руслі тих правил та принципів, які формувалися у початковій школі. Це начебто нескладна для розуміння методична аксіома, яку дуже нелегко впроваджувати на практиці. Адже хто б і що не казав, один вчитель-класовод – це одне джерело впливу на учня початкової ланки, а декілька педагогів-предметників мають докласти неабияких зусиль, аби злагоджено та і навіть синхронно працювати в одному напрямі і за спільними методичними формами та методами. Вчителям також нелегко звикати і, звісно ж, перебудовувати чимало аспектів своєї викладацької діяльності у ході впровадження проекту «Інтелект України» у класах середньої ланки того ж таки Романівського ліцею.
Окреме питання, яке також зацікавить наших читачів, стосується порівняльної оцінки масштабу впровадження проєкту «Інтелект України» у Романові та інших містах, селищах та селах Житомирської області. Олена Вітюк вже як тренерка-коуч, яка допомагає опановувати методичні секрети впровадження проєкту «Інтелект України» вчителям шкіл, гімназій та ліцеїв із усієї Житомирщини, каже, що впровадження науково-педагогічного проєкту «Інтелект України» відбувається активно у масштабах всієї області. Говорити про сотні шкіл Житомирщини, які взялися за впровадження проєкту «Інтелект України», поки що зарано, але до когорти таких навчальних закладів, як Романівський ліцей № 1, вже давно долучилися гімназії та школи у Звягелі, Чуднові, Озерному, Бердичеві, Малині і, звісно ж, – у кількох гімназіях та ліцеях обласного центру. Але аргументація на користь впровадження проєкту «Інтелект України» (і схожих за змістом та методикою навчання інших проєктів) сьогодні беззаперечно переконлива і достатня, аби подібне навчання стосувалося більшості учнівського загалу Житомирщини. Безумовно, «Інтелект України» потребує суттєвого збільшення витрат на суто матеріальні потреби навчального процесу. Адже сьогодні значну частину коштів, потрібних для закупівлі посібників, навчальних зошитів і т. п., забезпечують батьки. Звісно, це не так просто і легко, а якщо уявити, що у сім‘ї до школи ходять одразу двоє чи аж троє дітей, то батьківські витрати на підтримку та закупівлю методичного обладнання обчислюватимуться тисячами гривень щомісяця. Тут, як мовиться, без державної підтримки – не обійтися.
Але проєкт «Інтелект України» вартий того, аби держава виділяла у бюджеті освітянських витрат дуже потужні кошти. Адже сьогодні очевидно, що однією із конкурентних переваг України, як могутньої і по-сучасному цивілізованої держави, вже зараз є і надалі обов’язково має стати інтелект нації. Не нафта, не природний газ, не бурштин чи дешева електроенергія від українських АЕС, а саме ІНТЕЛЕКТ має стати головною конструктивною і продуктивною силою України. Звісно ж, для цього ми маємо стати іншими. «Інтелект України», якщо ще не сьогодні, то завтра, однозначно виходить за межі шкільного навчання. Неважко передбачити, що вже за кілька років (і не більше) він визначатиме у житті нашої держави дуже багато чого. Нам доведеться обирати принципово іншу владу, нам доведеться стрімко перебудовувати і впроваджувати нові економічні моделі, які базуються передовсім на досягненнях інтелекту. Звісно, нам доведеться (також стрімко) вживати реально рішучих заходів, аби нові покоління «інтелектуалів», вихованих у наших школах та вузах, не шукали всіляких шляхів та способів емігрувати на чужину. Власне кажучи, інтелектуали, виховані у наших школах, гімназіях та ліцеях, розумітимуть нагальну потребу у змінах у себе вдома. В Україні, на Житомирщині і, безумовно, – у Романові також. І неодмінно.
Віктор Радчук
