Житомирські оповідки: політ на кукурузнику, вчинок генерала та інші
Житомир має власну антологію міфів та казок, але більшу частину цієї спадщини ми майже взагалі не знаємо.
Продовжуємо розповіді про незвичайні події у Житомирі, які сталися протягом багатьох століть і про які мало хто пам’ятає. Цього разу ми підготували на ваш розсуд більш побутові історії. Але не менш цікаві. Взагалі, коли спілкуєшся з жителями нашого міста, які пам’ятають часи ще за царя Гороха, то інколи дивуєшся, як протягом одного-двох поколінь повністю змінилося наше життя. Те, чим переймалися наші пращури, нам вже інколи незрозуміло. А деякі речі відверто викликають сміх. Отже, пропонуємо вам чергову порцію житомирських оповіданок.
Розповідь про те, як бабця п`яту точку лікувала
До того, як розповісти власне цю історію, треба нагадати про нашу житомирську біду. Це борщівник Сосновського (Н. sosnowskyi) висотою до 3,5 м, з листям майже метрової довжини і суцвіттями парасольками розміром з пательню, який не має собі рівних у конкурентній боротьбі за місце під сонцем. На рослині визрівають тисячі насінин, які розносяться вітром на всі боки.
У жорстких волосках, якими рясно опушені листя і стебла борщівника, містяться фуранокумаріни, що сильно подразнюють шкіру у разі зіткнення з рослиною. Особливо пекучими стебла і листя стають у сонячну погоду. Подразнення рівнозначне опіку другого ступеня, тож якщо вас спіткала така прикрість, негайно вирушайте до лікаря. Ефірні масла, що виділяються рослинами у концентрації всього 0,001%, здатні викликати опік слизової оболонки рота.
Батьківщиною борщівника Сосновського є Кавказ. У багатьох регіонах рослина з'явилася у минулому столітті після Другої світової війни. Винуватцем у поширенні борщівника є Йосип Сталін. Одного разу, дізнавшись, що у Північній Америці борщівник є цінною кормовою культурою, товариш Сталін особисто наказав розводити його повсюди. З бур'яну борщівник перетворився на культивовану рослину. Справу Сталіна з розведення борщівника продовжив Хрущов, а потім Брежнєв. У 70-х роках борщівник порадили вирощувати полякам, проте місцевим виробникам тваринницької продукції це не сподобалося, оскільки молоко корів, які споживають борщівник, віддавало гіркотою. До того ж з'ясувалося, що рослина отруйна. І хоча вирощувати борщівник у Польщі припинили, його ще довгий час називали не інакше, як «помста Сталіна».
У 1944 році новий вид борщівника – борщівник Сосновського – виділила і описала радянський ботанік Іда Манденова, яка дала рослині ім'я дослідника флори Кавказу Дмитра Сосновського. На той момент навряд чи хтось міг припустити, що в честь видатного вченого названо одну з найнебезпечніших рослин, яку можна зустріти буквально всюди. У всіх країнах Євросоюзу борщівник Сосновського офіційно віднесений до,так званої карантинної групи рослин. В Україні ж із цим проблема.
Кілька років тому у Житомирській області був випадок потрапляння дорослої людини у відділення реанімації після необережного контакту з рослиною. Отже, зараз містяни дуже схвильовано ставляться до повідомлень про знайдені рослини. Так, великі кущі борщівника можна спостерігати біля Чуднівського мосту та на виїзді з Житомира у напрямку Левкова. Також зустрічалися рослини на окраїні міста у вологих місцях біля водойм. На боротьбу із цим злом у Житомирі виділяються кошти, але боротьба іде точно не на користь містян.
І ось, власне, сама історія
Навіть сьогодні не всі знають цю рослину в обличчя і тому виявляють небезпечну безпечність. А в ті роки, десь в середині 60-х, коли сталася наша історія, і поготів мало хто знав про отруйні властивості борщівника. Тут також треба сказати, що і в наш час у селах є жінки, які однією лівою трактор підняти можуть і такої комплекції, що за пів дня конем не об'їдеш. І ось одна селянка, йдучи у своїх справах, присіла по великій нужді біля борщівника. Потім підтерлася великим пухнастим і м'яким листям цієї надзвичайно отруйної рослини. Що тут говорити! Відразу ж з'явився величезний опік у найцікавішому місці. І привезли її в районну лікарню, де їй довелося лежати у чому на світ народилася. Опік немилосердно дошкуляв нещасній жінці. І коли біль ставав нестерпним, вона не могла вигадати нічого кращого, аніж виставити рано-вранці свою п'яту точку у вікно. П'ята точка відразу наглухо закривала невелике вікно. Легкий літній вітерець приносив деяке полегшення жертві власної неуважності в її неймовірних стражданнях.
Люди йшли біля лікарні, бачили у вікні неабияких розмірів опік на задньому місці і весело кричали: «Здрастуй, сраця!». А сусіди по палаті з умовлянням говорили: «Як же тобі не соромно!». На це жертва обставин відповідала: «А чого тут соромитися? Вони ж бачать не мене, а мою проблему!». І два тижні, поки заживала величезна рана, перехожі могли споглядати у вікні лікарні, як би зараз сказали, інсталяцію в дусі сучасного мистецтва. На жаль, тоді таких термінів не знали. Інакше проста сільська бабуся могла б стати одним із найбільших художників-модерністів свого часу.
Вчинок генерала
Ця історія сталася десь у 50-і роки у переддень святкування Першого травня. Водій одного з генералів – командирів численних військових частин близько Житомира возив не лише генерала, а й офіцерів частини. І через велике навантаження водій хронічно не висипався. І ось напередодні Першого травня було прийнято рішення, що офіцери з дружинами їдуть у Житомир, щоб купити щось до свята. На зворотному шляху остаточно вимотаний водій на мить заснув. Машина з'їхала в кювет, перекинулася і близько двадцяти офіцерів загинули.
Водія віддали під військовий трибунал. На суд прийшов сам генерал і виступив з промовою на захист свого підлеглого. Командир визнав, що водієві через постійне навантаження не давали висипатися і взагалі відпочивати. А обов'язком його як безпосереднього начальника було стежити за тим, щоб особовий склад частини мав нормальні умови для відпочинку. І контролювати виконання цього. Генерал закінчив свою промову словами, що якщо водія за провину начальника засудять на тривалий термін, то він з себе зніме погони. І водій був в підсумку засуджений до умовного терміну.
Погодьтесь, дуже рідко бувають випадки, коли військові начальники визнають свою провину і заступаються за підлеглих. А зараз це взагалі була б нечувана подія! Люблять же у нас завжди знайти стрілочника, а не справжнього винуватця події.
Житомирський футбол і людина-талісман
Перший офіційний футбольний матч у Житомирі відбувся 12 липня 1912 р. на Путятинській ярмарковій площі. Для цього було підготовлено футбольне поле з розміткою, яка відповідала всім правилам. Трибун для глядачів не було. Фактично це був перший спеціалізований футбольний стадіон у Житомирі. Грали команди гімнастичного товариства «Сокіл» та міського клубу любителів футболу «Уніон». На жаль, історія не зберегла до наших днів імена учасників того історичного поєдинку, як і його результат, але все ж дата його проведення стала відправною точкою для житомирського футболу.
У 1923 р. у Житомирі було зведено перший стадіон з трибунами (нині – це стадіон «Спартак»). З 1924 р. у Житомирі стали регулярно проводити офіційні чемпіонати міста з футболу (у першому сезоні участь брало 17 команд). З того часу футбол став невід’ємною частиною життя міста.
У Житомирі довгий час, до 90-х років, існувала футбольна команда «Полісся», яка була заснована у 1959 році як футбольний клуб. Команда припинила виступи у чемпіонатах України у 2005 році. У 2016 році відроджена. З сезону 2017/18 футбольний клуб отримав професійний статус і виступає у другій лізі чемпіонату України.
З 1967 по 1976 рік житомирська команда носила назву «Автомобіліст» і саме тоді мала найвищі успіхи. У 1967 році «Автомобіліст» став чемпіоном України, а шістнадцять його гравців отримали звання майстрів спорту. У 1972 році «Автомобіліст», залишаючись одним із найсильніших клубів у республіці, став володарем першого кубка України. У фіналі житомирські майстри у додатковий час перемогли донецький «Шахтар» – 1:0.
Старожили розповідають, що на стадіоні працював співробітник, який доглядав за полем. І ось футболісти якось помітили, що коли цей чоловік працює або просто перебуває на стадіоні, то команда завжди виграє. Одного разу чоловік тяжко захворів туберкульозом, і його відсторонили від роботи і поклали у закриту лікарню для уникнення контактів із здоровими. Футболісти прийшли до лікаря і попросили відпустити свого живого талісмана для поїздки на змагання в інші міста. Згодом співробітник вилікувався і знову став працювати на стадіоні. Багато хто з уболівальників того часу і зараз пам'ятає цю людину-талісмана. Він працював, зі слів старожилів, практично до повного розвалу команди на початку 90-х років.
Розповідь про те, як хитра жінка начальство з Москви обдурила
Жила-була за радянських часів і навіть керувала Бердичівським райкомом партії одна жінка – перший секретар цілого райкому. Була вона жінкою норовливою, властолюбною і дуже вольовою. Бувало, їде вона повз міліціонера, а той забарився і відразу честь не віддав. Вона зупиняла машину, виходила і могла міліціонеру, що провинився, за невіддання вчасно честі надавати по мордах. І якось до неї звернулися місцеві з проханням поставити пам'ятник загиблим євреям. Але оскільки політика партії була направлена на те, щоб ставити пам'ятники усім радянським громадянам без вказівки національності, у проханні було відмовлено. Тоді ініціатори поставили без дозволу пам'ятник на кордоні Бердичівського району з сусіднім. Довідалося про це начальство аж у Москві і телефонує до Києва з повідомленням, що виїжджає комісія з перевіркою у Бердичівський район, щоб з’ясувати, що там за політична диверсія сталася.
Перший секретар, нарешті, трохи заспокоївшись, порахувала, скільки піде у комісії часу, щоб доїхати до Бердичева. Після цього сама сіла в машину і поїхала подивитися на місце політичного злочину. Дійсно, пам'ятник стоїть на бердичівської землі, і його не так просто позбутися. Поїхала вона до командира найближчої військової частини. Наобіцяла в разі вдалого завершення інциденту з пам'ятником і водопровід провести, і баньку побудувати, і взагалі мало не золоті гори! Тільки треба лише знести пам'ятник. Командир частини приїхав, подивився на величезний пам'ятник і сказав, що підірвати вони його підірвуть, а ось вивезти точно за цей час не встигнуть. Тоді спільно придумали хитрий план. Після вибуху на це місце оперативно завезли бочки, обнесли територію колючим дротом, повісили табличку, що це склад паливно-мастильних матеріалів. І поруч на довершення поставили вартових зі зброєю. Приїжджає начальство з перевіркою з Москви, а тут солдат зі зброєю їх і зупиняє: далі не можна, тут склад паливно-мастильних матеріалів! А за бочками зруйнованого пам'ятника не видно! Постояло начальство, пом'ялося на місці. Сіли всі по машинах і поїхали назад до Бердичева, а звідти до Москви повернулися. Так жіноча хитрість допомогла керівниці не тільки обдурити начальство, а й зберегти свою посаду.
Політ на кукурузнику
З 1939 року у Житомирі почав працювати цивільний аеропорт. З часом кількість рейсів збільшувалася, і літаки вже з Житомира прямували до Москви, Ленінграда, Риги, Скадовська, Запоріжжя, Донецька, Сімферополя тощо. Як-40 літав, Ан-24, Ан-30, багато сільськогосподарських літаків було («кукурузників»), вертольоти Мі-1, Мі-2, Мі-4, Мі-6, Мі-8 і найбільший у світі вертоліт Мі-26Т, а зараз, крім приватних літаків, нічого немає. Відразу після розвалу Радянського Союзу аеропорт був закритий. Аеродром хоч і офіційно закритий, але у будь-який час може прийняти літак, навіть без дозволу, на вимушену посадку. Водночас на сайтах аукціонів можна придбати в особисте користування літак Ан-2 1983 року випуску за 8000 доларів.
Але повернімося до нашої історії. У ті далекі часи літали наші житомиряни на літаках до Москви, Києва, Алма-Ати, Кишинева та багатьох інших міст. Також були популярними маршрути Житомир – Олевськ, Житомир – Овруч та Дзержинськ (зараз Романів) – Житомир – Олевськ.
У польоті бували різні історії. Так, у 70-і роки сіли пасажири в Ан-2, і тут хтось умовив льотчика передати до місця призначення кілька ящиків горілки, вина та інших алкогольних виробів. Видно, у когось була підготовка до весілля, але найважливіший продукт на столі закупити не встигали. Як відомо, Ан-2 летить на досить низькій висоті. А тут, як назло, літак постійно потрапляв у повітряні ями: то він падає, то знову піднімається вгору. Пасажири верещать, щосили чіпляються за сидіння. А льотчик з кабіни кричить: спокійно, це проста турбулентність!
Зрештою, пасажири зрозуміли, що це була за турбулентність, коли з відкритої кабіни по салону почав розноситися запах жорсткого алкоголю. Нажахані і перелякані пасажири прилетіли назад у Житомир в компанії у дрова п'яного льотчика. Напевно, довго вони не наважувалися скористатися послугами житомирського аерофлоту.
Наостанок зазначимо, що у Житомирі нині є два літаки, які увійшли в історію міста. Так, у міському парку стоїть Ту-104-м – літак спеціального призначення, який обслуговував командування Міністерства оборони СРСР. У 80-х роках він, відпрацювавши свій ресурс, підлягав списанню. Коли вирішували, що з ним робити, то прийняли рішення поставити його у Піонерському парку, розташованому праворуч від парку імені Гагаріна. Постало питання, як його перевезти з Озерного, адже він великий. Було вирішено зняти крила і хвіст. Залишилася, по суті, одна ракета на колесах. Проклали шлях: Озерне – вулиця Жуйка – Толстого – поворот на вулицю Першого травня – Кочерги. Щоб пройти через Бердичівську біля музичної фабрики і біля бульвару, піднімали тролейбусні дроти. По бульвару пішли до Піонерського парку. Прийняли рішення зробити в літаку дитячий кінотеатр. Там можна було показувати різні дитячі фільми, а за допомогою панелі приладів прищеплювати любов до льотної майстерності. На жаль, вже через пів року літак обікрали: вночі відкрили внизу люки, залізли і зняли багато приладів. Це могли зробити тільки фахівці.
У Житомирі є ще літак-винищувач Міг-17, подарований місту космонавтом Георгієм Тимофійовичем Береговим, який воював у 2-й повітряній армії, що звільняла Житомир. Цей літак встановлений на спуску колишньої вулиці Черняхівського – зараз Чуднівської, біля мосту. В його кабіну теж хтось заліз, і зараз він у занедбаному стані. Тут був закладений парк, в якому відомий космонавт Береговий посадив берізку. Зараз все заросло і забуто.
Руслан Мороз, Ігор Гарбуза
Використані фото з відкритих джерел в інтернеті
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
