Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина чотирнадцята. Прибуткові будинки Житомира
Житомир має власну антологію міфів та казок. Але більшу частину цієї спадщини ми майже взагалі не знаємо.
Цього разу ми обрали темою нашого оповідання історії прибуткових будинків нашого міста. Цікава та інколи драматична сторінка нашого життя, адже всі повинні десь жити і бажано в нормальних умовах. Нагадуємо, що саме герой всесвітньовідомого твору «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, стверджував, що «квартирне питання всіх зіпсувало». І був дуже правий! Адже саме «квартирне питання» і прибуткові будинки – це вічне джерело проблем і напружених відносин навіть між рідними. До речі, самому Михайлу Опанасовичу, незважаючи на те, що частина його героїв саме з Житомира, наприклад Ларіосик, наше місто взагалі не сподобалося, і він пообіцяв «ніколи сюди не повертатися». І це вийшло саме через «квартирне питання» на відпочинку, коли численні гості родини Тарасевичів на хуторі, де зараз знаходиться військовий інститут, просто довели відомого письменника до сказу своїм шумом і настирливістю.
Прибуткові будинки Житомира
Сьогодні багато хто з нас є власниками квартир, які в радянські часи наші батьки або ми самі отримували безкоштовно від підприємств або державних органів. Підростає молоде покоління, і багато, хто не може заробити грошей для покупки квартири, змушені орендувати квартири або брати кредит і на нього купувати житло. А як було з житлом в дев'ятнадцятому столітті, як тоді вирішувалося квартирне питання?
На початку ХIХ століття в Житомирі проживало майже п'ять тисяч житомирян, наприкінці століття – більше шістдесяти тисяч. Якщо на початку століття житомирянами були польська шляхта, католицьке і православне духовенство, купці, прислуга, чиновники і ремісники, то протягом століття соціальний склад трохи змінився. До нього додалися робітники, які приїжджали на заробітки, військові, збідніле дворянство, пенсіонери. Як швидко у зростаючому Житомирі вирішувалося житлове питання? Тут житомирян можна розділити на дві нерівномірні частини: менша частина здавала в оренду будинки, квартири, кімнати, кути і ліжка, а більша – наймала їх. У першій половині дев'ятнадцятого століття в оренду здавали одноповерхові будинки, флігелі, або в півтораповерхових дохідних будинках (тобто будинок з мезоніном) здавали 1-2 квартири. Одна квартира могла мати до п'яти кімнат. Житомиряни, які володіли великими маєтками, на яких розташовувалося кілька будинків, також здавали їх в оренду. Власники великих будинків так само здавали частину будинку в оренду. Так, батьки письменника Володимира Короленка теж орендували будинок (нині майдан Короленка), а батьки конструктора Сергія Корольова орендували частину будинку. Цікаво у скільки їм це обходилося? Письменник Володимир Короленко в «Истории моего современника»писав: «Часи були прості. Двір наш був затишний і тихий. Від великих вулиць він відокремлювався двома кам'яними будинками, місцеві називали їх «кам'яницями». В одній з цих кам'яниць жили наші домовласники, квартира і обстановка яких здавалися мені верхом розкоші і багатства. Ворота виходили в провулок і над ними низько звисали густі гілки старого сріблястого тополю. Кучер хазяйської коляски, здавався дуже важливим в сірій лівреї, в'їжджаючи в ворота, всякий раз повинен був низько нахиляти голову, щоб гілки не зірвали його високий капелюх з позументною стрічкою і бантом...».
Після скасування кріпацтва (1861 р.) у Житомирі стався різкий ріст населення. Наше місто вперше в своїй історії зіткнулося з проблемами урбанізації, що призвели до зміни якості життя в місті. У місто стали з'їжджатися збідніле дворянство і селяни в пошуку заробітку. На центральних вулицях Житомира розгорнулося будівництво дво- і триповерхових дохідних будинків з 6-20 квартирами. Прибуткові будинки були настільки поширені, що стали характерною архітектурною ознакою Житомира. Деякі з них стали архітектурною окрасою Житомира і досі приносять естетичне задоволення містянам. Заможні житомиряни намагалися звести власний будинок або садибу. Наприклад, чудовий двоповерховий особняк (1903 р.) в стилі бароко нотаріуса Івана Філіппова по вулиці Велика Бердичівська (колишній палац одруження, а нині Будинок української культури) нагадує невеликий палац, або будинок нотаріуса Семена Громачевського по вулиці Лесі Українки (колишня Прохоровська), в якому розміщується музична школа №4.
Прибуткові будинки будувалися в основному по центральних вулицях міста: Київська, Велика і Мала Бердичівські, Вільська, Петербурзька (зараз Покровська), Михайлівська, Соборна (зараз Перемоги) і Семінарська (зараз Соборна) площі.
Кому належали прибуткові будинки? Ми не зустрічали спеціальної роботи з вивчення історії дохідних будинків в Житомирі. Однак ряд відомостей ми дізнаємося зі статей краєзнавця Бориса Дубмана, який присвятив нарис з історії вулиці Київській. З нього дізнаємося, що по Київській вже в 1852 році стояло чимало 2-3-поверхових дохідних будинків. «На лівій стороні Київської вулиці на розі з Соборною площею там, де зараз будівля Житомирського навчально-виробничого підприємства УТОГ та офісу «Київстар» (будинок № 1), стояли два триповерхових зблокованих прибуткових будинки, побудовані в першій половині XIX століття. В адресній книзі 1913 року його домовласником числиться Розенберг Марк Ісаакович. На першому поверсі були магазини і кабінет зубного лікаря Мойсея Аншеловича Кройчика. Верхні поверхи здавалися під найм. У кутовому будинку на першому поверсі одним з орендарів був «Первый Волынскiй часовой и ювелирный магазинъ Б.А. Вайнтруба»...
Там, де сьогодні знаходиться «Укрсиббанк» в будинку № 5, стояв триповерховий прибутковий будинок № 5 (до 1910 р. № 6), побудований в першій половині XIX століття і який належав в 1910-х роках Штоклянду Янкелю Берковичу. Тут був його власний магазин з великим вибором капелюхів і хутряних шапок «самыхъ последнихъ парижскихъ модъ». До 1901 року в цьому будинку знаходився також і склад технічного приладдя та гумових виробів інженера-технолога Мечислава Адамовича Либровича. Тут же під завідуванням Либровича було відділення Варшавської будівельно-технічної контори інженерів Джевецького і Езіоранського, яке в 1897 році виконало будівництво технічних споруд і прокладку першої черги водогону в Житомирі».
Поруч стояв двоповерховий прибутковий будинок № 7 другої половини XIX століття відомого в місті купця другої гільдії Олексія Юхимовича Журавльова, який отримав в 1903 році золоту медаль на шию на Аннінській стрічці за співпрацю з Державним банком. У будинку Журавльова до 1911 року перебувало Житомирське відділення цього банку і жили його співробітники. Та й сам Журавльов з 1890 року працював в цьому відділенні банку. На першому поверсі знаходився власний магазин Журавльова, який торгував церковними речами, чаями різних фірм, Жирардовськими товарами і товарами Сави Морозова. Філія цього магазину була в другому його власному будинку на Великій Бердичівській вулиці. Нерухомістю Журавльов володів не тільки в Житомирі, а й в інших містах, в тому числі і в Санкт-Петербурзі. У будинку Журавльова був ще один магазин суконно-мануфактурних і хутряних товарів В.С. Гельблюма – спадкоємця купця Н. Готтесмана... Між будинком № 7/4 та кінотеатром «Україна» було три прибуткових будинки з номерами 9, 11 і 13. Будинок № 9 (до 1910 р. – № 10) – колишній прибутковий будинок Фельденштейна, належав в 1910-х роках Рівке і Іось-Мордко Фрідманам. Приміщення будинку орендували Житомирський сирітський суд, «Житомирское городское общество взаимного от огня страхования имуществ», Житомирське міське кредитне товариство, Житомирське відділення Мінського комерційного банку. У різні роки тут були: «Аптека провизора Йосипа Лукича Шамборскаго, управляет' сам», «Аптека Провизора Иосифа Лукича Шамборскаго, управляетъ самъ», «Аптека Валериана Степановича Пузиновскаго и вдовы пров. Эразмины Иосифовны Пашкевичъ, управляетъ провизоръ Иосифъ Лукичъ Шамборкий». А над аптекою приймав замовлення «мужскаго статскаго платья по последнимъ парижскимъ модамъ» кравець К.А. Пуделько. У 1908 - 1909 роках приймав пацієнтів зубний лікар і дантист Фішман Герш Нахманов. Збереглася реклама 1911 року про те, що в цьому будинку товариство «Проводникъ» пропонує купити «галоши лучшiя въ мiре»...
Губернаторський будинок з флігелями з 1910 року значився на Київській вулиці під № 15. Між флігелем і Петербурзькою вулицею (нині Покровська) було ще три прибуткових будинки з номерами 17, 19 і 21. Будинок № 17 з фабрикою олійних фарб Темцина і Беспрозванного належав родині Скомаровського, будинок № 19 з палітурною майстернію Г. Губера – сім'ї Редігер, а кутовий № 21 – Юзефі Олександрівні Климович. В її будинку був готель «Римский», ресторан, аптека, магазин парфумерних товарів і перукарня «Roman». Всі три будинки також були зруйновані під час війни.
Там, де зараз чотириповерховий будинок № 8, стояв двоповерховий прибутковий будинок сім'ї Корницьких, побудований у другій половині XIX століття. На фотографії, імовірно 1873 р., на фасаді видно вивіски «Номера для прiезжихъ Ан…», «Продажа фруктовъ» і «Спецiальная чулочная мастерская С. Фридмана». Зблоковані двоповерхові будівлі № 10 і № 16 (за нумерацією 1910 року № 10 і № 12) побудовані в кінці XIX століття спеціально для елітних готелів. Тут їх було три: «Минель» і «Метрополь» в будівлі № 10 і «Франция» в будівлі № 16. Домовласником будівлі № 10 був Вайсбурд Шлема Аронович, а будівлі № 16 – Богданович Казимир Генріхович. Він же і власник готелю «Франция». У цих готелях побувало чимало видатних особистостей: письменники Михайло Коцюбинський, Василь Кравченко і Григорій Мачтет, художник Костянтин Маковський, етнограф Лев Штеренберг, гетьман України Павло Скоропадський. У будинку Богдановича був також Дворянський клуб, клуб Благородного зібрання, друкарня міщанина Гершегорна Іцько-Лейби Давидовича, бібліотека та книжковий магазин Аполлона Сигізмундовича Земянського, книжковий магазин Ф. Зенкевича, який пропонував «большой выборъ книгъ польскихъ, русскихъ, французскихъ и немецкихъ; ноты, гравюры, картины и письменныя принадлежности» і також там приймав замовлення чоловічий кравець З. Алендер...
На розі вулиць Київської та Михайлівської стояв великий триповерховий прибутковий будинок з магазинами і торговими лавками на першому поверсі Ісаака Епштейна – найкрасивіший на цих вулицях. У 1910-х роках він вже належав п'яти його спадкоємцям. У числі багатьох інших наймачів, в тому числі і фотографа Тевеля Беренштейна, тут було Управління Південними під'їзними шляхами і Житомирською залізницею...
Там, де зараз перехрестя вулиць Київської і Хлібної, в 1810-х роках стояв міський шлагбаум. Тут місто закінчувалося. З лівого боку на Київській вулиці в кварталі між вулицями Хлібна та Князів Острозьких (колишня Крошенська, потім – Шелушкова) на плані міста Житомира 1915 року показаний Міський сад, а поруч з ним провулок Шпільберга. Названий він на честь домовласниці Цирлі Мойсеївні Шпільберг – дочки власника парового млина на Вільській вулиці (нині вулиця Перемоги) – Мойсея Холодена. Млин і зараз ще діючий. Її будинок № 59 на Київській вулиці знаходився на розі з цим провулком. А поруч стояв прибутковий будинок № 61 Переца Хаїмовича Фельденкрайза. У його будинку був театр «Аркадия».
Благоустрій прибуткових будинків
Благоустрій дохідних будинків був цілком прийнятним для того часу. У першій половині ХІХ століття мешканці дохідних будинків і орендованих будинків свої квартири висвітлювали свічками, опалювали дров'яними печами. Квартиронаймачі користувалися загальним дров’яником, погребом, горищем для сушіння білизни, пральнею в підвалі, льодовиком в погребі, колодязем і відхожим місцем у дворі. З появою електричної енергії в Житомирі поступово і далеко не всі будинки стали замість свічок користуватися електричним освітленням. Але такі нововведення в житомирських дохідних будинках були скоріше виключенням.
Мало відомо про вартість знімних квартир. Однак порівнюючи з іншими містами, можна сміливо стверджувати, що ціна залежала від розташування будинку в місті. Якщо він перебував на центральних вулицях – Велика Бердичівська, Київська, Михайлівська, то квартири були дорогими, найдешевші перебували на околиці, наприклад, по вулиці Вільській (біля Руського або Вільського кладовищ). Орендне житло для багатих і для бідних пожирало чверть сімейного бюджету. Відомо, що український письменник Микола Гоголь в 1829-30 роках в Петербурзі за крихітну квартиру в дворовому флігелі на Малій Морській вулиці віддавав 300 рублів, при цьому його річна заробітна плата становила 400 рублів. В кінці ХІХ століття в квартплату входили тільки житлові кімнати («чисті», як тоді говорили), тобто туалет (ватерклозет), ванна, передня і кухня не йшли в ціну.
Хто орендував квартири в прибуткових будинках і садибах Житомира?
До жовтневої революції 1917 р. міське товариство поділялося на три основні групи: багатих (перший клас), заможних городян (другий клас, тепер називають середній клас) і бідняків (третій клас). Ми вже дізналися, що в дохідних будинках перші поверхи орендували магазини, приватні підприємці та різні організації. І сьогодні вони розташовуються на перших поверхах магістральних вулиць міста. Багаті і заможні житомиряни або гості знімали просторі 4-8 кімнатні квартири в бельєтажі (другий поверх в будинках-особняках, багатих будинках.) Або на другому поверсі дохідних будинків. Це були великі чиновники, керівники банків, господарі або адміністрація підприємств, заможні поміщики і невелика група інтелігенції. Вхід був завжди по парадних сходах з вулиці, а не з двору. Але вищі верстви житомирського суспільства воліли жити в власних приватних особняках або ж орендувати квартири в них. Невідомо який був відсоток такого житла (квартир) в дохідних будинках Житомира.
Три- або чотирикімнатні квартири в основному знімали чесні чиновники, які не брали хабарів, інженери, банківські службовці, лікарі, актори, вчителі, військові чини. Скільки коштувало таке житло в рік? Невідомо. У Києві або Петербурзі ціна коливалася в межах 500-1000 рублів.
Маленькі дво- або однокімнатні квартири знімали неодружені службовці, студенти, бідні дворяни, і сім'ї чиновників, вчителів з малим доходом. Найдешевші і невпорядковані квартири в дохідних будинках розташовувалися в підвалах, на горищах і в мансардах. Найважче було жити в підвальній кімнаті з підвищеною вологістю, холодом і поганою вентиляцією. У Києві, Одесі вона могла коштувати 15 рублів. Напевно, в Житомирі вони були дешевше. Офіційно в підвалах заборонялося жити, але цим нехтували як господарі дохідних будинків, так і ті, хто через бідність не міг собі дозволити краще житло.
У Житомирі здавалися не тільки кімнати, а й кути, ліжка, їх половина або навіть третина
У Житомирі здавалися не тільки кімнати або квартири, а й кути, ліжка, навіть половина ліжка або третина. Тут вже жили нижчі верстви житомирського суспільства – робітники, які приїхали в місто за рублем, підмайстри і інші. Такі куточки здавалися не тільки в приватних будинках селян або заможних ремісників і дохідних будинках, розташованих на околиці міста. Могло бути і так, що домовласник здавав квартиру цілком. Орендар здавав окремі кути, відокремлювані фіранками. Особливо цінувалися передні кути біля вікон, які в Києві могли коштувати 5 рублів на місяць. Задні кути, біля грубки коштували дешевше, зазвичай 3 рубля. Для робітника, який заробляв на місяць від 5 до 10 рублів на місяць, кут був дуже дорогим задоволенням. Тому кутові мешканці могли здавати ще одне ліжко своєму колезі по цеху або односельчанину, який прийшов в місто за заробітком. Робітник, який зняв (орендував) ліжко, міг ділити його з одним або двома товаришами по роботі, які працювали з ним в різні зміни. Складна суборенда або «наймання від мешканців» не порушувала правила і не вимагала згоди домовласника. Такий «піднайм» кутів і ліжок був на Мальованці, Крошні і інших окраїнах міста.
Революція 1905 року в Житомирі
Селяни села Псищі (нині Зарічани) не потребували такого житла. Вони кожен день приходили в місто і мостили вулиці. Жахливі побутові умови селян, які прийшли на заробітки до міста і робітників були описані Достоєвським, Толстим, Чеховим, Горьким, Гіляровським. Зрештою, погані житлові умови стали одним з чинників, які так чи інакше зумовили революцію 1905 року, яка і в Житомирі гахнула міцно. І одним з центрів хвилювань стала Мальованка і інші робочі околиці. Після Першої світової війни, ланцюгів революцій і Громадянської війни становище з житловим фондом ще більше погіршилося для всіх верств суспільства. Зі встановленням радянської влади в Житомирі закінчилася історія дохідних будинків. На зміну їм прийшов новий уклад користування житлом і його будівництва. Ось про ці часи і сказав Булгаковський персонаж, що «квартирне питання всіх зіпсувало». Але про це в наступному номері…
Руслан Мороз, Ігор Гарбуза
