Той далекий, славний і трагічний Зимовий похід
Так сталося (і це все ж таки має певну символіку), що 21 листопада 2021 року стало днем для відзначення двох вікопомних для сучасного українства історичних подій.
У цей день мільйони українців згадують про події восьмилітньої минувшини, які у пам’яті народу позначені словом «Євромайдан». Ця подія. яка глибоко сколихнула не лише Україну, але й суспільну увагу багатьох країн світу, ще й досі не стирається у пам‘яті мільйонів людей.
А ось інша дата – сторіччя від подій у містечку (тепер вже селищі) Базар, що розташоване на території нашої області, збереглася у пам’яті значно меншої частини людей. Звісно, сто і вісім років – відстані непорівнювані, але ж якраз листопад 1921-го року має нагадувати нинішньому поколінню громадян України про основні сторінки тієї важкої, виснажливої, звитяжної і жертовної боротьби найкращих синів і дочок українського народу за свою свободу, волю та незалежність. І якраз події, що сталися на окраїні селища Базар сто років тому, мають стати символом звитяги, слави та любові до рідної землі, поваги і шани до власної держави, яку наші предки неодноразово намагалися створити і досконало будувати.
Щодо історичної конкретики подій осені 1921-го року, то вони достатньо непогано вивчені і вже давно (років із 30 – точно) увійшли до матеріалів шкільних підручників із історії. Три групи вояків та старшин армії УНР (Української Народної Республіки) у жовтні–листопаді 1921-го року перейшли радянсько-польський кордон для того, щоб розгорнути на той час вже затухаючу боротьбу українського селянства проти чужої (а насправді чужинсько-загарбницької) влади. Головна група (Волинська) під командуванням генерала-хорунжого Юрка Тютюнника перейшла кордон неподалік міста Олевська (за 28–30 км) і рушила селами колишнього Олевського, далі Ємільчинського і Коростенського районів у рейд, який пізніше назвали Листопадовим походом. Волинська група мала у своєму складі 902 вояків та старшин (офіцерів) і розраховувала поповнитися місцевими повстанцями. Із боями, у дуже важких метеорологічних умовах (мокрий сніг, віхола і морози від 5 до 15-ти градусів) – все це було дуже серйозним випробуванням для вояків УНР, які були озброєні дуже слабко. І, менше із тим, упродовж двох тижнів, від 4 до 17 листопада 1921 року, Волинська група під керівництвом Юрка Тютюнника пройшла територією нинішньої Житомирщини та Київщини майже 250 кілометрів. Із безперервними боями, здійснюючи лише 4 нічні зупинки для відпочинку. Зрештою, більшовицька влада зібрала для знищення Волинської групи майже 35 тисяч бійців Червоної армії: дивізія Григорія Котовського, частини ЧОН (части особого назначения), прикордонні загони та інші збройні формування. Зрештою, у бою біля села Малі Миньки (нині зона відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи) Червона Армія оточила вояків армії УНР, знищивши у бою більше 550 бійців, а ще більше чотирьохсот бійців армії УНР було взято у полон. За кілька днів їх розстріляли на околиці Базару.
Вже у часи відновлення незалежності України, починаючи із осені 1990-го року, було встановлено місця поховання українських вояків, і щорічно тут проходять урочистості із вшанування пам’яті загиблих героїв. Цьогоріч, коли від часу базарського розстрілу минуло 100 років, очікувалося масштабне відзначення цієї події, яка, по суті, стала завершальним актом української національно-демократичної і визвольної революції 1917–1921 років. Річ у тім, що так званий Листопадовий (інша назва – 2-й Зимовий) похід проводився силами не лише Волинської, але й Подільської, а також Південної (Бесарабської) групи армії УНР. Про них сьогодні пишуть і згадують менше, але якраз загони Подільської групи під командуванням підполковника Палія (після його поранення групою керував полковник Чорний) перейшли радянсько-польський кордон біля міста Гусятина (тепер на кордоні Хмельницької і Тернопільської областей) і рушили у напрямку містечка Полонного, далі на Житомир, Брусилів і Київ (неподалік Радомишля – Забілоччя – Леонівки Подільська і Волинська групи мали об’єднатися і разом йти на Київ) Сьогодні у низці історичних документів, на картах-схемах, що стосуються подій 2-го Зимового походу, є інформація про те, що загони Подільської групи мали рухатися через Новий Миропіль і село Врублівку. Саме тут їх очікували групи місцевих повстанців, які мали допомогти підрозділам армії УНР розширити масштаби повстання. Детальної інформації про контакти із місцевими повстанцями на разі не оприлюднено, хоча точно відомо, що у жовтні – листопаді 1921 року на території нинішнього Новоград-Волинського району діяла група Тихона Гопанчука (60 вершників і 100 піших вояків) і загін генерала армії УНР Василя Нельговського (240 кавалеристів). Усі ці сили мали підняти потужне селянське повстання на території Житомирщини, Київщини і частково – Поділля. Проте з огляду на кілька важливих обставин цього не сталося. Подільська група без особливих втрат (до 25 вояків) повернулася 6 грудня 1921 року до Польщі. Так само, як і залишки Волинської групи Юрка Тютюнника (на чолі із генералом-хорунжим), які змогли вирватися із оточення під Малими Миньками і також повернулися до Польщі. А під Базаром 361-го вояка, що потрапив у полон, було розстріляно за вироком суду Котовського – Гаркавого. Тепер щороку (цього року – також) до Базару 21 листопада приїздять багато людей вшанувати пам'ять полеглих героїв. Минулої неділі тут була делегація Кабінету Міністрів України, очільники Житомирської ОДА та Житомирської обласної ради. Урочистості проходили за участі почесної варти полку Президента України та військового президентського оркестру. До Базару прибуло чимало військовиків від різних з’єднань Збройних сил України. Зокрема біля меморіалу Героям Базару виступав командир 28-ї окремої бригади імені лицарів Зимового походу полковник Гуляєв. Про події тих років і їхню значимість для теперішньої памяті українців говорив і директор Інституту національної пам’яті України Антон Дробович. Під час церемонії вшанування пам’яті розстріляних вояків армії УНР було запалено (поіменно) лампадку на честь кожного із 361-го загиблого.
Наостанок, мабуть, варто сказати і про таке. Звісно ж, події столітньої давнини для більшості – лише історія. Однак для нашої держави, для її громадян той рубіж має бути якомога зрозумілішим і сприйнятним. Адже в історії подій, наприклад, осені 1921-го року лише на території нашої області є дуже багато темних плям незвіданих подій та забутих імен, які слід відновити, віднайти, вивчити і пам‘ятати. Адже деякі із тих проблем, які дошкуляли Україні сто років тому, актуальні й сьогодні. Ну а висновки щодо підсумків 2-го Зимового походу, так само, як і уроки Євромайдану восьмилітньої давнини, для нас однаково важливі.
Віктор Радчук
