Прощавай рідна школа, мабуть, назавжди! З історії 25 ліцею м. Житомира

Будинок жіночої гімназії Н.В. Овсяннікової

Ніхто ніколи не міг би подумати, що в наші дні в Україну прийде війна. Така підступна, безжальна, жорстока…

 Людство в своїй історії пережило безліч війн, які завжди приводили  до зміни нових  суспільних формацій, перерозподілу територій, загарбницького заволодіння природними ресурсами, знищення надбань  цивілізацій. Війни приносили страждання і горе мільйонам і мільйонам людей на такій прекрасній планеті Земля.

Ніхто й гадки не мав про те, що зовсім скоро перестане битися серце нашого рідного ліцею №25. Його серце кожного дня билося в унісон з нашими. Його думки були сповнені нашими мріями. Весна кожного року освіжала його подих   нашими думками про щасливе сьогодення і прийдешнє майбутнє.… Але з приходом весни 2022 року стіни нашого ліцею перестали дихати. 4-го березня життя кожного ліцеїста розділилося на «до і після». 

Надзвичайно важко усвідомити те, що вже ніколи ми не зможемо прожити ті моменти, відчути ті емоції радості й печалю, задоволення й відчаю, які ми виражали там щодня. Вони були такими щирими… Наші спогади закарбувалися там назавжди і не одна ворожа ракета не зможе зруйнувати їх. 

На жаль, зараз ми  тільки з ностальгією згадуємо про щасливе й  безтурботне життя в ліцеї.  Адже це був наш другий дім, в якому кожен куточок за 11 років став до болі рідним. 

Ліцей №25 ( колишня школа №25) - один із найстаріших навчальних закладів міста Житомира. Його історія  розпочалася з далекого 1901 року, коли за ініціативи  передового педагога того часу  Надії Василівни Овсяннікової-Заверткіної   у двоповерховому будинку по вулиці Малій Бердичівській, 25 було відкрито приватне першорозрядне жіноче училище. На превеликий жаль, будинок не зберігся (як і десятки архітектурних пам’яток міста Житомира). У 1902 році його перетворюють у жіночу прогімназію (неповний середній навчальний заклад), а з 1904 року – жіночу семикласну гімназію. Відносилася вона до відомства Міністерства народної освіти, а підпорядковувалася дирекції народних училищ Волинської губернії. Для учениць домашнього виховання при гімназії існував підготовчий клас, а для тих, хто готувався до педагогічної діяльності – додатковий восьмий клас. У гімназії дівчатка отримували широкий спектр знань та навичок.  Адже їм викладалися обов’язкові  предмети, як Закон Божий, загальна географія і історія, природна історія, російська мова, російська історія і географія, космографія, арифметика, алгебра, геометрія, фізика, чистописання, гімнастика і рукоділля. До необов’язкових відносилися  німецька та французька мови, малювання, музика,  співи і танці. Як бачимо, нічого українського не було  і близько. 

Дуже ретельно відбиралися викладачі гімназії, які повинні були мати тільки вищу освіту. Доречно назвати перший склад викладачів. Закон Божий викладали  Юлій Гопанович та ксьондз Валерій Громадзський, математику і природну історію - Павло Осипович Терпіловський, Анастасія Семенівна Малиновська, Надія Федорівна Аванасьєва. Курс історії читав Орест Авксентійович Фотинській, географії – Яків Михайлович Корбелецький  та Надія Федорівна Аванасьєва. Французьку мову викладала Марія Федорівна Аванасьєва,  німецьку – Ельвіра Іванівна Смірнова і Надія Миколаївна Полуніна, англійську – Марія Федорівна Пурвінг, російську  - Сергій Єлісєєвич Базилевич, Володимир Фадійович Субоч, Ольга Олександрівна Євсєвська. Малювання і креслення  викладав  Сергій Васильович Заверткін (чоловік Н.В. Овсяннікової), рукоділля – Аліда Карлівна Піль, співи – Петро Олександрович Ляшевич. У підготовчому класі працювали викладачами Прасков’я Олексіївна Розанова, Лідія Еразмовна Поповська, Віра Василівна Овсяннікова.

Безпосереднє керівництво гімназією протягом багатьох років незмінно (аж до більшовицького перевороту 1917 року) здійснювала її начальниця Надія Василівна Овсяннікова-Заверткіна, посада якої затверджувалася  міністром народної освіти. Ряд викладачів продовжували працювати у 25 трудовій школі у радянські часи, аж до Другої світової війни. Понад 40-50 років викладали  у школі Павло Осипович Терпіловський, Петро Олександрович Ляшевич, Борис Михайлович Малевич. Працювала  у школі тривалий  час і Надія Василівна Овсяннікова.

У 1919 році на базі жіночої гімназії Н.В. Овсяннікової колишньою радянською владою засновується 4-річна  чоловіча трудова школа №25. Наприкінці двадцятих років її перетворюють  у 25 ФЗС (фабрично-заводська семилітка), де навчалися і хлопчики, і дівчатка. Після Другої світової війни у школі навчалися тільки  хлопчики. У 1949 році рішенням Ради Міністрів УРСР чоловічій школі №25 було присвоєно ім’я одного із командирів більшовицької армії Миколи Щорса. (У 2016 році, у зв’язку з  декомунізацією, ліцей перестав називатися ім’ям  М. Щорса).  Із 1956 року вона стає багатопрофільною школою змішаного типу, згодом – загальноосвітньою  десятирічною школою . 

У 1970 році по тій же вулиці Малій Бердичівській  навпроти старого приміщення школи було введено в експлуатацію  сучасну будівлю з просторими класами, їдальнею, актовою і спортивною залами, майстернями для трудового навчання. 1380 учнів сіли за парти у новій школі. Серед них і учні 15-ої школи, приміщення якої знаходилося поряд із  старим приміщенням 25-ої школи і знесене при будівництві адмінбудинку  обласної ради. 105 висококваліфікованих  педагогів міста на чолі з директоркою Лідією Олександрівною Олішкевич працювали на той час у школі.  Саме  завдячуючи педагогічному  колективу однодумців, у 1982 році у школі ввели поглиблене вивчення математики, біології і спецкурс програмування. Вперше у колишньому СРСР, саме у школі №25, за ініціативи  тренера Наума Гофмана, на громадських засадах були введені уроки шахів. Така нова форма шахового навчання дала відчутний  поштовх розвитку цього виду спорту. Двічі,  у 1975 та 1977 роках у спортивній залі СШ №25 відбувалися спартакіади школярів України і двічі команда СШ №25 виборола чемпіонське звання. Юні шахісти  школи ставали  багаторазовими переможцями всеукраїнських  і призерами всесоюзних змагань «Біла тура». До слова, ще в далеких тридцятих роках минулого століття  школа славилася своїми  шахістами.  Серед  них були Вайншенкер, Ніренберг, Бренер, Володимир Фролькіс (у майбутньому відомий учений, академік Національної Академії Наук України). Взагалі у школі завжди приділялася значна увага розвитку багатьох видів спорту – футболу, волейболу, гімнастиці, стрілецькому, ковзанярському, лижному спорту, хокею . Так, приміром, у 1934 році команда 25 ФЗС, за яку  виступали Слава Данілович (до того ж був прекрасним футбольним воротарем), Єва Бренер і Моня Левенштейн стали чемпіонами Київської області (Житомирська округа входила до її  складу). Тоді переможцям вручили приз – патефон з пластинками і грамоту.

Із 1984 по 2018 рік педагогічний колектив школи очолювала Галина Анатоліївна Пономарьова, «Заслужений вчитель України», «Відмінник народної освіти України»,  нагороджена престижною у педагогіці медаллю ім. Макаренка.  Саме у цей період школа стає найавторитетнішим навчальним закладом не тільки міста Житомира, а й України. Поступово почали налагоджуватися і розвиватися міжнародні контакти. У 1994 році відбувся обмін делегаціями вчителів та учнів при допомозі фонду Фещенко - Чопівського у Вашингтоні. Із 1997 року розпочалася співпраця з Європейським університетом менеджменту і бізнесу. У 2003 році школу реорганізовують у багатопрофільний ліцей №25. У тому ж році ліцей отримав Статус асоційованої школи ЮНЕСКО, а у 2006 році став лауреатом Всеукраїнського конкурсу «100 кращих шкіл України». 

Тисячі і тисячі юних житомирян розпочали своє доросле життя від рідного шкільного порогу цього навчального закладу. І враз, з 4 березня 2022 року внаслідок влучання ворожої  ракети,  ліцей №25 взагалі перестав існувати. Більше року школярі і серед них моя меншенька сестричка навчаються у приміщенні Житомирського профтехучилища будівництва і дизайну.  

 Але мене не полишає надія, що зовсім скоро це все скінчиться, і учні знову сядуть за парти, але вже подихом нового ліцею №25 буде перемога. Наша перемога! 

Марія Кухарська, 

студентка Сілезького університету м. Катовіце