Мусимо знати, бо «Булдичівська трагедія» актуальності й досі не втрачає
У п’ятницю 31 травня 2024 року у Булдичеві відбулася напрочуд цікава, знакова і в чомусь навіть історична подія.
Цього дня жителі села і найпершим чином школярі місцевої школи побачили книжку «Булдичівська трагедія». Книжка написана у жанрі документального дослідження, яке з притаманним літературним смаком і вмінням виконав відомий читацькому загалу всієї України письменник Леонід Кононович. Леонід Григорович, до речі, прибув цього дня до Булдичева разом із відомим у тутешніх краях Володимиром Якимчуком. Якраз Володимир Леонідович Якимчук і став натхненником створення і написання «Булдичівської трагедії». Жителі цього села знають В. Л. Якимчука не лише як земляка-односельчанина, але й як ініціатора вшанування пам'яті багатьох жителів села, які стали жертвами більшовицько-комуністичного та нацистського тоталітарних режимів.
Це якраз завдяки Володимиру Якимчуку у Булдичеві встановлений пам'ятний знак – камінний хрест із викарбуваними прізвищами репресованих у 1937/1938 роках жителями села Булдичів. Проте пам'ятний знак, яким би мистецько-довершеним не було його виготовлення та встановлення як монументального символу трагічного часу і трагічних подій, все ж таки не замінить детального і конкретно-історичного дослідження багатьох обставин подій 1937/1938 років. Одразу відзначимо письменницько-дослідницький хист Леоніда Кононовича, який зумів доволі лаконічно і стисло розповісти не лише про репресованих жителів Булдичева, але й змалювати доволі чималий десятилітній відрізок історії села Булдичів від початку 30-х до початку 40-х років. Звісно, багато інформативних зачіпок, біографічних фактів із життя тих людей, що потрапили у жорна репресій радянсько-комуністичного режиму, залишилися поза межами того тексту, який увійшов до «Булдичівської трагедії». Можливо, в Україні колись-таки постане влада, яка розумітиме значущість вивчення масштабних подій історичного минулого із зауваженнями не лише про втрати населення та людські жертви, але й потурбується про конкретику прізвищ постраждалих і належну деталізацію інформації щодо так званих архівних спецхранів, які й досі зберігають багато таємниць стосовно тортур, знущань, фізичного насилля щодо ні у чому не винних людей.
Безумовно, досі знайдуться ті, хто стверджуватиме, що не варто ятрити насилу загоєні рани і вже пора пробачити те, що колись було «не так». Але якраз уся біда нинішнього моменту й полягає у тому, що рани голодоморів, масованого беззаконня і державно-репресивної сваволі НЕ ЗАГОЄНІ й досі. Стосовно пробачити, то це може статися лише тоді, коли нащадки репресованих і покалічених репресіями поколінь будуть знати реальні факти, можливо, й гнітючу, але істинну ПРАВДУ про те, як фабрикувалися у чорному 1937-му році справи про контрреволюційну, націоналістичну, шпигунсько-повстанську організацію у Булдичеві і на Житомирщині загалом. Трохи згодом Булдичів зазнав репресій під час ще однієї хвилі пошуку «ворогів народу», коли на Житомирщині вже у 1938-му році котилися арешти учасників Польської військової організації. І все це доволі чітко, лаконічно вмістилося у документальному дослідженні «Булдичівська трагедія». Загалом Леонід Григорович Кононович, як справді маститий письменник, як громадський діяч із покоління українських дисидентів 60-80-х років минулого століття, вмістив у «Булдичівській трагедії» дуже цікавий і вкрай потрібний для читача розділ «Додатки», в якому запропонував читачеві познайомитися із кількома документами (накази, вказівки, розпорядження), створеними у тенетах кадебістсько-чекістських кабінетів. Цього більше ніж достатньо, аби переконатися у тому, що більшого пекла на землі, аніж те, що робили в Україні сталінські сатрапи, навіть придумати важко.
Втім, сьогодні про «Булдичівську трагедію» нам нагадує не лише тільки що презентована для читача книжка Леоніда Кононовича. Трагедію українців 90-річної минувшини сьогодні і зараз хочуть актуалізувати і вдосконалити нащадки «славных чекистов», яких об’єднав у рать головорізів кремлівський вождь. Не варто скидати з рахунків і власних епігонів тих трагічних часів, які й до сьогодні каламутять воду у середовищі правової системи начебто вже й оновленої України. Саме із тих часів майже столітньої давності донині ми не можемо позбутися загребущого нахабства і повного ігнорування законів насамперед у середовищі правоохоронної системи сучасної України. Нині все це називається корупцією, непотизмом і всілякими іншими науковоподібними термінами. Але щоб їх розуміти, розпізнавати і все ще з ними боротися, треба читати, вивчати і жодним чином не ЗАБУВАТИ уроків «булдичівських трагедій», які реально і фактично зачепили і торкнулися більшості сіл України.
Підпис до фото
На фото (зліва направо): Володимир Якимчук, автор задуму і меценат створення книжки про репресії у Булдичеві; Леонід Кононович, письменник, автор документального дослідження «Булдичівська трагедія»; Василь Дацюк, письменник, ідейний натхненник створення книжки про репресії у Булдичеві і перший її читач
Віктор Першко
