І все ж таки згадувати – це одне, а пам’ятати – інше

І все ж таки згадувати – це одне, а пам’ятати – інше

14 жовтня 2022-го року, під час урочистостей з нагоди відкриття у Романові оновленої меморіальної Дошки пам’яті на честь загиблих у війні із російськими агресорами романівчан, лунали промови, звучали слова вдячності, співчуття, висловлені рідним, друзям і близьким загиблих героїв.

В одному із виступів 14 жовтня 2022-го року пролунала згадка про події 80-річної минувшини, коли у жовтні 1943-го року (очевидці кажуть, що якраз на день Покрови святої Богородиці) селище Романів опинилося в оточенні загону нацистських карателів, які взялися зганяти населення на центральну площу, а декого із романівчан окупанти заходилися вантажити до автомобілів для відправки до Німеччини.

Зрештою, ця історія у Романові багатьом відома. Упродовж декількох років місцеві ЗМІ розповідали про тодішнього голову управи Адольфа Кренца, який зумів переконати командування зондеркоманди, що прибула до Романова із Бердичева, не вчиняти щодо романівчан так званої акції умиротворення. Адже насправді йшлося про спалення більшості будівель жителів Романова, а тих романівчан, хто не потрапив у число мобілізованих на роботи до Німеччини, карателі (бердичівська фельджандармерія і угорські солдати) збиралися розстріляти. Для повноти розуміння тодішньої ситуації варто нагадати, що у жовтні 1943-го року нацисти поводили себе на окупованих територіях особливо жорстоко і брутально. Житомирщина на той час мала все чіткіший вигляд прифронтової території, і будь-які дії та реакції окупантів на випадки диверсій проводилися рішуче і надзвичайно жорстоко. 

Відео дня

Якраз напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці у селі Мала Козара була вчинена диверсія стосовно підрозділу вермахту, і окупанти вирішили помститися жителям неподалік розташованого селища Романова. Алгоритм дій у таких випадках в окупантів був добре налаштований, тож день 14 жовтня 1943-го року для Романова міг стати найтрагічнішим в його історії. На щастя, на чолі місцевої романівської управи опинився чоловік, який домігся і наполіг, аби карателі не зачіпали ні людей, ні їхніх осель. Цим чоловіком був Адольф Михайлович Кренц. Зрозуміло, як і більшість німців-фольксдойче, Адольф Кренц покинув Романів у грудні 1943-го року, коли радянські війська розпочали масштабну Житомирсько-Бердичівську наступальну  операцію. Він і його сім’я були евакуйовані до Німеччини, де й прожили усе своє подальше життя.

 Тривалий час про вчинок Адольфа Кренца, про те, що сталося у Романові 14 жовтня 1943-го року, в Україні, на Житомирщині і зокрема – у самому Романові, взагалі намагалися не згадувати. За радянських часів про таке говорити було навіть небезпечно. Втім, прийшли інші часи, і про Адольфа Кренца у Романові згадали із вдячністю. У період так званої декомунізації, коли у Романові масово позбувалися прокомуністичних топонімічних назв, іменем голови управи, який врятував життя сотень (якщо не тисяч) романівчан, було названо вулицю і провулок. Сьогодні місцеві жителі вже звикли до нової назви вулиці та провулку, однак досі залишається неповним розуміння глибинного змісту вчинку Адольфа Кренца, а тим паче – розуміння багатьох особливостей того трагічного часу 80-річної давності. Пояснення такого суспільного феномену може бути різне, адже не секрет, що й досі в уяві більшості романівчан події Другої світової війни на Житомирщині і зокрема у Романові мають дещо невиразний і навіть суперечливий вигляд. Люди начебто вже й не вірять у міфи «Вєлікой Отєчествєнной», але й не можуть зрозуміти усіх складнощів того драматичного часу. Та й повноти інформації щодо подій в окупованому Романові сьогодні очевидно, що бракує. Лише уважний погляд місцевого історика-краєзнавця Олександра Кондратюка дозволив воскресити у пам’яті романівчан постать Адольфа Кренца. А скільки ще таких сторінок варто відновити і оновити в пам’яті сучасників. Зокрема, якщо повернутися до подій 14 жовтня 1943-го року, то важливо було б більш детальніше дізнатися про обставини появи у Романові не тільки німецьких фельджандармів, але й угорських гонведів, про яких більше знають як учасників каральних акцій на території Чернігівщини. Звісно ж, усі ці дослідження вимагають уваги, часу і сил. Але головне тут – бажання відтворити історичну правду і зберегти пам'ять.

Віктор Першко

Коментарі

keyboard_arrow_up