Бабин Яр і Житомир: два голоси однієї трагедії
Восени 1941 року Україна занурилася у морок, який назавжди залишив кривавий слід у її пам’яті.
Бабин Яр у Києві став символом Голокосту, але ще до цього Житомир пережив власну трагедію — менш відому широкому загалу, та не менш страшну за масштабом і жорстокістю.
19 вересня 1941 року нацисти захопили Київ. Уже за десять днів, 29 та 30 вересня, на околиці столиці пролунали постріли, що забрали життя близько 34 тисяч киян єврейського походження. Людей примусили прийти «на збір» із документами та цінними речами, після чого їх організовано відводили до Бабиного Яру. Там — кулемети й безодня глинистих ярів, куди падали тіла, вкриваючи один одного. Але Бабин Яр не був лише «двома днями жаху». Протягом усього періоду німецької окупації тут продовжували розстрілювати ромів, радянських військовополонених, підпільників, заручників. Урочище стало братською могилою для десятків тисяч безневинних жертв.
Житомир: трагедія, що передувала Яру
Подібні злочини почалися і в Житомирі ще влітку 1941 року — задовго до київської катастрофи. 14 липня в місті було розстріляно близько сотні євреїв. Наприкінці місяця — ще кілька сотень, а 3 серпня кулі забрали життя чотирьох сотень мешканців. На Сінному майдані влаштовували публічні страти — як залякування для всіх, хто лишався.
5 вересня окупаційна влада провела реєстрацію єврейської громади: на облік потрапили 4 820 осіб. Ця цифра стала для них смертним вироком. Уже 29 вересня, у святковий для юдеїв Судний день — Йом-Кіпур — більшість зареєстрованих було розстріляно. Рештки гето знищили остаточно в серпні 1942-го.
Місця масових поховань розсіяні по всьому Житомиру та його околицях: Богунія, Довжик, Іванівка, урочище Петрівське. Усі вони стали мовчазними свідками злочинів, які історики називають «прелюдією до Бабиного Яру».
Два міста — одна історія
Порівнюючи Київ і Житомир, бачимо єдину схему винищення, запущену нацистами. У Києві — масштабна акція, що за два дні шокувала весь світ. У Житомирі — поступова трагедія, розтягнута у часі, але не менш нищівна для громади. Бабин Яр став символом, бо тут жах набув граничної концентрації. Проте Житомир — із його розстрілами, реєстраціями, гето і сотнями безіменних могил — доводить: Голокост не мав «центру», він був усюди.
Сьогодні, згадуючи Бабин Яр, ми повинні пам’ятати й Житомир. Бо ця трагедія не знає кордонів між містами чи областями — вона одна на всю Україну. І завдання нашого покоління — не дати цим місцям перетворитися на забуті урочища. Тиша Богунії чи Іванівки, як і тиша Бабиного Яру, досі говорить голосами тих, хто вже ніколи не зможе сказати про себе.
Фото з архівів про події в Житомирі.
Відео, документальна розповідь про події в Житомирі.
