31 грудня 1943 року – день визволення Житомира від нацистських загарбників

Житомир – єдине місто, звільнення якого офіційно відзначалося двічі, з салютами. 

І обидва рази заслужено: запросто віддавати важливий рубіж, де навіть перебувала ставка Гіммлера, німці не хотіли. 77 років тому, 31 грудня 1943, місто було остаточно було звільнено від німецько-фашистських загарбників.

У ході Київської наступальної операції 1943 року радянські війська 13 листопада звільнили місто, але 20 листопада вони вимушені були тимчасово його залишити (Київська оборонна операція 1943 р.). Знову Житомир був звільнений 31 грудня 1943 року в ході Житомирсько-Бердичівської операції 1943-1944 рр.

Визволення Житомирщини розпочалося у листопаді 1943 року. Першими були визволені селища Брусилів та Корнин Попільнянського району, залізнична станція Ірша Радомишльського району, селище Черняхів, залізнична станція Станишівка Житомирського району. 

Оскільки після звільнення Києва німці були змушені зосередити основні зусилля набагато південніше, від Черкас до Нікополя, перше взяття Житомира відбулося вже у листопаді. Власне, цього вимагала і ставка, що передала комфронтом Миколі Ватутіну наказ продовжити переслідування відступаючого противника. Для цього була сформована рухлива ударна група у складі танкового, кавалерійського і стрілецького корпусів, яка 11 листопада вийшла на околиці Житомира, 13 листопада приймала привітання з Москви, а вже 19 листопада покинула місто.

18 листопада 1943 року на території Житомирської області розгорнулися жорстокі бої, які тривали упродовж 40 днів і увійшли в історію Великої Вітчизняної війни як бої на «Рубежі мужності». Зараз на місці тих жорстоких боїв на трасі Київ – Житомир поблизу Брусилова встановлено пам'ятник.

До сих пір серед місцевого населення жива легенда про те, що головною причиною відступу стали цистерни зі спиртом на станції, що спровокували масову пиятику та повну нездатність воювати. Але народилася вона, імовірніше, з п'яних мрій самих обивателів, які встигли після відходу німців стрімко натаскати продукції спиртзаводу і вмісту кинутих складів. Тільки потім все це перейшло в руки військових, які теж із задоволенням поповнили запаси.

«25-а танкова дивізія і танкова дивізія СС «Рейх» повинні були забезпечувати правий фланг корпусу, а 68-а піхотна дивізія і 7-а танкова дивізія повинні були наступати на лівому фланзі. Головний удар наносився в центрі, де випробувані в боях і повністю укомплектовані 1-а танкова дивізія і танкова дивізія «Лейбштандарт» мали завдання наступати з району Чорнорудки до залізничної лінії Київ – Житомир. 15 листопада вони несподівано для радянських військ завдали удару по їхнім лівим флангам. 17 листопада 1-а танкова дивізія і дивізія «Лейбштандарт» вийшли на залізницю і відтіснили нас на північний схід. Пов'язані отриманим наказом, ми повинні були тепер повернути на Житомир. Дивізія «Лейбштандарт» зайняла оборону, щоб прикрити наші війська зі сходу, а 1-а танкова дивізія спільно з 7-ю танковою і 68-ю піхотною дивізіями (обидва ці з’єднання вже відчували втому, але зберігали високий бойовий дух і прекрасно управлялися своїми командирами) розпочала наступ на Житомир. Вночі з 17 на 18 листопада 1-а і 7-а танкові дивізії увірвалися у Житомир – типове старе місто з древніми церквами», – писав про ті події Фрідріх Вільгельм фон Меллентин.

Аж до середини грудня німці успішно вели контрнаступ, витісняючи Червону армію на схід і знову захопивши Коростень.

Манштейн пише про величезні трофеї і полонених. Меллентин стверджує, що настрої в штабах були радісні, вимальовувалася друга «битва при Танненбергу», знищення 2-ї армії Самсонова у Першій світовій війні. Однак несподівано для самих себе німці вперлися в непереборну стіну вогню на рубежі Чоповичі – Радомишль – Брусилів – Фастів. А у переддень католицького Різдва почалася Житомирсько-Бердичівська наступальна операція: в штабі 1-го Українського фронту вирішили припинити лихі наскоки і взятися за справу фундаментально.

Саме ці події описуються в одній з кращих книг про війну, повісті «На війні, як на війні», за мотивами якої був знятий фільм з Михайлом Кононовим у головній ролі.

Як виявилося, власні сили німці дуже переоцінили. За час окупації вони знищили понад 112 тисяч радянських громадян – військовополонених і мирних жителів. Для спротиву нацистам у Житомирі діяло підпілля. За роки боротьби з нацистськими окупантами учасниками національно-визвольного руху було знищено 177,5 тисячі живої сили ворога, пущено під укіс 2536 ешелонів, зруйновано 367 залізничних та 498 шосейних мостів, підірвано 272 танки, збито 8 літаків, знешкоджено 127 автомобілів та багато іншої техніки, врятовано від каторги 14,5 тисячі юнаків, дівчат, військовополонених.

Головний удар здійснювала 1-а гвардійська армія генерал-полковника А. Гречка. Німецькі війська припускали, що Червона армія буде здійснювати напад зі сходу, тому головні сили оборони були сконцентровані там. Проте армія А. Гречка здійснювала напад з усіх напрямів: півночі, південного сходу та сходу. 

Вранці 31 грудня 1943 р. радянські війська перейшли в наступ. У результаті жорстоких боїв війська 1-ї гвардійської армії 31 грудня 1943 року звільнили більше 20 населених пунктів, що тісно прилягали до Житомира, а до 18-ї години вечора повністю визволили місто від німецько-фашистських загарбників.

Остаточне визволення нашого рідного міста сталося 31 грудня 1943 року, а 1 січня на честь Житомира був влаштований салют 20 залпами з 224 гармат. Загалом 7 дивізій противника, 90 тисяч фашистських солдатів і офіцерів було знищено у ході Житомирсько-Бердичівської операції. На честь звільнення міста 33 військовим частинам і з'єднанням привласнено почесне найменування «Житомирські».

На території Житомирщини близько 1,5 тис. братських могил, 6 військових кладовищ, на яких покояться 95 тис. воїнів різних національностей.

14 січня 1944 року в результаті завершення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, через 918 днів окупації, Житомирська область була повністю визволена.

За час окупації і боїв у місті зруйновані майже всі промислові підприємства, близько 200 будівель культурно-побутових установ, 40% житлових забудов. 

Перемогу над фашизмом кували й наші земляки. За мужність і героїзм, проявлені у роки війни, 93 786 жителів області відзначені урядовими нагородами, в тому числі за бойові подвиги на фронтах – 89 783 чоловіка, з них 1280 партизан і підпільників. 

Після війни у Житомирі з'явилися вулиці на честь визволителів: Миколи Ватутіна, Віктора Баранова, Андрія Гречка, який керував штурмом міста, Костянтина Леселідзе, Івана Черняховського, Павла Рибалка. Ряд вулиць було названо на честь героїв, які загинули при звільненні, - майора Василя Жуйка, вбитого при штурмі Бердичівського моста, старшого лейтенанта Івана Саєнка, який прикривав своєю батареєю воїнів. 

21 січня 2016 року топонімічна комісія Житомирського міського виконкому рекомендувала перейменувати вулиці в межах закону про декомунізацію. Меморіальні дошки теж були знищені. Наче й не було нічого…

Руслан Мороз