21 липня виповнюється 116 років із дня народження нашого земляка-житомирянина Олега Ольжича

Олег Кандиба, більше відомий під псевдонімом Олег Ольжич народився  21 липня у Житомирі.

Український поет, археолог, політичний діяч, син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби) змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою “Неолітична розписна кераміка Галичини”. Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.

Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з травня 1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 – †10.06.1944). 25 травня 1944 року його заарештовало гестапо у Львові. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року.

Український інститут національної пам’яті публікує 14 фактів про Олега Ольжича.

Син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби). Батько критикуватиме сина за надмірний радикалізм у житті та віршах, а Олег пізніше скаже, що батькові вірші для гімназисток і телеграфісток.

Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її обробив.

Коли 1919-го його батько виїхав у Будапешт як аташе з питань культури УНР, сім’я жила впроголодь. Олег часто ходив в далекі села вимінювати за різні речі картоплю і борошно. І якщо все проходило вдало, то потім у сніг і холод ніс на плечах важкий мішок.

Дуже любив мандрувати. Часто з товаришами пішки або поїздом вирушав для детального огляду певної місцевості. Одного літа об’їхав на велосипеді мало не всю Німеччину. Чудово знав Карпати.

У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою «Неолітична розписна кераміка Галичини». Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.

Перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині.

Марина Антонович-Рудницька, перша симпатія Ольжича, так характеризувала свого кавалера: «Олега не можна було не примітити: високий, трохи горбився, ніби соромився свого зросту, чемний, але різкуватий. Не полюбляв краваток, ходив «по-словацькому»: комір сорочки поверх піджака. Олег був дуже подібний виглядом і вдачею до свого батька… Світла, кучерява чуприна, скромна, ніби засоромлена усмішка, лагідність і м’якість поведінки, тонке почуття гумору, що часто переходило в досить їдку, але дбайливо завуальовану іронію».

Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

Першим друкованим твором Ольжича стала дитяча оповідь «Рудько» (1928), де описуються пригоди півня Рудька та інших мешканців подвір’я. Цього Рудька Олег намалював у п’ятирічному віці.

У листах Олександр Олесь називав сина «довгоногим Лелеченькою». Псевдонімом Лелека Олег Кандиба підписував свої перші твори.

Як член ОУН, у 1938-му брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.

В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змусили його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Друзі називали її Калинкою. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо. Це робилося, аби уберегти Катерину від переслідувань за політичну діяльність чоловіка.

Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944-го на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!». Помер в ніч на 10 червня від тортур на черговому допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.

Вже після його смерті, 31 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.