Як відбувають покарання діти «видних» людей

Замість того, щоб відбувати покарання в Уманській колонії, Альона чомусь перебуває в Житомирі

Про вбивство власника служби таксі «Пілот» Анатолія Хмелюка писали не лише житомирські, а й всеукраїнські ЗМІ. Батьки загиблого згадують, що вже зранку подвір’я, де сталася трагедія, заполонили представники преси, котрі бажали з перших уст дізнатися подробиці справи.

Мати Анатолія – Євгенія Яківна – згадує, як до неї намагалися підступитися журналісти й дізнатися, що ж сталося з її сином, у той час як мати навіть не хотіла вірити, що все це не страшний сон і що її дитина справді загинула.

«Ми були в стані сильного шоку і, само собою, не бажали ні з ким розмовляти. Потім у пресі з’явилися матеріали, в яких журналісти дещо неправдиво подали інформацію. Зокрема, писали про “вбиту горем вдову”, хоча насправді Альона (дружина загиблого – прим.ред.) навіть не надягала чорної хустки і не виходила з будинку, – розповідає  Євгенія Хмелюк. – Неправду писали й про матеріальний стан нашої родини. З чогось журналісти взяли, що Толя був з бідної родини, а Альона – із заможної, та що це її батьки відкрили бізнес. Але все було абсолютно навпаки», – ділиться жінка.

Попри те що з дня трагедії минуло понад п’ять років, Євгенія Яківна не може згадувати про ці події без сліз. Мати Анатолія розповіла, що вони з батьком, Михайлом Григоровичем завжди бажали для сина лише найкращого, тож після того як він прийняв рішення одружитися, вирішили всіляко допомагати подружжю.

Після весілля виявилося, що невістка Альона не надто вміє і хоче займатися побутом, тож після народження першої доньки за дитиною доглядала няня, яка і вела домашнє господарство. На вихідні ж онучку до себе забирали батьки Анатолія. Євгенія Яківна сподівалася, що таким чином молоді зможуть більше приділяти часу один одному.

З тих же причин подружжя погодилося на прохання сина продати квартиру в Житомирі та переїхали в село, щоб купити для молодих власне житло в тому районі, де хотіла невістка.

Однак поступово стосунки в родині Анатолія та Альони почали псуватися. Михайло Григорович згадує, що син не хотів розповідати батькам про свої проблеми, однак під час сімейних свят вони помічали, що Альона дозволяє  собі випити зайвого, що провокувало суперечки між нею та чоловіком.

Шансом врятувати родину стала друга вагітність дівчини, адже звістка про другу дитину порадувала Анатолія. Однак зараз мати юнака Євгенія Яківна згадує, що і тоді невістка дозволяла собі випити, ігноруючи прохання берегти себе.

Про те, що подальше сімейне життя під загрозою, Анатолій вперше зізнався батькам, опинившись у лікарні. Поки молодий чоловік перебував у реанімації, дітьми опікувалися пані Євгенія та няня.

Михайло Григорович, котрий у зв’язку з роботою час від часу залишався на ніч у Житомирі, розповів, як одного разу приїхав додому до сина опівночі та застав там няню, котра сиділа з дітьми, в той час як невістка була невідомо де. Відпустивши працівницю, свекор дочекався Альону, котра прийшла додому серед ночі напідпитку. Батькові стало прикро за таку поведінку жінки, адже поки його син лежав у тяжкому стані в лікарні, невістка розважалася, покинувши дітей фактично на сторонню людину.

Однак поки Анатолій був рішуче налаштований на розлучення, його дружина запевняла свекрів, що вони незабаром помиряться і все буде гаразд.

Трагедія, котра назавжди розколола життя подружжя Хмелюків на «до» і «після», відібравши єдиного сина, сталася одразу після його повернення з лікарні.

Зранку 19 квітня Альона подзвонила Євгенії Яківні й сказала, що Анатолія минулої ночі вбили. Шоковані батьки, не бажаючи вірити в це, одразу поїхали до сина додому. В той момент ніхто навіть не міг уявити, що вже через 10 днів дівчину, з якою Анатолій побрався і яка обіцяла бути з ним «в горі і в радості», звинуватять у його вбивстві.Виявилося, що напад на Анатолія був не фатальною випадковістю, а холоднокровно розрахованим убивством, спланованим заздалегідь. Альона разом зі своїм коханцем вирішила вкоротити віку чоловікові, найнявши для цього кілера.

Здавалося б, знайти у провінційному Житомирі людину, готову свідомо піти на вбивство за гроші, тяжко, однак для раніше судимого Сергія Бернадського, котрий і виявися коханцем Альони, це було не складно. Слідству вдалося знайти вбивцю Анатолія і довести, як пов’язані ці двоє чоловіків. Все виявилося набагато простіше, ніж можна собі уявити: Бернадський просто звернувся до свого знайомого Юрія Андрійчука, котрий уже відбував покарання за убивство і тепер знову потребував грошей.

Судова тяганина тривала близько 5 років. За цей час правоохоронці неодноразово змогли довести вину кожного з учасників цього жахливого плану, хоча самі винуватці трагедії своєї вини так і не визнали.

Під час судових засідань Альона не лише не визнавала своєї провини, а й погрожувала своїй свекрусі, Євгенії Яківні, поводилася цинічно та жорстоко. Дівчина була переконана у своїй безкарності, позиціонуючи себе як «дочка видних людей у Житомирі», хоча насправді достаток вона отримала лише вийшовши заміж. Однак найбільше вразило батьків Анатолія навіть не це. За весь цей час колишня невістка жодного разу не поцікавилася долею своїх дітей. На момент загибелі батька старшій доньці було 2 роки і 2 місяці, а молодшій – лише 11 місяців.Нині дівчаток виховують Михайло Григорович і Євгенія Яківна, котрі одразу після загибелі свого сина оформили опікунство над онучками. Пані Євгенія згадує, як вони з чоловіком поспіхом збирали усі документи і боялися, що дітей заберуть у дитячий будинок або ж знайдуться інші люди, готові взяти на себе опіку. Однак охочих не знайшлося, і онучки залишилися з бабусею та дідусем.

Що ж стосується родичів Альони, то жодної участі в долі дівчаток вони не беруть. Ба більше, навіть цікавості щодо того, як справи у дітей, ніхто з них не виявляє. Нині подружжя Хмелюків готує документи, щоб позбавити біологічну матір батьківських прав, оскільки жінка, котра свідомо позбавила своїх дітей батька, не має морального права називатися «матір’ю».

На думку батьків загиблого Анатолія, суд виніс справедливий вирок усім трьом учасникам справи, засудивши виконавця вбивства Андрійчука до довічного позбавлення волі, Бернадського – на 15 років, а дружину загиблого, Альону – на 14 років. Однак не всі з них відбувають покарання у встановленому порядку, і якщо чоловіки зараз у колоніях (Бернадський – у Катеринівській виправній колонії, Андрійчук – у Коломийській колонії, м. Івано-Франківськ), то жінка, котра нині мала б знаходитися в Уманській виправній колонії, нині перебуває у Житомирі. Навряд чи це можна назвати дійсно справедливим підсумком справи.Що ж стосується долі двох діток, які осиротіли ще до того як навчилися розуміти світ, то нині вони перебувають під надійною опікою своїх бабусі та дідуся та мають завдяки їм щасливе і безтурботне дитинство, адже стали для Євгенії Яківни та Михайла Григоровича єдиною радістю та розрадою. От тільки про матір не по роках розумним дівчаткам поки що нічого не розповідають. Пізніше, коли онучки підростуть, бабуся та дідусь знайдуть потрібні слова, щоб все пояснити. Але не зараз.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.