Сучасна Житомирщина: лісовий «безпредєл» на грунті дрімучого пофігізму?

У Житомирі час від часу спалахують інформаційні буми щодо незаконного видобутку піску. Пісок, як відомо, сьогодні залишається достатньо ліквідним товаром у містах, де ще теплиться житлове будівництво, ремонт доріг і виробництво залізобетонних виробів. Проте не меншого значення у житті поліського регіону має інша галузь, де також процвітає незаконний видобуток. Йдеться про галузь лісового господарства. У порівнянні із піском ліс приносить куди більше прибутків, але куди вони потрапляють і яким чином позначаються на економіці, наприклад Житомирської області, ніхто толком не знає.

Між тим, саме влітку 2018 року в Україні знову намітився спалах уваги до проблем із незаконними вирубками лісу. У парламенті прийнято закон про посилення кримінальної відповідальності за контрабанду лісової продукції, який, попри нагальну потребу у його прийнятті, вже встигли назвати інструментом для боротьби із лісовими господарствами.

Те, що діється угорі, у владних кабінетах, на підприємствах лісової та деревообробної галузі, народу у деталях невідомо. Зрештою, у лісовому царстві України чогось конкретно зрозумілого і очевидного второпати дуже важко. Фактично неможливо дізнатися, який ліс і звідкіля постачається безперебійними потоками на пилорами всередині країни, бо ж відомо, що Державна електронна система обліку деревини – річ потрібна і сучасна, але вона діє далеко не скрізь. У випадку, який сколихнув Житомирщину весною 2018 року, коли «чорні лісоруби» із сусідньої Рівненської області зчинили справжню інтервенцію у квартали Городницького лісового господарства, застосовуючи силу і погрози, виникло єдине питання: а куди браконьєри відправляють вирубаний ліс? Виявилося – на пилорами, яких сьогодні трохи поменшало у порівнянні із періодом десятилітньої давності, але й досі вони працюють на повну потужність.

Здавалося, все ж має бути під контролем. Державний ліс перебуває під опікою спеціалізованих господарств, які продають свою продукцію на біржах та аукціонах, а підприємства системи «Агролісу» мають контрольну «парасольку» на рівні місцевої влади, яка мала б бути зацікавлена у якомога більших надходженнях до місцевого бюджету. Але, тим не менше, вал контрабандної продукції з України до країн Європи безупинно зростає. Європейці щиро здивовані тим, що Україна, маючи лише 16% лісистості своєї території, продовжує поставляти до Європи лісу більше, аніж його надходить із країн Азії, Африки та Америки, разом узятих! До прикладу, у Польщі ліси займають 34% території країни, а у Німеччині, Чехії – 40-42%, що є значно більшим показником, аніж у Житомирській області, 33% території якої вкриті лісами. Але ні у Польщі, а тим паче, у Чехії чи Німеччині, ліси так масштабно, як в Україні, не ріжуться. Доходить до того, що полювання за деревиною у нас вже сягнули раніше нечуваних масштабів. Наприклад, сьогодні набуває великої популярності вирубка лісосмуг, які насаджувалися вздовж шляхів, а також на сільськогосподарських ланах ще років 50-60 тому. Деревина там, до речі, перебуває, як необлікована, тобто – нічия, безхозна. А отже – бери, скільки посилиш! Те ж саме стосується й оренди паїв, лани під якими тривалий час (а це 20-25 років) не оброблялися традиційним сільськогосподарським способом. Достатньо сьогодні взяти в оренду так звані «невостребувані паї», як у орендатора з`являється додатковий «шматок» для непоганого заробітку: двадцятирічні деревця вільхи, осики та берези можна легко продати на підприємства, які виготовляють вагонку, європіддони, штахетник і т.п. Зрештою, навіть дрова для пічного опалення будинків та споруд, а також – для випалювання деревного вугілля сьогодні в хорошій ціні і дають орендатору непоганий заробіток.

Таким чином, окрім власне лісових масивів, які перебувають під опікою та доглядом державних та комунальних підприємств, вирубки зазнають десятки тисяч дерев на територіях так званих неугідь, захисних смуг, меліоративних каналів, парків і скверів, які залишилися без догляду, а значить – без контролю. І все це в умовах безгосподарності потрапляє у чиюсь кишеню без сплати податків і без жодної користі для потреб громад і місцевих бюджетів. Ось така вона, тіньова економіка, яка користується хаосом і державним безладом в Україні і зокрема – на Житомирщині.

За таких умов хижацького ставлення до лісу у нас стерлася навіть уява про його справжню значимість і його ж економічні можливості. Адже у лісах можна не лише пиляти дерева, але й заготовляти живицю, березовий сік, лікарські рослини, збирати бруньки, шишки, гриби, закладати розсадники із вирощування декоративного садивного матеріалу. Це, між іншим, можливості для потужної галузі також «лісової» за походженням економіки. Житомирщина у цьому відношенні навіть у порівнянні із іншими найбільшими  лісовими регіонами України (зокрема Волинню, Рівненщиною чи Львівщиною) помітно відстає, а по суті – пасе задніх.

Найгірше у такій ситуації те, що населення міст, а особливо жителі сіл, не виявляють жодної тривоги з приводу такого масового полювання на деревину. Адже зрубати дерево і завантажити його на автомобіль чи на трактор аж зовсім непомітно та крадькома ні у кого не вийде: всі все бачать, але ніхто жодним чином не реагує. Логіка дій (точніше – бездіяльності) пересічних громадян є простою і зрозумілою – упродовж багатьох років лісом і переробкою деревини займалася виключно держава, а сьогодні вона опинилася у стані корупційної анархії, дедалі більше сповідуючи гасло: «Наживайся, як можеш!» Отож люди бачать, розуміють і роблять висновки. Найчастіше висновок такий: якщо можеш, де можеш і як можеш – долучайся і … пиляй те, що неправильно росте. І пиляють як для власних потреб, так і на продаж. Не у таких, звичайно, масштабах, як, наприклад державне лісове господарство чи підрозділ «Агролісу», але на пилорамку для роботи на кілька днів лісу, виявляється, вистачає.

Чи варто бити на сполох з приводу такої ситуації зокрема і на Житомирщині? Дехто каже, що лісові крадіжки чи то лісопильне браконьєрство у нас не такі згубні, як, наприклад, промисел бурштину, що призводить до появи пустельно-місячних ландшафтів із дощенту понівеченою природою. До того ж представники лісогосподарських підприємств щороку проводять масовані кампанії із висадки нових лісів, запевняючи та переконуючи громадську думку у тому, що садимо ми значно більше, ніж вирубуємо. От тільки сумніви щодо того, чого все ж таки більше, все частіше виникають і стають панівними стереотипами у товщі громадської думки. По суті, ми самі у себе запитуємо – наскільки ще вистачить і собі , і на продаж, і на збагачення найбільш спритних, найменш обтяжених мораллю та законослухняною свідомістю ділків?

Старше покоління із тих, хто прожив лихоліття війни, хто пам`ятає багаторічні кампанії із масової посадки лісів, гаїв, лісозахисних смуг на ланах та обабіч шляхів, переконано стверджують, що такого, як зараз, не було за жодної влади. Навіть нацисти, які загарбали Україну на два-три роки, не вдавалися до таких масових експропріацій щодо лісів і насаджень. Отож, лихоліття, яке сьогодні дошкуляє не лише людям, але й природі в цілому (а на Житомирщині найпершим чином – лісам) матиме для нас катастрофічні наслідки. Єдине, що зрозуміло, – без наведення ладу у державі, без повернення страху незворотності покарання за причинену природі шкоду толку не буде. Як і не буде порядку у наших лісах.

Микола Корзун

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.