Чи буде покарання? У житомирській колонії до смерті закатували ув’язненого та сфабрикували діагноз

Чи буде покарання? У житомирській колонії до смерті закатували ув’язненого та сфабрикували діагноз

У Житомирській виправній колонії № 8 помер один із ув’язнених, якому було нанесено тяжкі тілесні ушкодження. За даними Офісу генпрокурора, медики за причину смерті вказали гостру серцеву недостатність.

Згідно з висновком судово-медичного експерта від 19 липня 2021 року, причиною смерті стала тупа травма грудної клітини, множинні переломи ребер з пошкодженням легенів, шок й інше. Разом з тим фельдшер міської медчастини філії Центру охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України в області 18 липня 2021 року, в день трагічної події, констатував смерть цього ув'язненого з попереднім діагнозом «гостра серцева недостатність».

З огляду на виявлені перевіркою обставини Житомирська окружна прокуратура внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за ч. 2 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) КК України.

Першим про трагічні події в області повідомив на власній сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» 20 липня житомирський представник Харківської правозахисної групи Сергій Ткачук. Він опублікував відео, у якому заявив: «У Житомирському слідчому ізоляторі відбулось вбивство. Вбитого закатували до смерті».

Відео дня

За словами Сергія Ткачука, вбитого у житомирському СІЗО звали Олег Березний, він також відомий за прізвиськом «Бера». З відкритих джерел в інтернеті можна дізнатися, що вбитий 1970 року народження та, як зазначає слідчий суддя в ухвалі від 12 травня 2021 року, в нього немає закордонного паспорта, виду на проживання в іншій державі, а також матеріальної можливості проживати в іншому місці. Проживає разом із матір`ю 1938 року народження, яка має інвалідність першої групи та потребує постійного нагляду та допомоги.

Тільки за два дні Житомирська обласна прокуратура повідомила, що 18 липня констатовано смерть ув’язненого у слідчому ізоляторі виправної колонії м. Житомира (проспект Незалежності, 172) та за фактом смерті ув’язненого у виправній колонії Житомира прокуратурою розпочато три кримінальні провадження за статтями: умисне тяжке тілесне ушкодження; неналежне виконання професійних обов'язків медпрацівниками; неналежне виконання службовими особами СІЗО обов'язків щодо забезпечення охорони і нагляду за ув'язненими.

"Робоче місце" потерпілого

«Житомирською обласною прокуратурою, за результатами перевірки факту смерті ув’язненого у слідчому ізоляторі виправної колонії, що у місті  Житомирі, відповідно до висновку судово-медичного експерта (від 19.07.2021), встановлено, що причиною смерті стала тупа травма грудної клітки, множинні переломи ребер з ушкодженням легень, шок тощо.

Разом з тим фельдшером міської медчастини філії Центру охорони здоров’я ДКВС України в області 18.07.2021, у день трагічної події, констатовано смерть цього ув’язненого з попереднім діагнозом «гостра серцева недостатність».

З огляду на виявлені перевіркою обставини Житомирською окружною прокуратурою внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за ч. 2 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) КК України. 

Крім цього, окружною прокуратурою розпочато ще два кримінальних провадження, а саме за фактом неналежного виконання професійних обов'язків медпрацівниками міської медчастини філії держустанови «Центр охорони здоров’я ДКВС України» в області та за фактом неналежного виконання службовими особами Житомирської установи виконання покарань своїх службових обов'язків щодо забезпечення належної охорони та нагляду за ув’язненими (відповідно, ч. 1 ст. 140 та ч. 2 ст. 367 КК України).

Нині матеріали проваджень об’єднані в одне провадження, яке скероване до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, для проведення досудового розслідування.

Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснює Житомирська обласна прокуратура».

Позиція редакції газети «20 хвилин Житомир»

Ми, як представники ЗМІ, не можемо коментувати обставини, за яких людина опинилася в СІЗО. Ми не слідство й не суд. Але відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, неважливо, за яких обставин людина опинилася в СІЗО, суду не було, і злочин був спрямований проти фактично невинної особи. Крім того, спосіб вбивства також викликає огиду. Людину не просто вбили, її довго катували, і особа померла саме від тортур. Це неприпустимо за будь-яких обставин у цивілізованій європейській державі у ХХІ столітті. Це доводить тільки одне: закони в Україні фактично бездіють.

На фото загиблого після розтину, які є в розпорядженні редакції, чітко можна побачити, що більшість пошкоджень мають прижиттєвий характер. Рани на обличчі, губах, щелепі також свідчать про тривалі тортури. На фото також видно деформацію грудної клітини, яка має фатальний характер. Ця деформація могла виникнути тільки внаслідок значної травми.  

За даними прокуратури, чоловіка жорстоко забили до смерті

Одразу у соціальних мережах почалося бурхливе обговорення трагедії. Люди наводили факти, які свідчать про непоодинокі випадки вбивств у СІЗО Житомирської області та України. Ця проблема дуже поширена і має системний характер. Непрацююча силова вертикаль, корупція, відсутність чітко працюючої судової системи та взагалі правовий нігілізм призвели до руйнування будь-якого принципу верховенства права в державі.

Дописувачі у фейсбуці наводять власні приклади:

«Знайома ситуація. Мого родича вбили у слідчому ізоляторі, бо на нього написали донос. Коли хоронили, він був чорний. Вперше у житті таке бачила... Родичам сказали не писати скарги, бо буде гірше. Погрожували...»

«А коли підлітка 14-річного за крадіжку в магазині садять в одну «хату» до вбивць, які живцем спалили людину, то це теж розборки між зеками? Коли чотири дні хлопця ґвалтували, а потім хтось із працівників СІЗО передав зламану швабру до камери? То це теж розбірки між зеками?»

Цю ситуацію пам’ятають багато житомирян, коли у 2015 році 14-річного Артура Башинського в СІЗО покалічили співкамерніки. Потім, у серпні наступного року, у прокуратурі повідомили: «Співкамерникам 14-річного хлопця, якого зґвалтували у Житомирському СІЗО, оголосили про підозру».

У важкому стані до обласної дитячої лікарні хлопець потрапив на початку липня 2015 року. Лікарям довелося двічі оперувати пацієнта. «Ми пішли на операцію і виявили у животі повну катастрофу – масу абсцесів, гній, виявилося пошкодження товстої кишки. Стан був важкий, дуже важкий, він був у реанімації», – розповідав тоді журналістам завідувач відділення хірургії Житомирської обласної дитячої лікарні Ігор Вишпінський.

Про те, як над ним познущалися співкамерники, Артур розповідав неохоче. Через тортури струмом у Артура навіть потягнуло мову. До лікарні хлопця доправили тільки через три доби. Саме медики обласної дитячої лікарні, а не слідчого ізолятора повідомили правоохоронців про травму.

«Дані внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за ст. 153 Кримінального кодексу України – це задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Проводиться ряд слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, призначені експертизи, проводиться розслідування», – заявив тодішній заступник начальника слідчого відділу Житомирського МВ УМВС Юрій Лисак.

Але станом на сьогодні нам не вдалося знайти в судових реєстрах відомості, що когось було покарано за цей злочин. Слідчий по справі О. Асланов, який фактично спровокував злочин, також відсутній в судових реєстрах. Отже, покарання без злочину в Україні можливе, як і злочин без покарання. Виникає питання: а чи в тому напрямі рухаються реформи в Україні, якщо подібні речі стають можливими?

Ще один утриманець СІЗО заявив, що його намагаються вбити

Загибель у слідчих ізоляторах – настільки системна річ, що вже ні в кого не викликало сумніву повідомлення під час брифінгу 26 липня 2021 року адвокатів «голосіївського стрілка» – того, який відкрив вогонь по людях, які виламали двері його квартири у Києві, і поранив поліцейських.

Адвокати стверджують, що у них є записи, які підтверджують протиправні дії поліції, і що дозволу на обшук за запитом підзахисного так і не надали. У Голосіївському райсуді подібного дозволу теж немає. Під час брифінгу адвокати чітко заявили, що їхнього підзахисного Івана Мартинюка можуть вбити в СІЗО.

Системне вибивання «добровільних зізнань» за допомогою «активістів пресхати»

Постійні тортури щодо осіб, які навіть не визнані винними, прийняли в Україні системний характер. Людей саджають до так званих «активістів», які примушують жертву взяти вину на себе. В підсумку ми маємо високу розкриваємість справ, «активісти» – певні привілеї, а жертва може опинитися за гратами на довгі роки без справжньої вини, тільки за вироком суду та доказами, вибитими під тортурами. Варто згадати, що не так давно затримані під час репресій 1937-38 років зізнавалися не тільки у шпигунстві на іноземні держави, а й стверджували, що вони копали підземні тунелі від СРСР до Великої Британії. Це зараз звучить дико, а тоді все було гаразд. Схоже, що нібито й сьогодні, а не сто років тому Андрій Януарійович Вишинський, тодішній прокурор Радянського Союзу, нагадує про царицю доказів – самозізнання. Всі добре пам’ятають, яким чином досягалося це зізнання та до чого в підсумку це призвело.

Атмосфера страху, побиття, погрози зґвалтування: у Раді Європи опублікували звіт з боротьби з тортурами в тюрмах України

Комітет Ради Європи з боротьби з тортурами опублікував свій новий звіт за підсумками спеціального візиту в Україну у серпні 2020 року з метою розгляду поводження з особами, що містяться в пенітенціарних установах, в тому числі з особами, засудженими до довічного ув'язнення, і вивчення дій слідчих органів в зв'язку зі скаргами на жорстоке поводження з ув'язненими з боку співробітників пенітенціарних установ.

На момент відвідування загальна кількість ув'язнених в Україні становила приблизно 51 тисячу чоловік (тобто частка осіб, позбавлених волі, становила близько 143 на 100 тисяч жителів) для порівняння: приблизно 57 тисяч під час приїзду комітету у 2017 році.

Комітет також зазначив, що частка осіб, які утримуються у попередньому ув'язненні, залишається високою в останні роки (наприклад, близько 37% на момент відвідування), що вказує на ймовірне надмірне використання попереднього ув'язнення в Україні. Комітет вважає, що необхідно вжити заходів для забезпечення більш обмежувального підходу до використання попереднього ув'язнення, встановивши суворі обмеження на його використання і заохочуючи більш широке використання альтернативних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою.

Комітет фактично визнав, що більшість тих, хто утримується в СІЗО, перебувають там без фактично доведеної провини та без достатньої необхідності.

Крім того, в СІЗО панувала атмосфера залякування та страху. Так, багато ув'язнених, з якими розмовляли члени делегації, побоювалися можливих репресій (в тому числі фізичного насильства) з боку персоналу або ув'язнених, які надають допомогу, після того, як делегація піде.

«За останні 30 років під час численних відвідувань 47 держав – членів Ради Європи делегації навряд чи коли-небудь відвідували в'язницю з такими масовими відмовами ув’язнених в бесідах», – йдеться у звіті. Комітет рекомендує Україні вжити у цих місцях належних заходів для забезпечення того, щоб жоден в'язень не піддавався репресіям з боку персоналу або колег-ув’язнених за спілкування з делегацією Ради Європи і щоб будь-які скарги на такі дії ефективно розслідувалися, а винні піддавалися відповідному покаранню.

Що стосується медичного обслуговування у відвіданих колоніях, то делегація зазначила серйозні недоліки в процедурах реєстрації та повідомлення про травми. Комітет закликає владу України забезпечити ув'язненим реальне право на оперативний огляд медичними працівниками (зокрема після спалаху насильства), а медичний персонал пенітенціарних установ – пройти належну підготовку і отримати чіткі інструкції щодо реєстрації та повідомлень про тілесні ушкодження, отримані ув'язненими.

За повідомленнями у соціальних мережах також існують припущення, що вбивство відбулося у так званій «пресхаті» СІЗО №8 Житомира. Один із дописувачів у фейсбуці пише:

«На території СІЗО № 8 існує таке ганебне явище, як «пресхата». Це камера, де сидять арештанти (як правило, це «бєспрєдєльщики»), які вчинили тяжкі насильницькі діяння і які за командою слідчих МВС області виконують усю брудну роботу. Якщо треба когось запресувати – змусити давати показання проти себе (чи проти когось) – давати хибні свідчення тощо, поліція вступає в змову із арештантами-бєспрєдєльщиками і просить їх «надати послугу». А слідчі натомість надають якісь послаблення режиму, роблять пом’якшення пред’явленого звинувачення тощо».

Статистика по тюрмах в Україні існує тільки за минулий рік. За даними Мін'юсту, із 387 засуджених і заарештованих, які померли у січні – жовтні 2020 року, коронавірусна інфекція була тільки у двох осіб. Але, за статистикою, більшість інших померли від «серцево-судинних захворювань». Це не може не викликати певних питань до системи, адже такий діагноз ставлять у більшості випадків саме при вбивствах у СІЗО.

Знущання у стінах слідчих ізоляторів України – один із засобів контролю над контингентом. Причому злочин конвоїрів, як правило, довести не вдається навіть за очевидних ознак насильницької смерті ув'язнених. Співкамерники, які є свідками вбивств, свідчення давати бояться, адже за надмірну відвертість на місці загиблого може опинитися будь-хто з них. Тюремна медицина, яка проводить огляд загиблих, як правило, підконтрольна адміністрації СІЗО. А тому забиті насмерть на етапах, в ізоляторах і в'язницях і ті, хто помер так і не дочекавшись допомоги лікарів, за документами проходять як сердечники, що померли від тромбоемболії та інших природних причин.

Дмитро Ягунов, заслужений юрист України, к. н. держ. упр., у дослідженні «Українська пенітенціарна політика (1991 – 2020): узагальнення модуляцій та оцінка основних показників» пише: «Показники пенітенціарної злочинності в Україні як один з інструментів аналізу пенітенціарної політики є недоступними у повному обсязі до цього часу (особливо в динаміці). Крім того, будь-якої інформації щодо пенітенціарної злочинності Міністерство юстиції України не надавало й не надає, що додатково свідчить про те, що приховування від суспільства інформації про показники пенітенціарної системи є не лише системною проблемою державного управління у зазначеній сфері. Фактично таке приховування є невід’ємною складовою частиною пенітенціарної політики України, яка реалізується саме з урахуванням такого приховування і маючи на меті таке приховування».

Дмитро Ягунов зазначає: «Відповідно до повідомлення Міністерства юстиції України, у 2014 році стосовно персоналу ДКВСУ відкрито 94 кримінальних проваджень, у 2015 році – 111 кримінальних проваджень, у 2016 році – 102 кримінальних провадження. Проте, відповідно до даних прокуратури, у 2013 році було направлено до суду 83 обвинувальних акти у кримінальних провадженнях стосовно 88 працівників пенітенціарної системи, проте водночас закрито за відсутністю складу злочину 654 кримінальних провадження.

Отже, дані Міністерства юстиції України щодо злочинності персоналу пенітенціарної служби занижені порівняно з даними прокуратури у 2-4 рази, що додатково вказує на те, що соціально-політичне явище, яке ми можемо умовно називати «пенітенціарна політика України», базується на викривленні інформації».

Українська пенітенціарна політика, на жаль, є провальною з огляду на забезпечення держави, суспільства, експертного та наукового середовища інформацією та статистикою щодо пенітенціарної системи. В офіційних джерелах пенітенціарної служби (незалежно від назви) та Міністерства юстиції України ніколи не була присутня навіть елементарна пенітенціарна статистика за ключовими показниками у своїй динаміці.

Окремі питання виникають щодо показників смертності та суїциду у пенітенціарних установах, які, незважаючи на більш ніж значне покращення фінансування пенітенціарної системи, продовжують зростати, що зі свого боку служить додатковими доказами незадовільнених показників ефективності та результативності української пенітенціарної політики.

Враховуючи викладене вище, можна стверджувати, що таке явище як «пенітенціарна політика» в Україні майже відсутня. Безумовно, є відповідні управлінські структури з великим штатом, є відповідна кількість ув’язнених, засуджених та клієнтів пробації, є дедалі більший бюджет. Проте саме політики, заснованої на чітких критеріях, прозорості та статистиці, а головне – на оцінці таких критеріїв та відповідних чітких оцінках – не існує.

Ми отримали коментар стосовно цього інциденту у речниці ГУ Нацполіції в Житомирській області Алли Ващенко. Вона зазначила:

«Сам слідчий ізолятор, як і пенітенціарна служба, перебуває у відомстві Міністерства юстиції. Кримінальне провадження відкривало ДБР у місті Хмельницькому, а процесуальне керівництво здійснює Житомирська обласна прокуратура».

У Територіальному управлінні ДБР, розташованому у місті Хмельницькому, яке проводить слідчі дії стосовно цього випадку, нам повідомили:

«Так, зараз тривають першочергові слідчі дії за фактом загибелі утриманого у житомирському СІЗО. Всі основні факти наведені у пресрелізі обласної прокуратури».

Від імені редакції висловлюємо співчуття родичам загиблого та сподіваємось на об’єктивне і швидке розслідування цього випадку. Про перебіг подальших подій під час розслідування наше видання обов’язково повідомить читачів.

Руслан Мороз

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.

Коментарі (19)
  • Микола Кепчук

    Житомир.
    Шахрай!
  • Джон Лисий

    Малюська немедленно продавай тюрми пока при влади
  • Юра Ільїн

    Не новина, в Українських тюрмах повний бардак і корупція
  • Алена Александровна

    Черти. К сожалению, в странах СНГ, это "нормальное" явление убивать в тюрьмах людей и оставлять мусоров без наказания.

keyboard_arrow_up