Декларування позаду, але висновки зробити варто якомога швидше
Інформаційні сайти, соціальні мережі, телеканали і радіоефіри після завершення термінів декларування доходів, отриманих державними службовцями, працівниками органів місцевого самоврядування (ОМС), депутатами усіх рівнів зарясніли новинними повідомленнями, замітками, репліками, коментарями стосовно важливої і водночас дражливої для суспільства теми.
Тому сьогодні важливо подумати, зважити і спробувати з’ясувати, чому процес декларування доходів держслужбовцями, працівниками ОМС та депутатами усіх рівнів справді важливий для нормального і демократичного суспільства.
Найпершим чином слід сказати, що громадяни, суспільство, народ від часу запровадження нормативної вимоги щодо декларування доходів керівників-держслужбовців, депутатів усіх рівнів отримав можливість наочно і відкрито, переконливо і точно знати, на які доходи і статки живе народний обранець, депутат чи чиновник, який працює на державу чи конкретну громаду. Раніше навколо інформації щодо статків чиновників, депутатів і загалом всього «начальства» виникало багато всіляких легенд, чуток і вигадок. Так що у цьому сенсі наше суспільство, запровадивши декларування доходів держслужбовців, депутатів та працівників ОМС, зробило потужний крок вперед на шляху до відкритості, відвертості та поваги у стосунках влади та народу. Про повагу і честь у ставленні людей до чиновників та депутатів варто поговорити окремо, але позитив варто називати позитивом. Це – про декларування як сам факт і вияв можливостей контролю суспільства своєї влади і своїх керманичів.
А тепер варто перейти до конкретики. До питань і до висновків, які, так чи інакше, виникають, які хвилюють, бентежать, а часто і обурюють суспільство, що отримує інформацію про доходи очільників влади, про статки чиновників, про премії, допомоги та інші джерела доходів. Звісно, людина, яка заробляє у школі, в лікарні, на виробництві, водієм автобуса реальних 10-15 чи навіть 20 тисяч гривень, позитивно сприймає у самому факті декларування можливість знати достовірну інформацію про рівень заробітків тих, хто керує, вирішує, займає керівні посади або ж причетний до влади безпосереднім чином. А тому у людей і народу загалом виникає питання не стосовно самого факту декларування, а щодо змісту інформації про заробітки, статки, премії і допомоги, які чиновники, керівники, депутати отримують у цілком легальний спосіб. Питання в іншому: чому існують такі великі розбіжності і диспропорції у рівнях та величинах оплати праці між тими, хто реально працює, і тими, хто керує, ухвалює рішення, забезпечує успіх громади, району, області чи загалом країни в цілому на шляху до прогресу, розвитку, покращення ситуації в громаді, області і країні. Адже насправді неважко співставити і порівняти, наприклад, зарплату вчителя, оператора державної «Укрпошти», слюсаря комунального господарства і статки навіть пересічного чиновника мерії, який отримує щонайменше вдвічі більше коштів у вигляді посадового окладу, премій, надбавок, виплат на оздоровлення та матеріальних допомог. Неважко збагнути і переконатися у тому, що загалом такі і подібні порівняння викликають цілу низку запитань. Окрім них – ще й багато емоцій, миттєвих реакцій, вражень, коментарів в основному негативного забарвлення. Знову ж таки, на питання, чому у людей з народу виникає така реакція, відповісти неважко. У товщі громадської думки здавна жевріє, живе і ніколи не зникне прагнення, тяжіння а, головне – відчуття соціальної справедливості. Суть її полягає не у тому, аби всіх і у всьому зрівняти, а в тому, що кожен має отримувати, заробляти і мати статки згідно вкладеної праці і отриманих конкретних практичних результатів. Ось, власне, і все, що люди, громада, народ відчувають, споглядаючи, розмірковуючи над фактами та показниками задекларованих доходів держчиновників, працівників ОМС та депутатів усіх рівнів.
Варто зауважити, що декларації та процес декларування доходів допомагають суспільству щороку і у черговий раз поглянути на певний зріз влади, умови праці та відпочинку чиновників, стан їх здоров’я і навіть на статки їхніх найближчих родичів. Знову ж таки, порівнюючи все задеклароване чиновництвом та депутатами зі статками, зарплатами та можливостями пересічного люду, який отримує кратно менші зарплати, який вже забув про премії, а тим паче, про те, що ж то воно таке за «матеріальна допомога», неважко помітити очевидний розрив (хтось каже про перекоси і деформації) у розмірах статків одних і інших. Якщо ж зважити і врахувати той факт, що країна вже п’ятий рік веде виснажливу війну, якщо визнати давно і багатьом відому інформацію стосовно того, що кошти на утримання державного апарату, соціальної сфери та пенсійного забезпечення держава Україна отримує від наших закордонних партнерів, то наявність і щорічні зростання зарплат, доходів і статків чиновників, працівників ОМС, правоохоронців усіх видів та розрядів виглядає не зовсім логічно, не кажучи про вищезгадану соціальну справедливість. Адже якось воно негарно виглядає – підвищувати зарплату, премію, надбавку за ранг і вислугу років, та й навіть пенсію громадянам на позичені (а не зароблені) гроші. Але декларації і процес декларування чітко демонструють, що найбільші зростання і збільшення рівнів зарплат, допомог, премій і заохочень відбуваються якраз-таки у середовищі чиновників, державних службовців усіх видів, рангів і т. п. Все це декларується, оприлюднюється, обговорюється і коментується. Звісно, все це спричиняє певний ажіотаж, певний резонанс і навіть соціальне невдоволення. Але вочевидь це не посилює єдності, згуртованості і монолітності суспільства в умовах опору зовнішній агресії. Це очевидний факт і визнаний усім суспільством висновок, на який потрібно було б зважати і брати до уваги.
Безумовно, щорічне декларування доходів і можливість їх публічного оприлюднення викликає цілком закономірний імпульс обговорення, розмірковування, осмислення існуючої у товщі суспільства ситуації із потужним, разючим соціальним розшаруванням. Звичайно, періодично лунають пропозиції і поради унеможливити процес оприлюднення заповнених декларацій чиновниками, депутатами, працівниками ОМС. Мотивуються такі пропозиції тим же воєнним станом, небажанням зчиняти процесом декларування надмірні суспільні резонанси, гучні інформаційні кампанії, які начебто розхитують єдність і згуртованість суспільства. Водночас усім зрозуміло, що процес декларування – це елементарна вимога демократизації життя країни, її намірів щодо входження у сім’ю цивілізованих народів (наприклад, в ЄС, НАТО і т. п.)
Окрім того, світовий досвід переконливо доводить, що декларування доходів, зарплат і статків чиновників, депутатів, політиків, службовців ОМС є найважливішим інструментом побудови доброчесної влади і справедливого суспільства. Але критерії в оплаті праці держслужбовців, працівників ОМС, показники їх преміювання, виплати матеріальних допомог, коштів на оздоровлення і т. д. мають бути чітко визначеними і співвідносними зі станом економіки країни, рівнями мінімальних зарплат та прожиткового мінімуму. І лише зростання показників доходів основної маси населення (тієї ж мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму для населення країни) має бути підставою для зростання доходів, зарплат і статків чиновництва, депутатів, так званої державної еліти тощо. Жодних інших варіантів вдосконалення грошового та матеріального покращення становища держслужбовців, депутатів та політиків у демократичному суспільстві бути не може за визначенням. Але для цього у державі має бути політична воля, відповідні настрої і розуміння важливості справедливих і розумних співвідношень у визначенні оплати праці працівників бюджетної сфери, державної служби усіх різновидів та рангів. Саме тоді справедливе суспільство може сподіватися на доброчесну владу, яка працюватиме насамперед ефективно, раціонально і з перспективою розвитку. Іншого шляху для розвитку і примноження суспільного багатства у природі не існує.
Віктор Першко
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
