Забріддя на колінах: як дороги Житомирського району перетворили життя селян на виживання

“Моєму обуренню немає меж…” — ці слова Надії Яблонської, мешканки села Забріддя, звучать не як емоційний викрик однієї людини, а як крик розпачу сотень селян, чиї дороги перетворилися на непролазні болота, блокують доступ до життя і навіть — до порятунку.

“Ні до батьків з’їздити вже треті вихідні, ні ліки завезти, ні котика у лікарню привезти на операцію!” — пише Надія у публічному зверненні. І щоразу, коли звучить фраза про “треті вихідні” без можливості вирішити базові потреби, стає зрозуміло: це вже не проблема одного дня чи навіть одного року. Це — системна катастрофа місцевої інфраструктури.

Блокпост у власному селі

Ситуація в Забрідді — не виняток. Це приклад того, як бездоріжжя руйнує звичне життя людей: • сусідці швидка не змогла доїхати, тож лікар мусив іти пішки добрий шмат дороги, а пацієнтку — вести санями з конями; • машини сідають у багнюці, колеса просто крутяться в повітрі, поки коні витягують транспорт; • маршрутки до міста не ходять “через дороги” — це евфемізм, який означає: рух неможливий; • селяни розчищають під’їзди біля своїх подвір’їв, але не можуть проїхати далі — дорога все одно непрохідна. Це не анекдот, не перебільшення і не маркетингова історія для соцмереж — це реальна буденність для людей, які залишилися без нормального дорожнього сполучення з райцентром.

Де держава?

Авторка звернення адресує свої слова голові ОДА Віталію Бунечку, голові Житомирської районної адміністрації, представнику Офісу Президента й навіть народному депутату Юрію Тарасюку. І це показово — ні ЖРДА, ні ОДА, ні центральна влада не дали належної відповіді, яка змусила б людей відчути, що їх почули. “А керівник громади чекає весни, поки все розтане!” — така фраза звучить вже як сарказм. Але за нею ховається реальність: місцеві посадовці фактично покладають вирішення життєво важливої проблеми на теплу погоду.

Дороги, яких немає

У селі Забріддя люди не можуть: дістатися медичної допомоги вчасно; завезти ліки або товари першої необхідності; безпечно дістатися до роботи чи навчання; користуватися громадським транспортом. Це не “побутові незручності”, це пряма загроза життю й здоров’ю людей.

Чому це важливо

В Україні дороги — це не просто асфальт і гравій. Це: • доступ до освіти; • доступ до медицини; • економічна активність; • соціальна інтеграція громад; • життя без ізоляції. Коли дорога перетворюється на перешкоду, що не долається, це означає, що держава не забезпечує один із базових своїх обов’язків. І це не теоретично: у Забрідді люди вже втратили можливість швидко отримати медичну допомогу. І це — магістр, яка доходить до стрімкої межі між життям і смертю.

Відповідальність влади

Замість того, щоб чекати танення снігу, громада має право на оперативну реакцію з боку місцевих та обласних служб: • розчистити дорожнє полотно вже зараз; • забезпечити проходження техніки до населених пунктів; • організувати тимчасовий объїзд або об’їзні маршрути; • негайно передбачити бюджетні кошти на ремонт та технічне утримання; • звітувати про строки і конкретні рішення.

Дороги не можуть чекати “поки все розтане”. Бо поки вони чекають, люди залишаються в пастці. Забріддя — це дзеркало стану української периферії: там, де держава не діє зараз, там люди діють самі — з власними силами й страхами. Але самостійність у зимових умовах без нормального дорожнього сполучення не є виходом. Це примусова альтернатива, яка приводить до ризику здоров’ю і навіть життю. І питання залишається відкритим: коли дорожня інфраструктура перестане бути розкішшю, а стане нормою для кожного села в Україні?

Це не тільки про Забріддя — це про всіх нас.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.