Олексій Шерпельов: «Хочу свій театр. А зйомки в кіно ще попереду»

Я познайомився з театром в Бердичеві на виставі за участі Ади Роговцевої. Тоді театр вразив мене і захопив своєю майстерністю. Хоч я до цього не займався театральним мистецтвом, тільки ораторським.

Вже в дитинстві у мене почали проявлятися певні акторські здібності. Мій дідусь завжди брав мене з собою, ставив на стільчики і я розповідав вірші. Він пишався мною. У школі я брав участь у драматичному гуртку.

Закінчивши Бердичівський педагогічний коледж за фахом «Вчитель музики», я вирішив поїхати в Харків поступати на диригента хору. При консерваторії був театральний факультет. Я благополучно здав туди документи на навчання.

В дитинстві хотів бути актором. Я був більше ніж впевнений в тому, що ним і стану.

Саме під час репетицій ти й знаходиш себе: щось нове додаєш сам, щось зайве режисер віднімає.

Коли ти включаєшся в роботу, ти не помічаєш, що тобі щось дається складно. Коли я починав працювати в театрі, складного я нічого не бачив. Можливо тому, що у мене була дуже хороша школа театрального мистецтва.

Перед виходом на сцену я відчуваю тривогу. Хвилювання може бути перед прем’єрою, в момент другої вистави.

Коли вперше виходив на сцену перед тисячами глядачів, було хвилювання. Зараз я розумію, що чим більше я розслаблений всередині, тим правильніше я буду працювати.

Після вистави я завжди аналізую. Я не люблю навіть комусь казати, що вийшло добре. Я більш схильний до того, щоб казати, що вийшло погано. Мені особисто важливо знати, що не  вдалося. Щоб я виправлявся і робив краще. Що добре, я й сам знаю.

Похвалу сприймаю як належне. Чому б ні?

Якщо ти правильно працюєш, то віддаєшся енергетично, і заповнити ту порожнечу складно. Мені допомагає спілкування з друзями.

Персонаж – це те, що з тобою поряд. Це твоя уява. В першу чергу змінитися допомагають зовнішні фактори. Ти можеш змінити свою фізику. Скажімо, придумуєш, що в тебе болить палець. І він у тебе болить постійно. Ти можеш змінити голос. А в середині себе ти змінюєш біографію героя, якого маєш зіграти на сцені, ти переймаєш на себе його вчинки, його характер.

Моя перша роль була ще в школі. У класі 5 чи 6 я грав ковбоя Джонні. Перша роль в театрі – Принц у казці «Снігова королева». Проте на даний момент для мене найголовніша перша роль – це Качкарьов в «Одруження».

Я хотів би зіграти ідіота, князя Мишкіна в «Ідіот» Федора Достоєвського. Мені цікаво було б зіграти персонаж, у якого поєднуються різні речі в голові. Інші люди цього не бачать.

Для мене найскладніше – грати комедію. Ти не знаєш, на що глядач може відреагувати в комедії.

Відчути реакцію глядача з зали  – це як закинути вудочку у річку. Зал або їсть це, або ні. Ти віддаєш свою енергію глядачу. Є глядачі, що її просто з`їдають. Тоді виникає стіна між мною на сцені  і глядачем у залі. А є глядач, якому подобається твоя гра, він навзаєм тобі віддає енергію тим же сміхом, сльозами, оплесками. Або просто тишею.

Мені хотілося плакати у момент оплесків на виставі «Ода радості». У залі сиділи діти зі школи. І в кінці вистави, коли всі актори стали в ікони, а потім вийшли на поклон, нам зовсім трохи аплодували. А потім у залі запанувала тиша. Лише музика звучить. Актори разом із глядачами мовчки стоять. Я більш ніж упевнений, що і у глядачів виникло відчуття, наче це є хвилина мовчання людям, які загинули у роки війни.

У мене не виникало думки піти з акторської професії назавжди. Було лише розчарування, коли одного разу сказали: «НІ».

Якби театру не було, я би знайшов собі чим зайнятися в житті. Мабуть, це каже мій юнацький максималізм. Спокійно міг би викладати музику у вузі, в школі. Це, принаймні, було б цікаво. Я більш ніж впевнений, що певна кількість людей приходили би з цікавістю на мої заняття. А я би обов’язково знаходив, чим їх зацікавити.

Хочу свій театр. А зйомки в кіно ще попереду.

Я ще не вважаю себе успішною людиною.

Більш ніж ймовірно, якщо буде складно, я міг би покинути театр. Проте на сьогоднішній день моє найбільше досягнення в тому, що я тут працюю.

Бажання, харизма, працездатність – це три основні якості, якими має володіти актор.  Талант – абстрактно. Талановитих людей – один на мільйон. Таких, які зустрілись зі своїм персонажем. Навіть маючи талант, потрібно бути працелюбним, щоб досягнути висот. Добре, якщо ти поцілований богом: високий, гарний, з поставленим голосом, хорошою пам`яттю. Але якщо робиш все аби як – тоді нічого не вийде.

У театрі живуть дорослі діти. У ньому немає нічого такого особливого, що можна виділити. Але я люблю театр за те, що тут є все. Тут можна жити.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.