Андрій Лілік: «Ніхто не може мене ні купити, ні змусити, ні вмовити»

Член комісії з питань бюджету, комунальної власності та залучення інвестицій. За філіжанкою кави журналіст «20 хвилин» спілкувалася з Андрієм Євгеновичем про його депутатську діяльність, захоплення та родину. Депутат із задоволенням розповідав про своє дитинство та гостро критикував міську владу, час від часу скоса поглядаючи на диктофон журналіста.

Внутрішнє бажання зробити місто кращим змусило мене стати депутатом міської ради.

Я проходив по партійним списках ВО «Батьківщина». Згодом вийшов з фракції, але не з партії. Я це зробив, бо абсолютно не міг зрозуміти: чому я маю думати чужою головою, не відповідати за свої дії, а виконувати волю фракції.

Депутатів обирали для того, щоб покращувати життя житомирян. Влада належить житомирянам, а не верхівці партійної еліти.

Відео дня

Частіше виборці звертаються з питаннями фінансової допомоги на лікування, одяг, їжу, на будь-що. Не завжди впевнений, що ті, хто звертаються дійсно потребують цієї допомоги.

У міській раді мало хто думає про проблеми міста. Є лише політичні амбіції і це найскладніше. Хочеться чесно дивитися на світ і думати, що всі люди навколо тебе не брешуть, а говорять чисту правду. В перші дні роботи депутатом складно було розібратися хто ж каже правду.

Ніхто не може мене ні купити, ні змусити, ні вмовити. Я в будь-якій ситуації буду притримуватися своєї думки, яка грунтується на тому, що я відчуваю.

Я не знаю як описати те, що я вже зробив для Житомира.

Я не хочу, щоб усі знали, що я роблю задля покращення життя житомирян. Якщо сказати, що я побудував дитячий садок, то я цього не робив. Якщо сказати, що я полагодив дорогу на вулиці, то я цього також не робив. Я допомагав жителям нашого міста, які зверталися до мене з фінансовими питаннями, з іншими побутовими та адміністративними проблемами, проте мені не дуже хочеться про це говорити. Це моє особисте.

Нинішній мер не має команди, а у Житомирі не існує управління.

Вільного часу практично не маю. Багато часу проводжу у відрядженнях. Проте, намагаюсь ввечері у п’ятницю  чи в суботу до обіду повернутися додому, щоб хоча б один день побути з родиною. Дуже хочу у відпустку.

Сім`я  – це основа життя.

Моє хобі  – рибалка та полювання.

Маю багато улюблених книг. Серед них я би відмітив «12 стульев» та «Золотой телёнок» І. Ільфа и Є. Петрова, «Собаче серце» та «Майстер і Маргарита» М. Булгакова. Люблю читати фантастику. Я рекомендую молоді прочитати «Вікно в світ» (“Windows on the World”) Фредеріка Бегбедера. На таких душевних переживаннях, які описані в цій книзі, не може не народжуватися відчуття порядності у кожної людини.

Я дуже люблю сучасну молодь, але думаю що їм не вистачає духовності.

Мій батько був для мене кумиром. Він знав життя, був освічений, інтелігентний. Саме він прищепив мені порядність та гідне ставлення до людей і самого себе.

Мої життєві принципи – абсолютна чесність та порядність.

Мрію піти на пенсію (жарт). За 16 років у бізнесі я вже трохи втомився.

Я люблю наш центральний парк. Люблю стояти на мосту, дивитися на воду і думати, а раптом комусь стане погано, стрибнув би я з мосту на допомогу чи ні? Це незабутнє відчуття висоти, свободи як у пташки, води знизу та неймовірної природи Житомирщини.

Я пишаюсь тим, що мені вдалося створити розвинуте європейське підприємство. Я закінчив військове училище і був офіцером радянської армії. Коли залишив службу  – залишився без нічого і не знав, що далі робити та куди йти. В той момент мені було байдуже чим займатися, тільки би моя сім`я жила в достатку. Тому почав будувати власний бізнес. Сьогодні завод входить у 10-ку кращих у галузі в Україні.

Я не лінивий - не можу сидіти на місці.

Поставив для себе ціль жити, а не проживати.

Я встаю дуже рано і виходжу до річки скупатися, зустріти сонце, інколи можу порибалити перед тим, як піти на роботу.

Людина спить 37% свого життя. Мені стало страшно від такої цифри і тепер я сплю менше.

Найяскравіший спогад з дитинства – мій 5-й день народження. Я вийшов у двір і запитував у друзів: «Подарунок є?». Якщо є, то я запрошував на свій день народження. Мама звичайно була здивована такий великій кількості гостей, але усі були нагодовані, напоєні компотом, усім залишився шматочок торта.

Я хочу, щоб у нашому суспільстві відбулися зміни у кращу сторону. Щоб люди повернулися один до одного обличчям. Хочу, щоб зрозуміли, що ми не у лісі, де кожен звір один проти одного. Ми повинні ставитися з розумінням, співчуттям, порядністю та любов`ю до кожного. І захотіли нарешті працювати, зробити для нашого міста те, на що воно заслуговує.