Світлана Ющенко: «Я відчуваю любов і вдячність до театру. Ця професія мені потрібна»

Театральне мистецтво я для себе відкрила вже коли почала працювати у театрі. 

У третьому класі я уявляла себе брюнеткою, у дуже довгій чорній сукні, на великих підборах. І я стою на сцені. Очевидно, вже тоді на підсвідомості я хотіла бути артисткою. Проте я довго вагалася з вибором професії. Після 9 класу приїхала поступати в училище культури на режисерський відділ. Тоді після 9 класу не брали. Тому я повернулася до школи. Після 11 поступила в політехнічний інститут. Але в школі всі були впевнені, що я буду артисткою. Радили йти в театральне. Але попереджали, що мене чекає доля тамади на весіллі або клоуна на дитячому святі.

Останньою краплею підтримки для мене були слова мами, яка запевнила йти навчатися в училище культури.

Після закінчення вузу мене направили працювати в село Кропивня. Зі сльозами я туди їхала, а мама підбадьорювала. Лякали, що в театр можу навіть і не йти. Бо хлопців беруть, а дівчат і так вистачає. Але я вирішила спробувати прийти влаштовуватися на роботу в житомирський театр ім. І. Кочерги. 

За знаком зодіаку я близнюки. Сьогодні я мрію про одне, а завтра про інше. Я кожного дня живу з вибором в усьому. Але мені хоч в одному пощастило – з вибором професії. Я рада, що свого часу обрала театр.

Я відчуваю любов і вдячність до театру. Ця професія мені потрібна.

Коли в роботі присутній нерв, крик, щось не вдається – я закриваюся і вже не можу себе повністю віддавати роботі.

Ще в школі мені здавалося, що я дуже висока. Працюючи в театрі, я зрозуміла, що це мій плюс.

Мені страшно від того, що я не нервую перед виходом на сцену. І я намагаюся себе змусити це робити. Адже так і має бути, це добре коли є хвилювання. Бо воно додає певного куражу. Це таке задоволення, коли тебе трусить від страху, від переживання, а виходиш на сцену і воно потоком з тебе спадає. Ти відчуваєш справжнє задоволення від тієї легкості та свободи. 

У період, коли немає вистав, задаюсь питанням: «Чому я тут, чим мені займатися?» А коли ти напрацюєшся – з`являється приємне відчуття: «О! То я ще щось роблю в цьому світі».

Думки покинути театр виникають у мене щоразу, коли не виходить зіграти роль. Коли я розумію, чого від мене вимагає режисер, але я не можу цього зробити.

Перша моя роль в театрі – у виставі «МАТЕРЛІНК в СТИЛІ NEW».  Коли я вперше побачила цю виставу, то на другий день пішла до костьолу і молилася. Просила прощення.

Для мене це був страх – грати у такій виставі. Всередині наче все обірвалося, потім стало на воє місце і знову обірвалося. За одну секунду і жар, і голод. Але розуміла, що треба перебороти себе, свій страх і сором’язливість. Бо тепер театр – це моя робота.

Кожен образ – це важка праця, нові фарби, які ти додаєш у свою роль. Це те, що робить нашу театральну роботу більш цікавою, не буденною.

Моя улюблена акторка театру – це Марина Іваненко. Вона для мене приклад тієї жінки, яка є втіленням мудрості, краси та адекватності. Вона добра та мудра наставниця.

Я критично ставлюсь до себе.  Дуже глибоко переживаю, коли мені не вдається зіграти так, як того вимагає режисер чи хочу я сама. Навіть тижнями буває депресія.

Похвала – це, звичайно, приємно. Але я не дуже довіряю людям.

Скільки вже працюю в театрі, але мама вперше побачила мене на сцені на прем’єрі вистави «Кайдашева сім`я». Вона сиділа у партері. І вже на поклоні, коли зал аплодує, дарують квіти, я помічаю в залі заплакані від щастя мамині очі. Це було для мене справжнє щастя.

Процес репетицій – це і сміх, і сльози.

Я навіть ніколи й не думала над тим, чи можу я не працювати в театрі.  Я просто нічого більше не вмію. В побуті я все можу. А от опанувати іншу професію, окрім акторської, я б мабуть не змогла.

Я горда тим, що працюю в театрі. Бо моя професія дуже цікава. Якби його не було, я б не була Світлана Ющенко.

Я мрію зніматися в кіно. І чомусь мені хотілося б знятися у фільмі військової тематики.

Успіх для мене – це коли ти багато і важко працюєш, вже виснажена, знесилена, а кінцевий результат приносить ейфорію, заряд високих емоцій.

Я мрію, щоб у мене була сім`я: чоловік та діти. І хай Бог дасть мені сили все це оберігати. Хай дасть мудрості залишитися у своїй професії. І отримувати від життя задоволення. 

Я люблю театр за те, що він не дає мені сидіти на місці, допомагає отримувати задоволення від життя. Робить моє життя цікавим та різноманітним. Люблю театр за те, що він дає мені світлу надію на майбутнє.