Володимир Шуст: «Не плюю в колодязь з якого доведеться випити води»

Член комісії з питань депутатської діяльності, регламенту та дотримання законодавства. Журналіст «20 хвилин» зустрілася з Володимиром Петровичем для передноворічного інтерв’ю. Над кріслом у кабінеті висить портрет Тараса Шевченка. На столі – розпорядок дня та ручки. На полицях фото депутата з друзями, відомими людьми. За цікавою та теплою бесідою поспілкувалися про найбільше кохання всього життя Володимира Петровича, про роботу у школі та його гордість.

Я один із засновників «Партії регіонів» у Житомирі і член цієї партії з 2002 року.

Найскладніше у роботі депутата на сьогоднішній день – спілкуватися з людьми. Адже кожна людина думає по своєму, намагаєшся досягти чогось свого.

Останнім часом суспільство стало став заполітизованим. Це заважає депутатам допомагати людям.

Відео дня

Я в політиці з 2002 року. Для мене бути депутатом не в новинку, хоча і особливого прагнення стати депутатом і мене не було.

Часу для себе особисто і для сім`ї залишилося мало. Багато часу займає виконання депутатських повноважень: засідання фракції, проведення сесій міської ради, робота комісій. Це змушує планувати робочий день до деталей.

Особисто я ще не вирішив чи буду балотуватися у депутати на наступних виборах.

Мені шкода, що як депутат міської ради я не маю повноважень, щоб вирішити усі проблеми житомирян.

Я вважаю, що мені дуже пощастило з дружиною. Вона в мене найкраща жінка на землі. Ми з нею познайомилися в університеті: вона навчалася на філолога російської мови, я – української.

Я дуже пишаюся своє дочкою. Вона постійна переможниця різних олімпіад. З 6 років вже займається англійською з репетиром. Зараз вивчає ще й польську мову.

Після університету я рік пропрацював у школі вчителем української мови, був класним керівником. Діти мене дуже любили. Це був 1998 рік, по 3-4 місяці нам не платили зарплату, тому я й пішов зі школи. Зараз би не хотів повернутися. Всьому свій час. На кожній роботі потрібно тримати себе в тонусі, вникати у новинки, удосконалювати свої вміння та знання.

Ми з родиною любимо активний відпочинок. Влітку гори, футбол та волейбол, взимку санчата. Зазвичай субота і неділя – це сімейні дні, любимо ходити у кінотеатри, на природу.

Моя настільна книга – «Диво» Павла Загребельного.

Я не слідкую за новинками української літератури. Можливо тому, що я вихований радянською системою. Люблю одну й ту саму книгу по декілька разів перечитувати, щоб згадати моменти, які там описуються.

Я вдячний долі за знайомство з Єжи Гофманом. Це унікальна людина, яка мене вразила при першій зустрічі. З нашої розмови вийшов би хороший бестселер.

Мій життєвий принцип – «Не плювати в колодязь з якого доведеться випити води».

Я намагаюсь з усіма людьми спілкуватися виключно на хороші та позитивні теми. Не знайдеться людина, яка скаже, що я говорив про неї щось погане.

Мрію про спокій та достаток у державі. Щоб ми подивилися одне одному в очі, посміхнулися і сказали: «У нас все буде добре!».

Я хочу, щоб для молоді настали такі часи, коли по закінченню університету ти впевнений, що в тебе завтра буде робота.

У сімейному довголітті надзвичайно багато залежить від мудрості жінки. Якщо жінка мудра, а особливо якщо чоловік працює на неспокійній роботі – то буде розуміння та гармонія у родині. І головне кохання: яке б терпіння не було – воно рано чи пізно закінчується. Це я знаю на 100%.

Вже третій рік для мене хобі – це табір «Супутник». Я поставив для себе за мету зробити його найкращим табором.

Найяскравіший спогад мого дитинства – це відпочинок у таборі «Артек». Мені тоді було 11 років. І враження, які я отримав від відпочинку залишилося приємним на все життя.

У нас дуже гарне місто і дуже хороші люди.

Житомирянам бажаю впевненості в завтрашньому дні та міцного здоров`я, бо коли людина здорова, то хочеться працювати, співати, зустрічатися з друзями.

Хочеться сподіватися, що 2014 рік буде кращим, в ньому здійсниться багато мрій та сподівань житомирян.