Конкурсу не було, а директор все ж таки з’явився

З яких саме причин і чому насправді з посади директора звільнився на початку березня 2018 року Антон Миколайович Михайлов, який відпрацював на посаді директора ледь не два роки, ніхто не повідомив. Власне кажучи, інформації щодо призначення керівників у Державний архів Житомирської області традиційно мало. Ще менше інформації має громада Житомирщини і стосовно того, за якими критеріями, принципами та характеристиками проходить відбір кандидатів на посаду директора цієї поважної за статусом установи. Свого часу керувати Державним архівом Житомирщини відправляли людей, які раніше працювали на керівних посадах і за законами номенклатурної «обойми» не могли звідтіля кудись подітись. Тобто «свої» люди, як би не складалася ситуація у країні, мають завжди сидіти на керівних посадах. Але вже після подій на Євромайдані, коли повсюди заходилися проводити конкурси на заміщення керівних посад, у кінці 2015-го року подібний конкурс вирішили провести і у Державному архіві Житомирської області. Конкурс насправді розпочали і провели для кандидатів-претендентів усі потрібні іспити, але логічного завершення справа не набула. Кажуть, навесні 2016-го року, коли Президент України звільнив із посади голови райдержадміністрації Житомирського району вищезгаданого Антона Михайлова, йому (згідно з неписаними правилами номенклатурної солідарності та взаємодопомоги) потрібна була керівна посада. І, як не дивно, чоловіка, який у Житомирі колись прославився на поприщі заготівлі металобрухту, все ж таки призначають директором Державного архіву Житомирської області. І конкурс, який було вже розпочали проводити, завис у повітрі, а підставою для призначення колишнього голови РДА на посаду керівника архівної установи став високий чиновницький ранг державного службовця. Відпрацював той же Антон Михайлов у головній архівній установі Житомирщини без малого два роки, та й звільнився, як модно у нас говорити, за згодою сторін. Від березня 2018-го року в архіві директора не було, а тому логічно було б знову ж таки оголосити конкурс на зайняття вакантної посади. Взятися б нарешті за справу з відбору кваліфікованого, із відповідними освітньо-кваліфікаційними характеристиками директора по-справжньому, як це роблять у ряді областей України. Але про конкурс в Державному архіві Житомирської області нічого не було чути ані у квітні, ані у травні 2018-го року. І лише на початку червня у Житомирі поширилися чутки (бо офіційної інформації й досі немає), що директором головної архівної установи Житомирщини знову ж таки призначено чиновника із Житомирської обласної адміністрації. Кажуть про такого собі Ігоря Слобожана, який відтепер має керувати Державним архівом Житомирської області. Щоправда, жодної інформації з приводу призначення нового керівника ніхто не оприлюднював. Ні на сайті Житомирської обласної адміністрації, оскільки Державний архів Житомирської області є підрозділом ОДА, ні на офіційному сайті самого архіву. Навряд чи знайдеться у Житомирі хоча б десяток людей із числа істориків, краєзнавців, а тим паче архівістів, які знали б чи чули б про Ігоря Слобожана. Свого часу він входив до складу виборчих штабів, виконкомів та політрад обласної організації партії «Наша Україна», був керівником однієї із громадських організацій. Але змінилися часи, і знайшлися люди, а якщо точніше – керівники обласного рівня, які запросили Ігоря Слобожана на роботу у Житомирську державну адміністрацію. Відомо, що у квітні 2018 року Ігор Слобожан готувався зайняти посаду начальника управління з документообігу та роботи зі зверненням громадян Житомирської обласної держадміністрації. Посада відповідальна, однак, погодьтеся, – це не Державний архів Житомирської області. Де й відповідні спеціальні знання потрібні, і досвід керівної діяльності хоча б на рівні якихось 3-5-ти років у державній чи комунальній установі також були б незайвими.

Проте сьогодні інші часи. Гірші чи кращі, говорити складно, однак чимало колись важливих та обов`язкових речей (вимог, рекомендацій, кваліфікаційних характеристик) для службового просування вгору вже не потрібно. До числа найважливіших соціальних ліфтів, які підносять службовця щаблями службової кар’єри, сьогодні належать інші чинники – впливові друзі, високопосадовці-однопартійці або ж і родичі кандидата на перспективну посаду. Чим саме керувалися очільники Житомирської обласної адміністрації у виборі кандидата на посаду директора Державного архіву Житомирської області, сказати важко. Так само невідомо, чому при визначенні такого кандидата знову ж таки не проводився конкурс. Тим паче, що перед Державним архівом Житомирської області, як найбільшою архівною установою серед обласних центрів України, сьогодні мають стояти надзвичайно потужні завдання. Справа не лише в тому, щоб посприяти чиємусь кар’єрному зростанню і ощасливити звичайного (нехай і порядного та дисциплінованого) чиновника директорським кабінетом та зарплатою на рівні 25 тисяч гривень. На офіційному сайті Державного архіву Житомирської області колись були написані гарні слова про те, що архів – це наукова установа, основні функції якої – формування, збереження та дослідження документальної спадщини України. Поки що незрозуміло, чи знають про такі базові речі керівники Житомирської адміністрації. Інакше процедура призначення директора такої поважної установи, як Державний архів, проходила б публічно, на засадах конкуренції і конкурсного відбору. Але, схоже, це знову не про нас. Не про Житомир!

Микола Корзун