«Завжди знайдеться людина на тому кінці дроту, якій набагато гірше, ніж тобі»

За довгі роки служби вона спільно з постраждалими проживала не одне людське горе та не раз раділа черговій перемозі над лихом.

«Я люблю свою роботу і не хотіла б змінити її ні на яку іншу. Найбільше люблю її за те, що відчуваю себе тут потрібною людям, які потребують допомоги», – Тетяна Шигоцька. 

Сьогодні вона є повноправним членом великої та дружньої родини пожежно-рятувальної служби Житомирщини. Упродовж всієї служби за високі досягнення у роботі кандидатуру Тетяни двічі висували на дошку пошани, а зараз вона в очікуванні чергового підвищення. Проте в юності вона навіть не розглядала таку спеціальність, як свій майбутній фах. Серед родичів та друзів у неї не було представників силових структур. 

Дитинство Тетяни пройшло взагалі на Полтавщині. Батько був шофером, мати продавчинею. Вони бачили в донці вчительку, тому дівчина й вступила до Житомирського педагогічного університету (прим. автора – сьогоднішній Житомирський державний університет імені Івана Франка). Так для Тані і почалась житомирська історія. Вона вчилась за державним замовленням і успішно курс за курсом опановувала тонкощі філологічної науки. Однак доленосним став фінальний – 5 курс, посеред якого до навчального закладу прийшли люди у формі та запропонували спробувати себе у структурі пожежної охорони…

І все – рішення було прийнято! Воно було остаточним і перегляду не підлягало – у 2002 році разом із подругами наша героїня переступила поріг обласного управління державної пожежної охорони УМВС України у Житомирській області. Зважаючи на її освіту, спочатку Тетяні запропонували роботу у Центрі громадських зв’язків, де вона навіть пройшла місячне стажування. Хлопці у пожежних костюмах та їх важка і благородна праця викликали в неї велику повагу, про що їй хотілось розповідати усьому світові. З блакитних екранів, в етерах радіостанцій, на шпальтах газет…  Дівчина просто прагнула показати службу зсередини, бо з точки зору журналіста це було дуже цікаво.

«Кожній людині треба  знайти себе, щоб потім не шкодувати все своє життя», – Тетяна Шигоцька.

Проте одного дня Тетяна отримала змогу спробувати себе ще й в ролі диспетчера. І це було як кохання з першого погляду – нарешті вона знайшла себе і те, чого хотіла! Вже за півроку дівчину перевели у І-шу самостійну державну пожежну частину м. Житомир, де вона і одягнула на тендітні плечі свої перші погони. Емоції переповнювали, радості не було меж. В тому віці для дівчини це все ще було як у фільмах, де відбуваються страшні події. Однак з часом, дізнаючись усі тонкощі служби: як хлопці ризикують своїм життям, повертаються з пожеж – уявлення доповнилось та змінилося. Сьогодні головні три слова, якими вона характеризує службу в структурі ДСНС – небезпека, відданість та самопожертва.

А згодом у дівоче серце закралось справжнє кохання. Він, звичайно ж, відважний рятувальник-вогнеборець – Руслан Шигоцький. На той час він вже два роки служив в пожежній частині Житомира. Побачили на службі один одного. Закохалися. У 2005 зіграли весілля, і цього ж року в них народився син Владислав. 

Зараз юнаку вже 14 і він закінчує 9-ий клас. До бойових буднів своїх батьків він звик із самого дитинства. Для нього таке поняття як «збір-аварія», коли посеред ночі немає вдома обох батьків – завжди було нормою. Коли одну добу немає вдома тата, а іншу – мами, він теж давно звик. Це лише додало йому організованості, самостійності та відповідальності. Парубок поважає та пишається роботою своїх батьків. Проте, поки що з вибором свої професії не квапиться. 

«Завжди знайдеться людина на тому кінці дроту, якій набагато гірше ніж тобі. Зважаючи на те, що трапляється у людей, свої проблеми рахуються якимись дріб’язковими», – Тетяна Шигоцька.

Чимало різних надзвичайних подій припадало на чергування Тетяни Шигоцької. Одна із пам’ятних пожеж сталась у 2011 році на фабриці нетканих матеріалів у Житомирі. Тоді згоріло 570 квадратів шиферного даху. Це величезний масштаб. На місці події над пожежними було суцільне жовтогаряче небо та ще й гроза. Телефони в координаційному центрі тоді теж «горіли». Не телефонував тієї ночі, мабуть, тільки сліпий. Необхідно було скоординувати на місце події сили та засоби, тримати з ними зв'язок та передавати оперативну інформацію вищестоящому керівництву. У ту ніч там працювало вісім пожежних автомобілів, включаючи спецтехніку. І, звичайно, спільними зусиллями вогняну стихію вдалося приборкати! 

Коли у 99% зі 100 за зміну у телефонній слухавці чути лише людський крик та прохання про допомогу, необхідно тримати себе у тонусі. Всі ми живі люди і у кожного з нас бувають в житті темні полоси. Тетяна Шагицька ніколи свій настрій та відлуння негараздів не переносить на роботу, адже знає, що за 24 години може зателефонувати безліч людей, у яких набагато серйозніші проблеми. Вона ж і буде однією з перших, хто почує перелякану людину та зробить усе можливе, щоб їй прийшли на поміч.

Аби хоч трохи розвантажувати голову у Тетяни є зовсім простий, але дієвий рецепт. Вона полюбляє ходити на службу і зі служби пішки. За 4 км можна побути на одинці з думками та розслабитись, озирнутись навколо – на різноманітних людей, на барви чотирьох пір року… Каже, їй допомагає ☺ 

Павло Франчук, прес-служба Управління ДСНС України у Житомирській області

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.