Я б пішов з ним у розвідку…
Анатолій Григорович Ігнатенко народився у місті Житомирі 6 серпня 1944 року, коли наше місто було вже звільнено від фашистів.
Будинок, де він провів дитячі роки, був розташований поблизу першого бульвару. Навчався у школі № 14, з 15 років почав писати щоденник. Тоді він мешкав з матір’ю і сестрою. Його першим спортивним захопленням став футбол – він був воротарем, згодом захопився шахами, виконав ІІІ розряд, був капітаном шкільної команди, займався у М. Тросмана, грав на юнацьких турнірах. Це захоплення не завадило виконати ІІІ розряд з настільного тенісу. Потім захопився класичною боротьбою, якої його навчав Н. Соломахін. Подавав надії на високі результати.
Але дійсність вносила свої корективи до життя родини, і тому мати здавала одну кімнату квартирантам.
Після закінчення навчання у школі Анатолій намагався поступити до військового училища, але не пройшов медкомісію. Проробивши рік на заводі у Житомирі, він вступив на факультет ливарного виробництва Київського політеху. На час завершення навчання у вузі він сформувався як особистість, розуміючи, що те, про що писали в газетах і показували на екранах, не завжди відповідало дійсності. Та це розчарування не заважало йому допомагати матеріально матері і сестрі.
Кілька разів він намагався створити родину, але знайти свою половинку йому так і не вдалося. Деякий час працював екскурсоводом у турбюро, об’іздив з групами майже весь Радянський Союз. Потім працював за спеціальністю інженера-конструктора на заводі верстатів-автоматів.
Ще у школі грав у драмгуртку, був зайнятий у виставах. Це захоплення він переніс у своє доросле життя, вступивши до самодіяльного театру при філармонії, який у ті часи їздив на гастролі по всій області і Україні. Його ролі були у виставах «Шельменко-денщик», «Підірване пекло», «Восени, коли зацвіла яблуня», «Дороги, які ми вибираємо», «Безталанна», «Іркутська історія», знімався у кінофільмі «Дума про Ковпака».
Працюючи на заводі, захопився велотуризмом, став виступати на змаганнях, брав участь у велопоходах по Україні і всьому Союзу. У складі групи я разом з ним їздив по Білорусії (Брест) і Волинській області (Шацькі озера). Другою групою ми пройшли маршрут по Закарпаттю. Піл час велопоходів відразу складається враження про кожного учасника, його наміри і характер.
Анатолій Григорович був людиною чесною, прямою, фізично розвинутою, всебічно освіченою і ввічливою. На жаль, коли він вийшов на пенсію і переїхав у село Вишпіль, то перестав їздити в походи. Він дуже любив домашніх тварин і тому присвятив 20 років життя в селі догляду за ними. Мені він казав, що це найкращі роки його життя. Він регулярно їздив у Житомир на велосипеді, і хоча це надавало йому наснаги, але водночас і виснажувало.
Леонід Бондарчук
У складі нашої команди Анатолій Григорович у 1987 р. зайняв 7-е місце на чемпіонаті СРСР по велопоходах. Туризмом почав займатися з 1984 р. Разом з ним ми піднімалися на Крестовий перевал (висота більше 3000 м) у Грузії, пройшли важкі маршрути по Таджикистану, Узбекистану, Киргизії. Місцеві діти часто зустрічали його криком «бабай», що їхньою мовою означало «дід» (він мав невелику борідку). У складі іншої групи ми з ним проїхали маршрутом «Золоте коло Росії». Він завжди був добре підготовлений фізично і технічно.
Олександр Кучмій
Я був керівником групи, він учасником, знімав наші будні на камеру, робив фільми. Походи були важкі: Кольський півострів – ІV категорія складності, Памир, Алтай – V. У 1987 році брав участь у поході по Закарпаттю. Ігнатенко був незмінним учасником змагань по велотуризму.
Олександр Приходько
Ми з ним товаришували, спали в одному наметі, підтримували один одного на маршруті. Одного разу ми побачили покинутого, вмираючого коня. Толік поїхав і привіз води, напоїв його. Він завжди був готовий прийти на поміч комусь – тварині чи людині. Добре розбирався в грибах, ягодах, фруктах, рослинах.
Георгій Жуков
Я знав його багато років, разом ми проводили багато часу. У нас були спільні захоплення – боротьба, фотографія, туризм, театр. Я знав, що Толік завжди допоможе, віддасть останнє для друга. Так само і я ставився до нього. Коли він поїхав з Житомира до Вишполя, я приїздив до нього, допомагав по господарству. Минулої зими він наснився мені. Прийшов у чорному костюмі, стояв і мовчав. Я зрозумів, що він прощається.
26 грудня 2020 року Анатолій Григорович Ігнатенко помер. 6 серпня 2021 року йому мало б виповнитися 77 років. Цього дня ми приїдемо на велосипедах на Вишпільське кладовище.
Віктор Матковський
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
