Історія одного житомирського безхатька

Він часто одягнений в спортивний костюм жовто-блакитних кольорів, має декілька пакетів поруч з собою - з одягом, продуктами, які йому приносять небайдужі житомиряни. 

Сам чоловік під час розмови з журналістами редакції «20 хвилин» розповів, що звати його Руслан. Він жив у квартирі, допоки у 2014-2015 роках з Луганська не повернувся його брат, котрий зробив усе, аби чоловік залишився ні з чим. Виселив брата і прописав у квартиру невідомого чоловіка.

Сам безхатько розповідає, що на вулиці зустрів лише грубість. В нього крали останні речі.

«Я лягав спати, в мене був пакет, там був одяг і їжа. А зранку прокинувся, пакета вже немає», - згадує чоловік.

Також його часто били, зокрема на вулицях, компанії, що пиячили поряд з ним:

«Просто лежав на лавці, а до мене підійшов якийсь чоловік, швиргнув в мене ковдру і почав чіплятися».

Руслан раніше був у притулку від ГО «Милосердя», проте звідти пішов, мовляв, там його також били.

Журналісти зателефонувати голові ГО «Милосердя» Владиславу Паламарчуку, аби дізнатися, чи дійсно така ситуація мала місце, і ось що ми дізналися:

«Такої ситуації не було. Він є інвалідом 2 групи по психіатрії. Після лікування він поводиться нормально, це буквально місяць-півтора. Потім в нього починаються ускладнення через його захворювання. Руслан у свій час пішов в армію, де його побили, і після він вже повернувся інвалідом. Все було більш-менш, коли були живі батьки. Потім, після їх смерті його молодший брат, зі слів Руслана, бив його, виганяв його з дому, забирав його гроші».

За словами Владислава Паламарчука, коли у Руслана відбувається загострення цього захворювання, він стає нелюдимим:

«Він закривається в собі, він починає на всіх кидатися, стає агресивним. Пізньою осінню у нас зафіксований факт, коли він почав душити одного з наших клієнтів. Після чого його забрали в психлікарню. Але я наголошую, він так поводиться тільки під час загострення хвороби. Його документи, гроші, все у нас в сейфі. Ми його не виганяли. Я казав завжди, що він повернеться, і ми йому надаватимемо допомогу й надалі. Але як на мене, йому краще знаходитися в психоневрологічному інтернаті».

На жаль, сьогодні закон передбачає унеможливлення примусового лікування в психлікарнях. Тому чоловік не може нормально вилікуватися, а хвороба дає про себе знати кожного разу. Проте проходити повз – теж не варіант, бо байдужість руйнує все, якщо є можливість, краще допомогти.

До наших журналістів безхатько був привітним, а на кінець розмови навіть запропонував морозиво, яке йому принесли небайдужі.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.