Житомир – колиска моєї долі

Житомир – колиска моєї долі

Житомир – райський куточок зачудованого Поліського краю. Він не був облюбований увагою історичних дослідників, але крихта за крихтою сучасник відшуковує події сивої давнини, бо без минулого немає майбутнього.

Сонце сходить і заходить, золотими променями обціловує, голубими хмарами обіймає… А серпневі ночі вкривають дивовижною зоряною габою наш рідний Житомир. І стоїть на чатах серпанковий сон, бо живуть тут із споконвіків – трударі. Цей багатий чарівний край люди облюбували ще в ІІ тис. до. н. ери. І стоїть він із сивої давнини на межі двох світів: Осілого і Кочового, межі Полісся і Лісостепу. Сюди прийшов і… зупинився навіть нижній південний край Льодовика. Не посмів зруйнувати побачену красу… І хоча відома дата заснування Житомира, свідком якої (884р.) є камінь-валун у центрі, та люди жили на цій території за часів Палеоліту, про що і розповідають найдревніші стоянки різних людей (від 35 до 10 тис. р.) у міських урочищах Зарічани, Мальованка, Лиса гора, Смолянка, Станішівка, Соколова гора, Пряжів. За однією з легенд Житомир – центр племені житичів, які входили у слов’янський племінний союз древлян. Вони торгували хлібом (сіяли жито навіть у центрі) і шанували мир. Звідси і назва – Житомир.

Та біда не обминала цю землю. Її палили, топтали, плюндрували, поливали кров’ю князі, монголи, татари, ляхи… Поруч із плугом шанувалася зброя. Змушені були наші діди-прадіди бути і воїнами-захисниками. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування… У 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розгромили 17-тисячну армію військ польських. Вдячні житомиряни в пам’ять тих історичних подій ту частину землі своєї назвали Богунською.

Житомир належить до найдавніших міст України з часів середньовіччя. Він був оцінений: визнаний адміністративним центром, а в 1444 р. навіть отримав Магдебурзьке право, яке звільняло від реформ і надавало можливість самоврядуванню. І кожний раз вставав Житомир із руїн… Росяною травою змивав криваві рани, увінчувався волошками, ромашками і маками, які зацвітали в житах, усміхався сонцю, обіймався з вітром… Злітали до небес багатоповерхівки, запрацювали заводи і фабрики, відчинилися двері навчальних закладів і лікарень… Свята Богунська земля… Величні будови лікарні. 6 багатоповерхівок. Роки біжать і спину їм нема. І ось 29 жовтня 102 роки! І знову казкова осінь сипонула золотом. Золото поколоте… Виграє, полум’яніє, заворожує красою, зігріває душу, дарує надію… А в саду яблука, а під вікнами засоромлена калина. І клен свічкою тепла промениться… І дуб-велетень багряніє листом – на сторожі стоїть. Дорога, рідна серцю неповторної краси Житомирщина, Божого тобі благословення і захисту!

Надія Бучко

Коментарі

keyboard_arrow_up