Його пам'ятає вся Волинь – Іван Васильович Успенський

Завершивши навчання у Нижегородській духовній семінарії, Іван Васильович у 1892 році вступив до Московської духовної академії, яку з успіхом закінчив у 1896 році зі ступенем кандидата богослов’я і був залишений при ній професорським стипендіатом. 

15 серпня 1897 р. Іван Васильович прийняв чернецтво з ім'ям Фадей. Незабаром він був висвячений у сан ієромонаха і призначений викладачем у Смоленську духовну семінарію. 19 листопада 1898 р. ієромонах Фадей переведений на посаду інспектора Мінської духовної семінарії. У 1901 році його перевели в Уфимську духовну семінарію. У 1902 році ієромонах Фадей зведений у сан архімандрита і призначений ректором Олонецької духовної семінарії в Петрозаводську .

У 1908 році архімандрита Фадея обрали єпископом Володимир-Волинським, вікарієм Волинської єпархії. 21 грудня 1908 року у місті Володимирі-Волинському у храмі Різдва Христового хіротонісан у сан єпископа. При врученні єпископського жезла архієпископ Волинський і Житомирський Антоній (Храповицький) зазначив: «Преосвященний єпископ Фадей! Не користувався ти і раніше перевагами свого становища, не будеш ними користуватися і в майбутньому. Ти не знав власності, не знав життєвих зручностей, не був «человеком в мягки ризы оболченным»; ти сюди приїхав на зайняті в борг гроші без прислуги і майже без багажу. Правда, ти вивіз із свого Петрозаводська, як і з інших місць твоєї колишньої служби, більш цінні, в духовному, звичайно, сенсі, заощадження: численні ікони, як знаки шанобливої і вдячної любові оточуючих, задушевні прощальні промови і пам'ять про безліч прощальних сліз, пролитих твоїми учнями та товаришами по службі».

У Волинській єпархії йому було доручено керувати початковою освітою. На ниві народної освіти він докладав усіх зусиль для того, щоб діти не тільки отримали знання, але й добре виховання. Як сам любив говорити владика, «виховання серця». Ще у 1902 році він видав свою педагогічну працю «Записки по дидактиці», а у Волинській єпархії єпископ Фадей у всій повноті реалізував свої педагогічні задуми. Для підвищення освітнього, професійного і морального рівня вчителів як церковнопарафіяльних, так і світських шкіл щорічно проводив курси. Владика був переконаний, що успішна праця педагога невіддільна від його моральних ідеалів. Цю тезу він у всій повноті реалізовував у своєму особистому житті. Єпископ Фадей своїм способом життя здобув велику повагу і любов житомирян, і про нього говорили, що це свята людина. Ось що писав про владику синодальний ревізор, помічник імперського спостерігача церковних шкіл В.Т. Георгієвський: «Давно не переживав таких світлих хвилин, які... пережив протягом трьох днів перебування на вчительських курсах у Житомирі! Що за людина цей кристально чистий, як дорогоцінний сосуд із гірського кришталю, владика Фадей! Який чистий, як зі старанно запаленої лампади, струмує від нього теплий, м'який світ. Як ласкаво гріє і потім запалює сердечні почуття, тягнучи на все чисте, святе і добре. Його лекції, повні ерудиції, нових і цікавих доводів на захист і повагу ідеалів церковної школи, доставили мені багато істинних насолод». 

Обіймаючи високу посаду, владика піклувався про вихованців і вчителів. Допомагав їм матеріально і духовно, грошима і добрим словом. У 1909 році він познайомився зі слухачкою курсів вчителькою Вірою Трукс, яка важко хворіла на туберкульоз. Владика оплатив її лікування, поїздку і проживання в Криму. Віра Василівна одужала і в роки репресій стала помічницею владики Фадея. 

У 1917 році розпалася Російська імперія. У 1918 році почалася громадянська війна, протягом якої Житомир 14 разів переходив із рук в руки. У грудні 1918 році правлячий архієрей Волинської єпархії архієпископ Євлогій (Георгієвський) та митрополит Київський і Галицький Антоній (Храповицький) були заарештовані директорією. єпископу Фадею було доручено керувати Волинською єпархією.

На початку листопада 1921 р. Волинською губернською надзвичайною комісією був арештований єпископ Фадей як «учасник повстанського руху на Волині». Відразу ж після арешту православні християни м. Житомира звернулися до НК із проханням звільнити владику. Вони писали: «Єпископ Фадей багато років відомий у місті Житомирі, де немає храму, в якому б він не богослужив і не проповідував. Нам відоме його особисте життя як молитвеника і пастиря. Ніколи він не втручався в політику». Подальшу долю владики визначила не його «вина», а те, що він користувався високим моральним авторитетом серед житомирян. Єпископа Фадея в адміністративному порядку вислали у м. Харків. Його особисто супроводжував начальник секретного відділу Волинського ГубНК Шаров. Шаров розумів, що владику можуть звільнити і повернути назад на Волинь. Тому він у супровідній записці писав: «Єпископ Фадей як вища духовна особа у Волині, що діяв, безумовно, на шкоду радянській владі, ні в якому разі не може бути повернутий на Волинь. Зі своєї сторони, вважав би його політично неблагонадійним; що знаходиться на Волині більше п'ятнадцяти років і користується великим авторитетом серед місцевого населення, вислати з меж України у розпорядження вищого духовенства РРФСР під негласне спостереження місцевих органів НК». У цьому документі Шаров розкрив справжню причину арешту єпископа Фадея – великий авторитет серед місцевого населення.

25 лютого 1922 р. Всеукраїнська ЧК постановила: «Вислати єпископа Фадея у розпорядження патріарха Тихона, з правом проживання в одній із центральних північних губерній РРФСР і Західного Сибіру, із взяттям підписки про реєстрацію в органах НК». 9 березня 1922 р. єпископа Фадея звільнили. У Москві патріарх Тихон звів його в сан архієпископа і направив керувати Астраханською єпархією. Але незабаром стався новий арешт, і владика Фадей був відправлений на заслання. Тільки після заслання владика зміг приступити до управління Астраханською єпархією.

У 1925 році помер патріарх Тихон (Бєлавін). Для руйнування Православної Церкви органами НКВС послідовно були заарештовані всі єпископи, які приступали до управління Церкви. В середині грудня 1926 р. владиці Фадею (Успенському) було доручено очолити управління РПЦ. Незабаром він виїхав до Москви. Однак дорогою був затриманий у Саратові і відправлений у місто Кузнецьк Саратовської області, покидати який йому було заборонено. Тільки у березні 1928 року влада дозволила йому виїхати з Кузнецька. Митрополит Сергій, звільнений до того часу з в'язниці, призначив його архієпископом Саратовським. У листопаді 1928 року архієпископа Фадея перевели на Калінінську кафедру. У 1936 році, коли гоніння на Православну Церкву посилилися, влада позбавила архієпископа Фадея можливості служити, а в кінці року домоглася його звільнення.

20 грудня 1937 р., у віці 65 років, архієпископ Фадей був заарештований органами УНКВС Калінінської області. Йому пред'явили звинувачення «в керівництві контрреволюційною фашистсько-монархічною організацією, веденні систематично організованої контрреволюційної агітації». Владика винним себе не визнав. Десять днів перебував він під арештом в одній камері з кримінальниками, терплячи моральні й фізичні страждання. 

За постановою Трійки при УНКВС Калінінської області від 29 грудня 1937 р. архієпископ Фадей (Успенський) засуджений до розстрілу за ст. 58 п. 10 - 11 КК РРФСР. 31 грудня 1937 року вирок приведений у виконання. Однак документальних свідчень про виконання вироку немає. Є свідчення про те, що архієпископа Фадея кати втопили в нечистотах. 

10 квітня 1989 р. за висновком Тверської обласної прокуратури архієпископ Фадей (Успенський) реабілітований на підставі ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років».

Рішенням Священного Архієрейського Собору РПЦ 23 лютого 1997 р. архієпископ Фадей зарахований до лику священномучеників для загальноцерковного вшанування. Пам'ять священномученика Фадея святкується в день його мученицької кончини – 31 грудня за новим стилем.

І. В. Александров, Є. Р. Тіміряєв