«Святий Андрію, на тобі конопельки сію, дай же мені, Боже, знати, з ким їх буду брати!», - про традиції свята Андрія

Про народні традиції розповідає Житомирський обласний краєзнавчий музей.

Молодь увечері збиралася «на калиту». Дівчата випікали великий корж, підв’язували його до сволока, а хлопці мали проїхати на коцюбі і відкусити шмат. Присутні намагалися розсмішити «коцюбника» - так називали того, хто «їхав на коцюбі». Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмазували сажею. 

Пізно ввечері дівчата збиралися в окремий гурт для ворожіння. Більшість сюжетів їх дійств подібна до тих, якими користувалися напередодні Нового року. 
Взявши вдома борошна, сходилися до однієї з подружок. Тричі йшли до річки. Зачерпнувши долонею з дна води, дивилися, що потрапило до рук: якщо камінець – майбутній чоловік буде муляром, земля – хліборобом, скіпка – столяром… Далі набирали в рот води і йшли до хати. На цій воді замішували тісто на пампушку (балабушку).
Пампушки випікали в печі й клали на ослінчик. Господиня впускала до хати зголоднілого пса або дівчата виходили на вулицю й кидали псові пампушки – чию балабушку він з’їдав найпершою, та дівка найшвидше вийде заміж.
У деяких районах, зокрема на Поліссі, влаштовували своєрідне дійство – «сіяти льон». Дівчата вибігали на вулицю, імітували сівбу льону (деінде – конопель) і волочили «ниву» спідницями, приказуючи: «Святий Андрію, на тобі конопельки сію, дай же мені, Боже, знати, з ким їх буду брати!»
Досить оригінальним серед поліщуків був обряд, який називався «сповідь діжі». Оскільки він не зафіксований ученими, наведемо його повністю.
Увечері кожна господиня ретельно мила пікну діжу. Особливо дотримувалися цього звичаю жінки, в котрих були дочки: вважалося, якщо знехтувати обрядом, то їм буде важко розроджуватися.
Як відомо, пікна діжа виконувала в господарстві, крім виробничого призначення, й важливу магічну роль: її тримали в найпочеснішому місці, ретельно мили, не використовували для інших цілей; на весіллі вона символізувала затишок майбутньої родини.
Обряд «сповідь діжі» пов'язаний з віруванням, що в ніч напередодні Андрія всі діжі сходяться на своєрідну сповідь і ведуть розмову про своїх господинь: як вони їх доглядають чи часто миють, чи лихословлять у їхній присутності.
Ось чому жінки намагалися, хоч би напередодні свята, догодити пікним діжам. Помивши, їх ставили на чисті скатертини і обвивали хмелем, з якого опісля, коли вперше виганяли тварин на пашу, робили пійло, «щоб корови не боялися грому та не зачіпали їх вовки й звірі».