Перший в Україні рушник-оберіг вишили у Житомирі

У День вишиванки кого тільки в ній не побачиш: і парубка з оселедцем, і водія у міському тролейбусі, й закохану пару з кольоровим волоссям та пірсингом у носі, і поважних стареньких, що йдуть попід ручку, й немовлят у візках, прикрашених вишиваними мотивами, і навіть пухнастого песика, якого не спускає з рук його власниця.

Але чомусь від усього цього стає сумно… Мимоволі відчувається, ніби вишиванка перестає виконувати роль певного «національного маркера». Ріже око, що в переважної більшості людей вона не власного пошиття і не ручної роботи, почасти це низькопробна річ китайського виробництва. І розумієш, що це масова підміна справжнього штучним, притому не українським. Невже через таке нашестя китайського «добра» наша рідна, колоритна національна вишиванка «відживає» і переходить, уже як і «джинса», у масову культуру?

Дню вишиванки потрібно-таки віддати належне. За роки незалежності він виконав велику історичну місію: пробудив у свідомості мільйонів українців відчуття приналежності до своєї нації, відчуття патріотизму, люд почав активно цікавитися українською автентикою. Цей день змусив одягати вишиту сорочку не тільки кожного громадянина тут, в Україні, але й далеко за її межами. Тисячі українців за кордоном одяглися у вишиване диво, найкрасивіші дівчата-україночки продефілювали великими європейськими містами у вишуканих національних строях України, члени Європейського парламенту на знак підтримки і прихильності до України прийшли на засідання у вишиваних сорочках. Подібного не перелічити.

І ось саме зараз настав слушний час, коли ми зобов’язані піднятися на щабель вище від нинішнього джинсово-масового застосування української вишиванки. Потрібно повернутися до праджерел, звернути увагу на наші рідні техніки вишивання та орнаментування. Просто необхідно усвідомити, що строката наляписта сорочка на розхристаних грудях і велетенський вінок на голові – це профанація українського національного строю (профанація від латинського profanatio – позбавлення святості) – зневажливе, нешанобливе ставлення до чогось загальновизнаного, загальношанованого, неуцьке перекручування, опоганення, мимовільне спотворення чогось невіглаством, образливим ставленням, зверненням; осквернення). Сорочка ж – то невід’ємна частина строю, який можна пізнати і оцінити лише тоді, коли цей ансамбль довершений та цілий.

Обов’язково потрібно з розумінням підійти до того, що ти одягаєш, якого це регіону, що символізує орнамент на твоїй сорочині. І кожен має знати, які родинні та регіональні особливості лежать в основі створення тієї чи іншої вишитої речі. Варто пам’ятати, яку семантику несуть певні орнаменти, і не носити все «без розбору». Адже, наприклад, всіма улюблені маки – це не тільки символ краси і молодості, але й символ пам’яті.

Відродивши вишивання, піднявши популярність вишиванок, повернувшись до автентики, ми отримали хороше підґрунтя для розвитку вищого етапу з відродження багатства і різноманіття нашого національного костюма!

Багатьма країнами, автономними етнічними одиницями у складі інших держав, які не мають власних глибоких традицій збереження і відтворення національного костюма, прийнято закони щодо його захисту та розвитку, запобіганню його спотворення. Країни ж, які мають багату історію (Шотландія, Ірландія), поступово повертають його до широког культурного обігу.

Стосовно ж справжнього Українського рушника, то останнім часом зберігається тенденція зміни справжніх автентичних, вишитих рушниковими швами на звичайні, штамповані (або друковані на тоненькій, найдешевшій тканині). Такі «штамповані» рушники на сьогоднішній день використовують усюди – при народженні дитинки, на свята та весілля, ними покривають святі ікони Божої матері. А найпоширеніше застосування таких рушників на церемоніях поховання (пов’язуючи на хрест). І, мабуть, останнє висловлювання звучить шокуюче, але моя особиста думка полягає в тому, що це має бути єдине застосування таким рушникам.

Справжній Український рушник, вишитий живою людиною, майстринею, яка вкладає всю свою душу, майстерність, думки у полотно, на якому розквітають квіти, або «шикуються» в ряд геометричні орнаменти з великою повагою можна називати «оберегами», і кожна майстриня, яка поважає себе, повинна вишивати такі рушники прадавніми швами, а не технікою «хрестик», яку нав’язувала Україні останні 150 років «Російська імперія».

Сьогодні завдяки клопіткій праці Громадської організації «ХХІ покоління» в рамках соціального проекту «Наш Оберіг» житомиряни побачили перший справжній Оберіг, який було презентовано у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 26 м. Житомира. Під рушником пройшли випускники школи, і я дуже сподіваюсь, що їх подальше життя буде складатися лише з позитивних миттєвостей.

Вишила цей Оберіг майстриня, вчитель Поливода Тетяна Олександрівна, яка вклала всю свою майстерність, наполегливу працю та найщиріші побажання у створення рушника. Зі слів Тетяни Олександрівни, раніше вона ніколи не вишивала техніками, в яких було вишито рушник. «Спочатку було дуже важко, я боялася навіть починати вишивати, але почавши свою роботу, мені дуже сподобалось, і на цьому не зупинюсь. На сьогоднішній день вже майже вишита сорочка для улюбленої онучки» – розповіла пані Тетяна.

Але вражає той факт, що з усього педагогічного колективу, учнів школи та їхніх батьків лише пані Тетяна взялася вишивати рушник. Мене вкотре вражає байдужість людей до відтворення та відродження автентичних речей. І усвідомлюю, що у Школи Української Вишивки ще дуже багато роботи, ми спільно з такими ініціативними вчителями повинні прищеплювати дітям любов до справжнього, українського, прадавнього, автентичного одягу та обрядових речей.

Малюнок для рушника було розроблено майстром Мартинюком М.М. враховуючи історію навчального закладу та побажання педагогічного колективу школи. Хотілось би нагадати, що в роботі знаходяться ще 5 рушників і житомиряни матимуть змогу незабаром побачити красу автентичної вишивки.

Нагадуємо, що триває запис до Школи Української Вишивки, яка працює в Житомирі на безоплатній основі. Запрошуємо всіх небайдужих та готових наполегливо працювати людей, задля відродження та популяризації справжнього національного костюму. Телефонуйте, якщо бажаєте відкрити для себе і своєї сім’ї світ української вишивки – 0680533307.

Наталія Ніколюк, заступник голови ГО «ХХІ покоління», майстер народної творчості, керівник Школи Української Вишивки.