Олена Славова: Кожна людина народжується художником, просто з часом вона про це забуває

Її роботи були представлені на персональних виставках у Житомирі, Києві, Одесі, Фленсбурзі (Німеччина). Олена – не тільки талановита художниця, а й надзвичайно цікава особистість, яка заряджає позитивною енергією та надихає на творчість. Її відображення світогляду через образотворче мистецтво завжди феєричне та позитивне. Дивлячись на її картини, відчуваєш емоції та настрій, що є надзвичайно важливим елементом у роботі, створеній митцем.

Багато років Олена очолює молодіжну організацію «Арт-село», вона є членом Спілки художників України. Спілкуємось ми з Оленою Славовою у приміщенні «Арсеналу ідей» на вулиці Михайлівській.

Руслан Мороз: Зараз ви займаєтесь з діточками у приміщенні «Арсеналу ідей» на вулиці Михайлівській. До цього ви працювали у приміщенні, наданому в оренду Житомирською облдержадміністрацією. Що трапилося, що вам прийшлося змінити свою дислокацію?

Олена Славова: Де-факто молодіжна організація «Арт-село» існує з 2002 року, а де-юре з 2004-го, у нас в замислі було розвивати особистість образотворчим мистецтвом. За майже двадцять років ми здобули досвід у проведенні ярмарок, міжнародних виставок, всеукраїнських заходів, благодійних аукціонів, свого часу допомагали і онкохворим дітям, і бійцям АТО, дуже багато проводимо соціальної роботи. В той же час проводимо майстер-класи для дітей, які можуть розкрити в собі потенціал художника. Кожна людина народжується художником, просто з часом вона про це забуває. До нас долучаються дорослі, і ми вже працюємо не тільки з дітьми, а з різними віковими категоріями. Так склалося, що ми з 2016 року були у приміщенні облдержадміністрації, але наприкінці 2018 року впочалися розмови про те, що чиновникам нема де сидіти, тому ми маємо звільнити приміщення або платити оренду. Ми платили комунальні, однак платити одночасно комунальні, за оренду та проводити заходи соціального значення ми, як громадська організація, не можемо.

Руслан Мороз: Ви зверталися до облради з проханням надати вам можливість платити символічну оренду, як іншим громадським організаціям?

Олена Славова: Так, ми зверталися з таким питанням. Дійсно, певний час ми платили практично тільки за комунальні послуги. Майже п'ять тисяч гривень за приміщення приблизно в п'ятдесят квадратних метрів. Тому, коли почались розмови про те, що в приміщенні облдержадміністрації мають знаходитись тільки чиновники, ми були вимушені посеред зими терміново виселятись та шукати новий притулок. Тоді «Арсенал ідей» запропонував проводити майстер-класи. Ми всі свої речи, велику галерею художніх робіт, всі здобутки, які ми накопичували майже двадцять років, повинні були залишити в іншому місті.

Руслан Мороз: Який у вас зараз напрямок роботи?

Олена Славова: Ми проводимо не тільки майстер-класи, а й певні заходи для розвитку особистості. Це не тільки розвиток здібностей, а ще і розвантаження психіки. Тобто це арт-терапія. Ми подивилися, що ті картини, які висіли в нас як галерея, дуже позитивно впливали на людей. Вони просто насолоджувалися, приводили своїх дітей, туристів. Ми розповідали про мистецтво в Житомирі, як воно працює. За стільки років ми виробили свій стиль, і вже впізнають наші роботи в інших містах України, а також далеко за її межами. В Японії була наша виставка дитячих робіт, у Німеччині я брала участь в симпозіумі художників. Ми багато проводимо акцій для залучення коштів для соціально незахищених верст населення. В нас вже не одне покоління вихованців. Батьки, які дітьми двадцять років тому займалися в нас, самі приводять вже своїх дітей також до нас на заняття. І дуже цікаво спостерігати, як змінюються жителі Житомира протягом цього часу, які в них цінності, що вони зараз малюють, а що малювали покоління тому. Але для того, щоб демонструвати свої роботи, зробити художню галерею, далі розробляти нові технології в мистецтві, нам потрібно значно більше місця, тобто інше приміщення.

Руслан Мороз: За ці роки ви маєте дуже великі здобутки. Було проведено безліч виставок, заходів, флешмобів. Чому тоді таке ставлення чиновників до вашої організації?

Олена Славова: Я не можу сказати, чому саме таке ставлення. Коли до них звертаєшся, то вони тобі посміхаються, говорять, що ви робите дуже корисні речі та дійсно потребуєте уваги, вам потрібна підтримка, ви маєте працювати далі. Але коли конкретно запитуєш про приміщення, то це або взагалі відмова, або якась околиця міста, дуже далека від центру. У центрі, до речі, багато порожніх приміщень, про які мовчать і нам не пропонують. Потім виявляється, що ці приміщення кимось викуповуються, приватизуються. Там розміщуються інші, більш привабливі для влади, організації. Ми ж, в результаті, залишаємося і далі безхатченками. Може в когось є бізнес-інтереси, але я вважаю, що місту потрібні творчі лабораторії. Тоді в Житомирі буде зростати культурний рівень.

Руслан Мороз: Я пам'ятаю ваші благодійні заходи для онкохворих дітей. Це дуже важка праця, велика відповідальність. Чому ви вирішили зайнятись такими дітьми?

Олена Славова: З філософії життя ми знаємо, що не ми вибираємо, а нас вибирають. Тому коли нас запросили спробувати, оскільки цим дітям потрібно не стільки мистецтво, скільки тонус до життя, ми погодились. І саме через мистецтво ми почали розробляти власну методику викладання в роботі з онкохворими дітьми в стаціонарних умовах лікування. Я працювала у Києві з такими дітьми, потім у Станишівці з дуже великими проектами. І дійсно, лікарі доводили, що потрібно в таких дітях підтримувати значимість власного існування і прагнення до життя, тому що в них дуже велика апатія, понижується бажання жити, оскільки ця хвороба вважається невиліковною. Але за допомогою арт-терапії ми піднімали їхній дух, і вже у власних очах вони бачили своє значення, з'являлося бажання жити. Також дуже велике значення мала арт-терапія для батьків, тому що вони дуже хвилювалися і висловлювали свої емоції малюючи, через фарби. Навіть у Києві ми робили персональні виставки таких робіт.

Руслан Мороз: А де ви самі черпаєте стільки енергії, щоб дарувати її людям?

Олена Славова: Коли бачиш очі дорослого або дитини, коли вони в захваті від того, про що все життя мріяли, і в них це виходить, це надихає. На жаль, наша система освіти не приділяє достатньо уваги розвитку особистості через мистецтво, не тільки образотворче, а взагалі через мистецтво. Я після Америки повністю змінила ставлення до системи освіти. Саме там я побачила, як через мистецтво, через систему творчих лабораторій, студій, людина знаходить себе як особистість. Це дуже важливо.

Руслан Мороз: Якби ви були народним депутатом або мером Житомира, або ще якимось чиновником, щоб ви зробили в першу чергу? Тобто які були б ваші перші кроки?

Олена Славова: Взагалі-то не дай Боже цим займатися. Я вважаю, що навіть тим чиновникам, які зараз працюють, роблять певні корисні речі, не вистачає достатньо наполегливості. Але якщо б так вийшло, то я, напевно, звернула б увагу на популяризацію Житомира, на його привабливість, на впізнаваність Житомира як бренда. Місто не має свого знаку, тому що літера «Ж» в першу чергу асоціюється з трошки іншим поняттям, ніж місто Житомир. Це взагалі не бренд, а щось незрозуміле. Ну не може «Ж» бути символом міста ні в якому разі, тому що при цьому думаєш про інше місце. Немає тієї картинки, з якою б дійсно асоціювалося місто.

Руслан Мороз: А що саме, на ваш погляд, повинно бути символом Житомира?

Олена Славова: Є дуже багато історичних місць у Житомирі, дуже багато історичних постатей. Я на одному пленері відчула, як ангел-охоронець Житомира плаче. Я не знаю, що це. Може, якісь духовні струни космосу, але мені здається, що ангел-охоронець має одне питання до жителів нашого міста: чому люди, які живуть у Житомирі, мене не люблять? В нас є таке чудове історичне минуле, в нас є такі дивовижні ландшафти, в нас є чим пишатися, але немає тієї популяризації через знаковість, символізм міста. Потрібно, щоб люди більше знали про Житомир, тому що хто де народився, той це й запам'ятовує. Бренд повинен бути створений з тих джерел, які вже є. Ми маємо знахідки Трипільської культури, палац барона де Шодуара, картинну галерею Тобто знакові точки. Але чомусь розкручується саме «Ж» не в тому акценті.

Руслан Мороз: Наостанок що б ви побажали першочергово собі?

Олена Славова: Сили, здоров'я, тому що стільки років працювати та знаходитись майже на вулиці дуже ризиковано та моторошно. Але оптимізму та віри в майбутнє я хочу собі додати, щоб працювати далі.

Руслан Мороз