«Неслухняні тіла»: квір як новий авангард

Куратор виставки Микита Кадан у своєму кураторському тексті зазначає, що «Неслухняні тіла» — це 5-й епізод виставкової програми «Жести ставлення» Кмитівського музею образотворчого мистецтва ім. Й.Д.Буханчука. Як і на попередніх виставках, твори сучасного мистецтва показані у формі інтервенцій в експозицію радянського мистецтва й будуть вести з роботами з колекції діалог на тему радянського та пострадянського сприйняття тіла та тілесності. Особливістю виставки є міждисциплінарність – присутність поезії, музики та танцю разом з експонованими візуальними творами. А також – внутрішні діалоги всередині блоку сучасного мистецтва: між «шоково-трансгресивними» практиками 80–90-х та квір-оптикою 2000–2010-х.

Образ «слухняних тіл» виник у книзі «Наглядати та карати» Мішеля Фуко з огляду на практики дисциплінарного контролю тіла та поведінки учня у школі, солдата в армії, в'язня в тюрмі. У описі Фуко «політична анатомія» стає водночас і «механікою влади», створюючи системи взаємозалежності послуху та суспільної корисності. У наш час квір-теорія (однією з основ якої є ідеї Фуко) відкриває шлях до «неслухняного тіла», байдужого до зовнішньої дисциплінарної регуляції. Тіла, яке подолало своє колишнє розділення з інтелектом, чуттєвістю та політичною суб'єктністю і яке відмовляється коритись нормативам конвенційної зовнішності та гендерного розподілу характеристик. Водночас це тіло є вразливим і таким, що не соромиться показувати вразливість та не приховує біль. Ще це тіло є відкритим до кібернетичного розширення можливостей та фармакологічного монтажу. Нова квір-суб'єктність побудована на відвоюванні тіла назад у поліцейсько-дисціплінарних та ринкових техніках підкорення.

Куратор вже кількох виставок у Кмитівському музеї Микита Кадан також розповідає про те, що нова виставка програми «Жести ставлення» залучає до полемічного діалогу з творами кмитівської колекції роботи сучасного мистецтва 80-90-х та 2000-2010-х років. У неофіційному мистецтві періоду перебудови та у пострадянських роботах 90-х тіло стає інструментом трансгресії, подолання дисциплінарного порядку через шокові ефекти документального показу тілесного або через перетворення тілесності на фантазм, предмет еротизованого галюцинозу. Але водночас підходи й техніки погляду, властиві 80-90-м, залишаються в полі минулої конвенції, демонструючи негативну настанову щодо неї, але не пропонуючи з неї виходу. Практики 2000-2010-х відповідають квірному погляду на тілесність і трактують квір як новий авангард, як спосіб подолати «старого Адама» та переосмислити те, чим є людина. 

Руслан Мороз

Фото управління культури та туризму Житомирської ОДА