Давид Найфонов: Музика для душі

За цей час творчий колектив досяг певних успіхів: артисти побували на багатьох конкурсах, на яких стали лауреатами або привезли перші місця. Минулого року в Києві на конкурсі «Підкори сцену» колектив завоював Гран-прі. Журналісти «20 хвилин» вирішили поспілкуватися з Давидом і поцікавитися його творчими планами.

Давид Найфонов: Крім хореографії, я люблю писати пісні, складати вірші. Є певні успіхи на цьому терені. Наприклад, не так давно на Всеукраїнському фестивалі хореографії в Запоріжжі «Зірки Терпсіхори» прозвучав гімн фестивалю мого авторства. Цього року планується ще одна співпраця з фестивалями. Це вже буде фестиваль в Дніпрі, для якого мене теж попросили написати гімн, і, швидше за все, він і прозвучить на відкритті. Крім цього, я випустив альбом «На далеких маяках». На мій погляд, вийде досить непоганий збірник, і ось зараз у найближчих планах все-таки хотілося б цього року випустити збірку поезії та прози. Вже практично все готово, і я дуже сподіваюся, що цього року він все-таки вийде.

Руслан Мороз: У тебе вже є досвід виступу на одній сцені з дуже відомими музикантами як пострадянського простору, так і з українськими. Зокрема, ти співав на одній сцені зі Скрябіним і виграв конкурс гурту «The MATRIXX». Можеш розповісти трохи більше про цей досвід?

Давид Найфонов: Зі Скрябіним історія така. Я з 95-го року був дуже великим шанувальником творчості гурту «Скрябін» і на одному з останніх концертів, а в Житомирі це був взагалі останній їх концерт, почався блок старих пісень, який Кузьма вирішив виконати для фанатів. Він, мабуть, взагалі не підозрював, що хтось пам'ятає ці пісні. Раптом він побачив дядька бородатого, який сидить в першому ряду і співає з ним всі ці пісні. Він витягнув мене на сцену, ми почали співати з ним в дуеті, і Кузьма був здивований тим, що, яка б пісня не починалася, я її підхоплював і співав разом з ним. Це було своєрідне попурі. Але на сцені була людина, який отетеріла більше ніж Кузьма, це був я. І не через те, що він витягнув мене на сцену, а через те, що взагалі пам'ятаю ці тексти, бо пройшло вже багато років. Але якось підсвідомо все з'явилося, і через десятиліття всі слова згадалися. Три пісні я присвятив Кузьмі, і одну з них «Дякуємо, Скрябін» я виконав на концерті пам'яті на наступний рік. Всі ці пісні також увійшли до альбому «На далеких маяках». Що стосується Гліба Самойлова, це, звичайно, рок-легенда. Це учасник вже неіснуючого гурту «Агата Крісті». І ось після того, як гурт розвалився, з'явився новий колектив – «The Matrixx», де Гліб Самойлов є лідером. Кілька років тому, десь у 13-му або 14-му році, відбувся конкурс на кращий кавер на їх пісні. Весь прикол в тому, що я не писав спеціально кавер під цей конкурс. Він був написаний значно раніше, і причому з електронно-рокової композиції ми зробили танго. Глібу дуже сподобалося. Він сказав, що це дуже незвично, плюс ми підкріпили все це хорошим відео, і в соцмережах оголосили, що саме я став переможцем конкурсу. Я виступив з Глібом на одній сцені на його ювілеї. Ми позитивно поспілкувалися, познайомилися. Я привіз йому житомирської горілки, зібрав кавери на його пісні на один диск і вручив, щоб Гліб бачив, що його творчість цікавить людей. Поїздка була цікавою.

Руслан Мороз: Крім цього, ти кілька разів проводив концерти, причому великі – в Палаці культури, і маленькі, типу квартирників, тільки в кафе – такі собі «кафешники»... Можна трохи про такий формат творчості?

Давид Найфонов: Перший сольник, який називався «Родіна для душі», пройшов в Палаці культури. Просто в якийсь момент я побачив, що зібралося дуже багато віршів, пісень, і є якісь танцювальні постановки, якими теж цікавляться люди. І я подумав, чому все це йде в стіл, коли є можливість це показати, підбити якісь певні підсумки? І ми провели величезний двогодинний концерт, де і звучали вірші мої, танцювали хлопці з коледжу культури і дітки з колективу «Мрія». Все це було приурочено до мого дня народження. Концерт вийшов яскравим, і багатьом він сподобався, тому потім ми вирішили провести невеличкий концерт–«кафешник» в «Теретенії». Це вже був акустичний концерт. Я познайомився з одним гітаристом, ми співали пісні різного напрямку і емоційного наповнення, я читав свої вірші. Тобто я хотів показати різні сторони свого внутрішнього світу, все, що болить, все, що цікавить. До речі, ми були перші з артистів, які в цьому кафе щось проводили. Потім це вже стало традицією. Якщо вийде книжка моїх віршів, то не хотілося б зректися, але дуже хотілося б зробити презентацію в такому ж форматі. Був ще один такий концерт-презентація альбому «На далеких маяках», який ми проводили в підтримку маленького житомирянина, у якого була важка хвороба, і ми збирали кошти для його лікування.

Руслан Мороз: Як ти ставишся до критики? Адже не всім усе подобається. Є люди, які захоплюються, є ті, яким це байдуже, а є такі, які просто все втоптують в бруд.

Давид Найфонов: Це нормально. Мені теж щось або хтось не подобається або, навпаки, подобається. Інша справа, щоб критика була обґрунтованою. Я в цьому плані теж солідарний з Кузьмою. Він завжди говорив, що якщо досконально знаєш мою творчість, знаєш її краще за мене, тоді ти можеш критикувати, а інакше це просто поливання брудом. Я дотримуюся цього принципу і розумію, якщо буду слухати кожне негативне висловлювання на свою адресу, то можна все кинути і нічим не займатися. Я іншого складу людина і хоча, дійсно, болісно ставлюся до критики, якщо це критика обґрунтована, то тут потрібно тільки прислухатися. І тут питання ще в тому, як ця критика подається. Якщо тебе критикують на благо, то ти повинен бути вдячний людині. А коли тебе критикують для того, щоб вколоти, вивести з рівноваги, щоб у тебе опустилися руки, тобто спеціально це роблять для твоєї деградації, то відразу ж таких людей треба відкидати зі свого життя і абсолютно не слухати, що вони говорять. Це однозначно. Але тут я ні на що не претендую. Якщо не подобається, то просто перегорни сторінку, перемкни канал і все...

Руслан Мороз