3 грудня народився відомий житомирянин, керівник ансамблю "Льонок" композитор Іван Сльота

Його дітище – славетний ансамбль «Льонок» - уже 24 листопада даватиме концерт на сцені Житомирської філармонії. Справу чоловіка разом з однодумцями продовжує Валентина Бартош-Сльота. Кілька років тому мав щастя зробити ексклюзивний матеріал з пані Валентиною для газети «Голос громади Житомирщини». Ділюся цим цікавим і зворушливим матеріалом з вами, друзі, та запрошую разом відвідати концерт гордості Житомирщини та України – Академічного ансамблю «Льонок» імені Івана Сльоти на сцені Житомирськоїфілармонії..

Дружина легендарного автора пісні «А льон цвіте» Івана Сльоти заслужена артистка України Валентина Бартош-Сльота пов’язала своє життя з Житомиром 44 роки тому. Сьогодні пані Валентина активно займається власною творчістю та піклується про збереження творчого спадку чоловіка.

Іван Сльота написав понад 300 авторських пісень, які стали народними. Він був незмінним керівником Поліського академічного ансамблю пісні і танцю «Льонок», професором Житомирського державного університету. Сьогодні ансамбль «Льонок» носить ім’я Івана Сльоти. Також відкрито пам`ятник на могилі митця, дошку-барельєф на будинку, де колись була філармонія, в якій розпочинав і багато років працював Іван Михайлович разом з «Льонком». У Житомирі перейменовано вулицю на честь нашого видатного земляка. Силами Валентини Бартош-Сльоти спільно з однодумцями проходить фестиваль імені Івана Сльоти. Велика робота для вшанування пам`яті Івана Михайловича проводиться в Житомирській обласній філармонії та Житомирській обласній організації Національної спілки письменників.

Варто підкреслити, що в золотого голосу «Льонка» Валентини Бартош-Сльоти – золоті руки. Жінка відтворює на полотні оригінальні білоруські та українські орнаменти. Півсотні вишиванок подарувала рідним, друзям, шанувальникам творчості Івана Сльоти. Пані Валентина - родом з Білорусі. Розповідає, що змалку любила українську пісню.

«У нас, в Бресті, в музучилищі навчалася дівчина з Черкаської області. Вона як заспіває «Цвіте терен» або «Виростеш ти, сину». Все, думаю, тільки в Україну поїду. І ось у Брест приїхав Черкаський хор. Ми підійшли до керівника Євгена Кухарця, а він каже, що в їхньому колективі місць немає. Порадив поїхати в Житомир, у колектив «Льонок», - згадує пані Валентина.

Перші враження про наше місто у гості були не найкращі.

«Приїжджаю в Житомир. Це був дощовий листопад 1976 року. Мряка, багнюка! І мені так не сподобалося це брудне місто. Всюди недопалки, папірці валяються, різне сміття. У нас в Бресті такого нема – чистота, порядок. Думаю, куди я потрапила?! А потім заходжу в філармонію. Бачу афішу «Льонка»: які гарні дівчата – як цвіт льону! Мені назустріч - Іван Михайлович. Такий гарний, красень! Мабуть, це і було кохання з першого погляду. Тоді він міркував, брати мене в колектив чи ні. Бо інші дівчата море пісень знають, а я з українських – одну-дві. Але в листі писала, що мені подобається українська манера співу й усе українське», - згадує наша співрозмовниця і розповідає, що для Івана Сльоти було великою радістю, що його пісні живуть:

«Десь їдемо, а там співають: «Ти мене замани», або «В моїм серці образа й жалі», чи «Кому ж, кому судилося». Або «Була собі Марієчка» якось по телебаченню співали й оголошують як народну. Потім дзвонять: вибачте, це ж ваша авторська пісня. А він: для мене це – найбільша нагорода, що моя пісня стала народною. Сама як почула вперше «А льон цвіте», то мурашки побігли».

Пані Валентина наголошує, що Івану Михайловичу боліла доля України. Він дуже переживав, що села занепадають: «Порожні хати, відсутність молоді, зарослі, бур’яни. Така ж родюча, квітуча, співуча земля – й чому так складається!»

Валентина Бартош-Сльота наголошує, що чоловік їй Господом Богом даний був: «Як батюшка Гавриїл сказав: «Ви послана була приїхати в Житомир, щоб продовжити справу Івана Михайловича, зберегти пам’ять про нього. Це велике щастя не комусь, а вам Всевишнім дано. Це також треба заслужити у Господа».

Пані Валентина зізнається, що Сльоту весь час переманювали: «Колись і в Хор П’ятницького хотіли керівником – він не поїхав. Запрошували новий колектив створювати в Гродно. У Київ скільки разів запрошували – наприклад, на створення колективів «Берегиня», «Калина». Він – ні! Вріс корінням у цю землю поліську».

Джерело: Viktor Melnichenko, фото - Ярослава Гапонова та з архіву)