Наталія Мощенко: «Усе почалося з ворони»

Наталія Мощенко – українська художниця, у 2007 року отримала вищу освіту за фахом дизайнер. У 2012 році почала активно малювати, розвиваючи власний стиль. Художниця прямує до звання майстра художньої ілюстрації.
Нам вдалося поспілкуватися з пані Наталією та дізнатися, з чого почалась кар’єра художника.

«20»: Наталіє, чому Ви вирішили стати художницею і коли саме обрали такий шлях?
–   Усе починалося, звичайно ж, з дитинства. Мама розповідала, що у мене виявлялись якісь художні здібності. Вона намагалась влаштувати мене у кілька художніх шкіл, щоб я змогла розвивати талант, але мені якось не подобалось навчатися.
Серйозно вчитись я почала перед самим інститутом, коли у мене з’явився репетитор, щоб підготувати мене до вступу. Саме він навчив мене академічних моментів, нюансів, що й допомогло мені вступити. З цього все і почалось.
«20»: А коли почали працювати у стилі, приклади якого представлені саме на цій виставці?
–  Що стосується конкретно цих робіт та цієї манери, то все почалося з ворони. Коли я їхала на авто Києвом, ворона просто вилетіла поперед мене та кинула горіх під колеса, я його, звісно, розчавила, а потім побачила, як вона підлетіла та почала його їсти. Саме тоді й подумала: «Ну, нічого собі: розрахувала траєкторію польоту, час, коли я буду їхати. Розумні ж птахи!». Відтоді почала про них читати, дізнаватись щось нове.
Дочиталась до того, що захотіла їх намалювати. Але хотілось не змалювати з фото, з картинки чи з Інтернету, а створити щось своє. От моя ворона і стала першою роботою в такому стилі. Потім потроху розширила персонажів: з’явились рибки, слоник, ящірка.

"Ворона у шапці"
«20»: Яку назву має цей стиль та в якому жанрі виконані ці роботи?
– Я особливо не зациклююсь на якомусь одному стилі і, чесно кажучи, навіть не знаю, як зараз він називається. Можу сказати, що довго була в пошуку, шукала ось такий експериментальний стиль. Напевно, це щось ближче до фольклору, українського народного орнаменту. Усе з нього і стартувало, саме з орнаменту: з  капелюшків, кофтинок, валянків.
Потім усе це трохи трансформувалось, може навіть спростилось до крапочок та смужечок. Назвати якийсь конкретний я не можу. Нічого спеціального не вивчаю, ні в кого не списую – усе вийшло саме собою.
«20»: Що можете сказати про манеру виконання робіт? У картинах помітно риси навіть декоративно-прикладного мистецтва.
–  Так, напевно вплинуло також і те, що в інституті паралельно з дизайном викладали й декоративно-прикладне мистецтво, де вивчали розпис, гончарство та інші творчі напрямки. Можливо, чого набралась і звідти. Певно, мені тоді це подобалось, ось воно і позначилося на творчості.

"Летюче слоненя"
«20»: До цього вияву творчість була кардинально іншою?
– Так. Було щось дуже інше. Це були більш реалістичні роботи, в основному квіти. Я експериментувала з кольором, адже самі квіти – це нічого складного, пелюстки та й усе. А ось колір, контраст…Мені важливо було, щоб роботи були саме контрастні. Реалістичні контрастні квіти у мене більш-менш вдавались. Але кому зараз цікаві квіти, тим більше у моєму, такому не дуже цікавому тоді виконанні. Подумала, що час уже змінюватись та шукати власний стиль. І дуже довго я була в пошуках чогось свого: пробувала-пробувала, і щось вийшло лише через роки.

Квіти, намальвані пальцям, бо, каже автор, було лінь пензлі від масла відмивати.Крайній проект з тюнінгування автівок
«20»: Зараз уже можете сказати, що знайшли себе та створили власну манеру? Чи все-таки хочете щось додати, змінити?
– Змінюватись буде обов’язково, не дарма кажуть: «Вік живи – вік учись». Навколишнє середовище також має вплив на те, що я пишу. Тим більше я продовжую розвиватись та експериментувати над своєю творчістю.
Одне можу сказати точно: те, що було раніше, звісно, колосально відрізняється від того, що є зараз.
«20»: Маєте бажання повернутися до колишньої творчості?
– Ні, точно не хочу повертатись, бо там було нецікаво. Не те що нецікаво для інших – мені було нецікаво. Залишатимусь тут і такого стилю притримуватимусь. Він буде розвиватися, змінюватися, але основа залишиться такою самою. Усе якось пішло-поїхало за течією, і відгуки цікаві отримую. А ось від моїх квітів з минулого відгуків не було жодних.

"Мама Му"
«20»: Чи є вже у Вас досвід персональних виставок?
– Ні, це перша. Я лише нещодавно почала так активно працювати в цьому напрямку. До цього що тільки не робила у житті, постійно шукала можливість проявити свій талант. Це були і стайлінг автівок картинками із вінілових плівок, і оформлення весільних фотоальбомів, і вишивка, але у кожній сфері мені щось не подобалось. Ось, наприклад, після роботи з автомобілями я двічі хворіла на запалення нирок. Влітку ще більш-менш, а ось восени – десь щось протягує, вітер, холод. Думаю: «Так, мені не треба такого щастя».
Коли оформляла фотоальбоми, робила красиві обкладинки, працювала з клеєм, а це постійні шкідливі випари. І навіть коли малювала свої квіти олійними фарбами з використанням розчинників, теж не подобались запахи – шкідливо.
А от коли почала малювати акварельними фарбами – все чудово. Це ж по суті вода. От і зупинилась на цьому, а потім просто почала відточувати стиль.
«20»: Хто став першим шанувальником Ваших робіт? Кому першому показували вже готову картину?
– Складне питання. Сказати про своїх рідних я не можу, хоча так – вони перші, хто бачив, але все, що я чула, то це «ой, я не розумію, що це таке». Тоді я почала просто викладати свої роботи в соціальні мережі, і різні люди почали мені писати.
«20»: Який відгук запам’ятався найбільше?
– Найперший, коли я вивісила свою ворону. Жінка з Нижнього Новгорода написала мені відгук дуже коротенький, що це дуже красиво та класно. Я і подарувала ворону їй за такі приємні слова. Напевне, саме через те, що ворона полетіла так далеко, мені він і запам’ятався.
«20»: Чому виставка називається «Абетка стилю»? Хто є ініціатором назви?
– Назву придумала Еліна Гановська. Я навіть не підозрювала, що  роботи матимуть таку назву. Чому «Абетка»? Певно тому, що я розпочала і довго-довго вчилася з найменших кроків. Знаєте, як маленьких діток вчать читати з найпростішого і дають «Абетку». А чому «стилю»? Бо саме тут мій стиль виявив себе, саме тут я певним чином утвердилася.

"Рибова сім`я"
«20»: Окрім написання картин, у яких ще напрямках розвиваєте творчий потенціал?
– Пишу книгу (казкові повісті), хоча більше акцентуватиму на ілюстраціях. Моя цитата зі стрічки новин в одній із соціальних мереж: «Лінь малювати – я пишу, лінь писати – малюю, от і виходить, що я художник-письменник».
«20»: І закономірне питання: які плани на майбутнє?
– Дивлячись на яке майбутнє. Ось зараз я планую випустити календар з власними роботами, який у майбутньому запущу в друк.  А якщо заглядати трохи далі, то, звісно, хочу ще власні виставки. Ми з чоловіком для того й оформлювали картини в хороші рами – на перспективу. Можливо будемо виставлятись в інших містах чи навіть, якщо дасть Бог, за кордоном. «Якщо сильно захотіти можна й в космос полетіти». Тож – старатимусь.
«20»: Щиро дякую Вам за розмову! Творчих злетів та лише найкращих виставкових просторів!