«Потужний пласт історії, який потрібно використати у ході топонімічних змін», – Олександр Кондратюк

«Потужний пласт історії, який потрібно використати у ході топонімічних змін», – Олександр Кондратюк

Питання про найменування і перейменування вулиць, провулків, парків і площ у селах та селищах Романівщини настільки важливе і багатогранне, що його обговорення ніколи зайвим не буде. 

У нашому випадку йдеться про розмову із Олександром Кондратюком, колишнім головою Романівської районної ради, який обіймає сьогодні посаду начальника управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА (сьогодні – військово-цивільної адміністрації). Втім, наша розмова відбулася іще із однієї причини: Олександр Павлович Кондратюк був і залишається одним із найкращих краєзнавців Житомирщини, а щодо Романова, то тут його авторитет у галузі історії та місцевого краєзнавства є загальновизнаним. Свідченням цього стають не лише виступи та повідомлення історика-краєзнавця у цій важливій, цікавій та відповідальній сфері, але й численні друковані видання, які О. П. Кондратюк підготував і видав упродовж кількох десятиліть. Отож наша розмова із Олександром Кондратюком стосувалася історії перейменувань у Романові та колишньому Романівському районі упродовж останньої чверті століття. 

Пряма мова Олександра Павловича: «Нинішній сплеск чи, можливо, правильніше – імпульс із перейменуванням вулиць, площ та провулків наших сіл та селищ можна назвати черговим, а та хвиля дерусифікації у топоніміці нашого краю так само схожа на недавню, яку у народі пам’ятають як декомунізацію. Насправді декомунізацію слід було розпочинати ще тридцять років тому, на зорі  нашої незалежності. Знову ж таки низка об’єктивних та суб’єктивних причин на початку 90-х років спричинила лише початок такої об’ємної роботи, а вже з 2000-х років ми взялися впроваджувати топонімічні зміни більш системно. У 2003-му році селище Дзержинськ було перейменоване і отримало свою первісну історичну назву Романів. Знову ж таки пов’язую цю подію із постаттю Георгія Дмитровича Кирилюка, тодішнього керівника райдержадміністрації. Вже наступної хвилі топонімічних змін у Романові довелось чекати більш як десять років, але так звана хвиля топонімічних змін, викликана появою законодавства про декомунізацію, була справді масовою і більш-менш логічною та змістовною. Про більш-менш зауважую тому, що не завжди зміна назви топонімів проходила із врахуванням історичних особливостей та важливих фактів, подій, дат і прізвищ. Наголошую на цьому, бо й сьогодні у процесі перейменування вулиць, площ, провулків і т. п. найважливіше – це факти, автохтонні та історичні назви певних територій, а не емоції, думки та вподобання певних осіб. Знову ж таки дати вулиці, площі чи провулку нову назву на зразок Весняна, Садова, Зоряна чи Сонячна є не зовсім правильним топонімічним кроком, а, імовірніше, – суто формальним рішенням. Змінювати колишню назву на нову слід обов’язково у руслі знань про історію, про назву певної місцевості у товщі народної пам’яті. Повторюю – це дуже відповідальний процес, і його завдання полягає у тому, аби було повернуто наші ідентичні, властиві лише нашій території назви певних топонімів. Ну, скажімо, вулиця Жовтнева, що проходить від центру Романова до мікрорайону склозаводу, може запросто отримати свою історичну і давню назву – Чуднівський шлях. Вулиця Чкалова, яку сьогодні також збираються перейменувати, раніше називалася Сяберською дорогою або ж Сяберським шляхом. За такою ж логікою у Романові проходило перейменування, наприклад, вулиці Фрунзе на вулицю графа Іллінського або ж вулиці Рози Люксембург на вулицю Адольфа Кренца. В основі обох вищенаведених перейменувань – врахування важливих історичних подій, персонажів, які суттєво вплинули на життя Романова і романівчан. І саме таку логіку слід впроваджувати і надалі. Адже дерусифікація, до якої ми сьогодні вдаємось, не має бути лише нашою формальною відповіддю на агресію сусідньої країни-імперіаліста. Точніше так: ми маємо використати нинішній момент для повернення назв, які пояснюють наше минуле, нашу автентику і нашу ідентичність. Адже не може такого бути, що у багатьох містах і селах нинішньої України з’являться однакові назви вулиць, площ  та провулків. З однієї причини – кожне місто, село чи селище мають багато своїх особливостей, притаманних лише тутешній місцевості. Це – ідеальна відповідь на потребу у зміні топонімічних назв. Тому моя пропозиція полягає і полягатиме у тому, щоб враховувати не лише бажання чи політичну тенденцію щодо перейменувань у руслі нинішньої дерусифікації, але й найпершим чином взяти до відома історичні та автохтонні назви певних вулиць, місцевостей і т. п.». 

Звісно ж, якраз нинішня ситуація із потребою проведення перейменування вулиць, провулків зачіпає не лише великі міста, але й стосується топоніміки невеликих населених пунктів. Скажімо так: у селі дві чи три вулиці, і одна із них досі має назву Колгоспна. Або – Радянська. На думку Олександра Кондратюка, тут не може бути поверхового чи формального ставлення до топонімічних змін. Знову ж таки думка жителів чи певних громадських організацій – однозначно важлива, але при цьому важливо, щоб громада чітко уявляла і зберігала пам'ять про своє минуле. Олександр Павлович згадує, що раніше, коли, наприклад, Романівська районна рада ініціювала низку перейменувань, то сільські ради на території колишнього Романівського району вирішили зберегти певну самостійність у вирішенні цього питання. Насправді це виявилося у суто формальному підході до перейменувань або ж і взагалі – до поступового зменшення суспільної уваги до такого процесу. Сьогодні питання знову стає на порядку денному нашого нинішнього життя. І формальністю краще не обмежуватися. Але тут, на думку Олександра Кондратюка, одним наскоком на процес перейменування не обійтися. Адже картографії вулиць, реєстру їхніх назв у тих чи інших селах у систематизованому вигляді поки що немає. Уточнення адресного господарства в Україні слід було провести давно, але така процедура проходить лише напередодні перепису населення. Отже, можна відкласти важливу роботу до часів проведення перепису. Але потреба у перейменуванні вулиць може послужити поштовхом до важливої і потрібної, а головне – змістовної роботи, яку нам все одно доведеться виконувати. Тому важливо сьогодні не лише підготувати громадські слухання з нагоди обговорення топонімічних змін, але й вдатися до більш грунтовної роботи, яка засвідчить про те, що Україна справді рухається у напрямі європейських змін, а не просто лише відповідає на нинішню агресію імперіалістичного хижака.

P.S. Процес перейменування (зміни топонімічних назв) у руслі дерусифікації проходить дуже непросто. Як і раніше, держава, відповідні міністерства, відомства, Інститут національної пам’яті займають у цьому процесі суто споглядацьку роль. Ні тобі певних рекомендацій, ні хоча б конкретного наголосу на важливості таких змін. Що насамперед могло вберегти процес перейменувань від суттєвих недоліків, від надмірних потрясінь, скандалів чи навіть конфузів. На Житомирщині вже сьогодні вирує на найвищому градусі суспільних емоцій обговорення зміни назви міста Новограда-Волинського на Звягель. У місті Малині, наприклад, дерусифікацію чомусь пов’язали із ліквідацією імені Ніни Сосніної у назві ліцею, що носив  її ім’я. При цьому влада,  не надавши важливих та переконливих  аргументів, зазнає негативної реакції з боку громади міста. А цього бути не може. Бо якраз це – головне. 

Віктор Радчук

 

Коментарі

keyboard_arrow_up