Крим – наш: український, житомирський, романівський тощо
Нинішній державний ювілей України проходить у вкрай складній обстановці. Україна на 30-му році своєї державної ходи все ж таки змушена реформувати свою економіку, механізми влади, і водночас ми змушені воювати і захищати рідну землю. У ці дні у столиці України проходив міжнародний форум «Кримська платформа», який ще раз привернув увагу світової спільноти до питання повернення Україні території раніше анексованого Криму.
Водночас в Україні досі мало приділяється уваги щодо багатьох аспектів нашої недавньої історії, коли жителі так званої «континентальної» України взяли безпосередню участь у відродженні Криму. Йдеться про другу половину 50-х років і період аж до кінця 80-х років минулого століття. Знову ж таки важливо пам’ятати, чому у лютому 1954 року Президія Верховної Ради СРСР під час засідання, яким керував Клим Ворошилов, ухвалила передачу Кримської області до складу УРСР. Дія радянського керівництва була вимушеною, оскільки територія Кримського півострова була спустошена наслідками Другої світової війни і проведеними депортаціями населення кримсько-татарського народу, болгар, греків, вірменів. Загалом станом на 1947-й рік населення Криму скоротилося до 520 тисяч осіб (у 1941-му році в Криму проживало 1 млн. 200 тис. жителів). Ще за тих часів, коли Кримська область входила до складу РРФСР, керівництво комуністичної партії та Радянської держави намагалося «підживити» тоді ще російський Крим переселенцями із України.
Сьогодні мало коли згадують постанови уряду УРСР від грудня 1949-го та червня 1951 років «Про переселення в колгоспи Кримської області». Тоді виникли перші рознарядки та плани щодо переселення до Криму цілих колгоспних бригад, а за потреби – і цілих колгоспів. Вперше у постанові уряду УРСР від червня 1951 року йшлося про переселення до Криму 1000 селян із Житомирщини. Найбільш відомим і поширеним фактом, який наводять кілька дослідників «кримського питання», є історія із переселенням до Криму колгоспу імені Дзержинського із села Рижів Чуднівського району. Детально розповідати про ту історію із переселенням житомирських колгоспників-дзержинців ми не будемо за браком газетної площі, але зауважимо, що справжній бум переселення жителів Житомирщини на територію Криму розпочався вже після офіційної передачі Кримської області до складу УРСР. Починаючи із 1957-го року, а особливо у роки так званої «радянської семирічки» (1959-1965), Житомирщина надсилала до Криму до 3-4-х тисяч переселенців щороку. Слід зауважити, що наша область хоча й входила до числа головних донорів переселенського руху, який набрав стратегічних масштабів наприкінці 50-х і на початку 60-х років, але абсолютним лідером у ньому не стала. Житомирщину випереджала Вінничина, Сумщина, Хмельниччина і (не набагато) Полтавщина. Загалом, за підсумками перепису населення 1989 року, із території Житомирщини до Криму за 25 років було переселено 24 тисячі 662 особи (майже по тисячі осіб щорічно). Цікаво, що за цей же час із різних районів РРФСР до Криму переселилося аж 32 тисячі етнічних українців. Ну а щодо етнічного складу населення Криму, то станом на кінець 1959-го року тут проживало 800 тисяч росіян, 270 тисяч українців і 26 тисяч євреїв. Інші нації у Криму на той час були представлені значно меншими за чисельністю анклавами жителів.
Тепер щодо географії переселенців усередині самої Житомирщини. Досі певних звітів, статистичного матеріалу щодо переселенського руху на південь (до Криму наприкінці 60-х років додалися міграційні кампанії до Миколаївської та Херсонської областей) у Житомирській області не велося. Відомо, що під час пленумів Житомирського обласного комітету КПУ у 1960-ті роки це питання кількаразово порушувалося, а далі все проходило на рівні певних урядових розпоряджень та інструкцій, які надходили із Києва, а деякі – знову ж таки – із Москви. Сьогодні засвідчити про своїх родичів-переселенців можуть лише деякі жителі міст та сіл Житомирщини. Головні свідки і безпосередні учасники переселенського руху із Житомирщини до Криму, яким у 1957-1967 роках було по 25-30 років, як правило, вже пішли у кращий світ. У Криму залишилися їхні прямі нащадки, а на теренах Житомирщини – їхні близькі чи далекі родичі. Але й досі ледь не у кожному селі Житомирщини люди памятають прізвища трьох-чотирьох родин, які наприкінці 50-х, а далі – у 60-ті роки вирушали у подорож за тисячу кілометрів на південь. Дуже небагато із тих переселенців 50-60-х років повернулося на Житомирщину через певні обставини. Натомість у селах Джанкойського, Красноперекопського, Роздольненського та ще декількох районів Кримської області і донині існують вулиці із назвами «Народицька», «Ємільчинська», «Городницька», «Миропільська» та «Чуднівська». Так що питання про «Крим – НАШ» у нас, житомирян, просто не може виникати. Відповідь на нього є очевидною: Крим – НАШ: український, житомирський, чуднівський, романівський, ємільчинський тощо.
P.S. Редакція газети «20 хвилин Романів» звертається до своїх читачів, які мають інформацію, відомості про земляків, родичів, односельчан, знайомих тощо, переселених у 50-80-ті роки минулого століття до Кримської області УРСР, надіслати її у будь-якому вигляді за електронною адресою: [email protected] або ж звернутися за тел.: 096-946-89-25.
