Вулиця Нобелівська: там, де закінчується асфальт і починаються ковдобини (ФОТО)

Вулиця Нобелівська (раніше – Олександра Байка) маленька, з першого погляду непримітна. Насправді, прогулюючись нею, можна натрапити на багато «сюрпризів», що відразу ріжуть око. Звертаючи в бік вулиці, відразу бачимо наклеєну на стовпах поверх старої реклами нову; широкі ями та багато дрібничок, які ми зазвичай не завжди помічаємо.

Навіть у дощову погоду вона дивом зберігає якусь надзвичайну тишу і спокій. Тут немає великих магазинів, де покупці постійно поспішають, а продавці чимось не задоволені. Здається, немає тут ні кафе та ресторанів, де б гриміла весела музика, ні солідних офісів з десятками авто, котрі то під’їжджають, то від’їжджають. Ти йдеш вулицею, а тихі дворики дарують радість та заспокоєння. І хочеться не поспішаючи пройтися вздовж них, віддаючись своїм райдужним мріям. Проте це тільки на початку.

Асфальт складають під парканами

Мабуть, усі ми вже звикли до поганих доріг у нашому місті. Навіть ті, хто не має власного автотранспорту, відчувають на собі недоліки постійних стрибків чужого автомобіля чи автобуса на різноманітних ямах чи вибоїнах. Навіть йдучи додому, можна зіпсувати не одну пару взуття, ба навіть нашкодити своєму здоров’ю. Дуже цікаво, що по всій території вулиці майже скрізь стоять колишні дерев’яні паркани, подекуди від старості вони хиляться додолу. А ще на цій вулиці особлива осінь: скрізь стільки жовтого листя, що можна робити фотосесії. Ви тільки уявіть: купа осіннього листя, потрісканого асфальту і наповнених дощами ям.

Цікаво, що там, де розірвався асфальт, є плавний перехід на ями, нібито так воно там і треба. А ще ми помітили незвичайну тенденцію, яка для нашого міста майже не характерна. Жителі вулиці, мабуть, планують когось «заривати» в асфальт, бо біля своїх будинків його чомусь складають купками. Хоча є й інша думка, що прокладати асфальт вони збираються своїми руками.

Комунальні шедеври, або мистецтво під ногами

Сувора буденність примушує нас дивитись під ноги значно частіше, аніж вперед чи вгору. Бо під ногами – як не калюжа, то вибоїна, а гірше за все, коли й відкрита каналізаційна шахта. Щоб вулиця була затишною, тут люки почали маскувати. Біля одного просто підрито – це такий собі простий, класичний хід. Далі цікавіше. Є навіть каналізаційний люк, відгороджений імпровізованою клумбою з сухого хмизу та зібраного листя. Влітку така клумба, мабуть, цвіте різними барвами і стає окрасою вулиці. Є люки, вкриті наче декоративними каменями. А є навіть відкритий, присипаний листям люк – хіт нашого міста, особливо коли туди ще й засунуть стару шину. Це роблять, мабуть, романтики, які під ногами бачать не лише джерела небезпеки, а й предмети колекціювання, а саме – каналізаційні люки. Йдеться про злочинців, котрі викрадають чавунні кришки, аби здати їх на металолом (і котрим плювати, що це – реальна небезпека покалічитися або і вбитись), адже їм байдуже, що це комунальне майно.

З цієї вулиці також можна писати картини, адже там, де закінчується асфальт, починається ґрунтова, обсипана різного розміру ямами дорога. Варто сказати, що майже на середині дороги ще колись поставили електроопору, що значно перешкоджає рух по вулиці. Радує лише, що поміняли лампи на світлодіодні.

Сміття і сухий хмиз ще поки лежать на своїх місцях. Чи залишать їх зимувати на цій вулиці – не відомо, але можна лише сказати, що це сіро і не естетично. Проте люди кидають сміття на узбіччях і не зважають на естетику: то ж так, мабуть, зручно. А ще старі «совкові» поштові скриньки відживають свій час, бо новими тут і не пахне. Такі скриньки варті поваги.

Ми побачили на цій вулиці лише одну людину. Це, напевно, через погану погоду. Поцікавилися думкою про декомунізацію. Чоловік махнув рукою і мовчки пішов далі. Що ж, це його право. Проте вулиця перейменована, а люди ще не поспішають знімати старої таблички. Але нічого, їм теж колись присвятять увагу. Що ж стосується всього іншого, то старі проблеми, як вартові, нікуди не зникають.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.