Митці з молотами в руках – від шматка заліза до шедевру. Екскурсія "20 хвилин" на кузню

Для того, щоб підняти завісу і зрозуміти, як працюється представникам «залізної» професії – ковалям, я відправилася на кузню фірми «Коваль-Полісся», власник якої Ігор Забродський не лише влаштував екскурсію, а й дав можливість повправлятися у ковальській справі.

«Смак» заліза і «ой, а що це?» – коли дівчина вперше опиняється в кузні

Переступивши поріг кузні, одразу з головою поринули в атмосферу справжнього ковальства, причому, у прямому сенсі цього слова: гуркіт, величезна кількість заліза і робочий пил.

«Зараз відчуєш характерний присмак заліза», – жартує Ігор Забродський.

Усередині багато заготовок і майже готових кованих виробів, які незабаром прикрашатимуть садиби не лише в Житомирі, а й далеко за межами міста.

 Будучи людиною недосвідченою і з ковальською справою знайомою лише за фільмами, одразу кинулася розглядати станки, намагаючись відгадати, для чого вони можуть слугувати. Безпомилково впізнала молот, ковадло та лещата. Ну і свердлильний верстат, який мені навіть дали випробувати. Щоправда, працювати з ним не так і легко: для того, щоб просвердлити смужку металу, потрібно за допомогою важеля опускати свердло, що потребує фізичної сили, якої в жіночих руках виявилося не так вже й багато.

Чи є жінкам місце у ковальській справі?

Традиційно вважається, що ковалями можуть бути лише чоловіки, однак Ігор Забродський розповідає, що завдяки сучасним технологіям із цією справою може впоратися навіть жінка.

«Дуже сильна жінка», – подумки роблю висновок, спробувавши власноруч повправлятися з інструментами.

Але необхідно визнати, що нині дійсно дуже багато процесів автоматизовано, і техніка неабияк полегшує фізичну працю ковалеві. Так, тепер у них немає необхідності стояти з величезним молотом біля ковадла. Для цього є пневмомолот, який наносить удар будь-якої сили. Головне «подружитися» зі станком і відчувати, з якою силою тиснути на педаль.

Ще один прилад, з яким я «познайомилася» – вальці, призначені для катання труб. До речі, цей станок, як і деякі інші, ковалі виготовили власноруч, заощадивши таким чином кошти, не купуючи дороговартісне обладнання.

Випробування журналіста «20 хвилин» на міцність

Що то за візит до кузні, якщо не спробувати власноруч виготовити яку-небудь деталь – хай навіть найелементарнішу. Тому під пильним керівництвом майстра Андрія я виготовила кований декоративний елемент.

Спочатку за допомогою різака ми розжарили металеві прути, після чого червоні від жару залізяки виклали у форми й обробили на пневмомолоті. Перетворивши кінчики прутів у своєрідні «пелюстки», настала черга надавати їм вигнутої форми. Ось тут-то і знадобилися міцні чоловічі руки, так як у жіночих руках залізо вперто не бажало гнутися в потрібну форму. Тому давши мені погратися з прутом і формою, Андрій професійно перетворив шмат заліза у фігурну «загогулину».

Виявляється, навіть попри науково-технічний прогрес, сучасні інструменти і прагнення людства до автоматизації виробничих процесів, ковальство – та галузь, де не обійтися без сильних рук, які «відроджують» метал, даючи йому життя.

Коваль – це, у першу чергу, художник і романтик

Розповідаючи про професію коваля, майстри діляться, що попри стереотип, мовляв, головне для коваля – це фізична сила, на їхню думку, головним є все ж творче мислення.

Перш ніж виготовити виріб, потрібно уявити його й відобразити на папері, продумати всі деталі й елементи, а вже потім – втілювати в життя.

На думку Ігоря Забродського, для того, щоб стати професіоналом цієї справи, потрібно розуміти, чим займаєшся, мати терпіння і бажання.

Що ж стосується роботи з клієнтами, то тут знадобляться не лише професійні вміння, а й особливий підхід до кожного. Подеколи люди самі достовірно не знають, що саме хотіли б, тому майстрам доводиться пропонувати кілька варіантів готових робіт, із яких у результаті по елементу збирається новий, неповторний виріб.

Буває й таке, що клієнт покладає на коваля право вибору моделі виробу, мовляв: «Зробіть так, щоб вам сподобалося». Проте майстри відмовляються від такого підходу, бо в результаті людина може отримати не те, що очікувала.

Загалом мій візит у кузню був не довгим, але дуже насиченим, адже за кілька годин вдалося не лише понатискати кнопки і випробувати майже всі станки, які там були, а й відчути себе справжнім ковалем.