Чим вразив вродливий Житомир?

Алла Сердюк, м. Чернівці

Зима-2014 для мене розпочалася в Житомирі. Прохолодного листопадового вечора я сіла на київський автобус у Чернівцях і вперше в житті приїхала в притрушений білим снігом, наче цукровою пудрою, першогрудневий Житомир. Так от, з першого погляду Житомир видався мені величезним – що не кажіть, а широкі вулиці міста таки кидаються в очі тим, хто звик до тісних вуличок. Із другого погляду Житомир видався не таким величезним, та все ж дуже просторим – повітря тут вистачить на всіх. Та з третього погляду я остаточно переконалася: Житомир справді великий.

Тепер я знаю, де живуть справжні патріоти України. Від Леніна в Житомирі лише слід прохолов, натомість гігантський жовто-блакитний прапор яскраво красується своєю жовтоблакиттю в самому серці міста. До болю щемко й правдиво. По-справжньому.

Житомиряни. Мені здалося, що мешканці Житомира – філософи, але не меланхолійно замріяні, а сповнені глибокого розуміння цього світу: з почуттям гумору, з почуттям відповідальності, з любов’ю до життя. А ще житомиряни дуже щирі. Переконалась я в цьому, перебуваючи в колективі редакції «20 хвилин», поспілкувавшись із випадковими житомирськими перехожими на Михайлівській, серед яких робила опитування для матеріалу газети, після знайомства з актором драмтеатру Сергієм Роговим, який люб’язно влаштував незабутню й цікаву екскурсію містом, та від спілкування з керівницею дитячої театральної студії Аліною Зубовою, з якою попрацювала три дні поспіль.

Хто такий Щорс? Зізнаюся, може й до свого сорому, що це ім’я я почула чи, правильніше, побачила вперше саме на житомирських вказівниках і будинках дуже-дуже довгої вулиці. «Великою людиною був цей Щорс, – подумала я, – якщо навіть таку довгу вулицю житомиряни назвали його іменем».

Де в Житомирі майдан Соборний? Здивувало, що багато житомирян не розуміли, що я таке в них питаю. Чи то я неправильно називала адресу, чи, може, ще є якась причина тому, що житомиряни не могли показати мені дороги до майдану. А от уточнення «там, де Ленін стояв» робило свою справу – я таки змогла вчасно потрапити на Соборний майдан, або ж, скажу по-житомирськи: «туди, де Ленін стояв».

Житомир вечірній. Щоб наповну відчути місто, треба побути з ним наодинці, прогулятися, подумати, уявити себе його мешканцем. А ще потрібно побачити місто у вечірніх вогнях. Навряд чи хто заперечить, що вечір додає шарму й загадковості, прикрашає й зачаровує. Тому я і вирішила влаштувати собі мандрівку вечірнім Житомиром на маршрутці – і на містян можна подивитися у вечірній суєті, і на Житомир, прикрашений світлом жовтих придорожніх ліхтарів та яскравих магазинних вивісок. І ні на мить не пошкодувала: Житомир увечері –прекрасний.

Позмагатися чарівністю з вечірнім Житомиром може хіба що житомирський світанок – неймовірно свіжий та чистий, трохи метушливий, але все-таки спокійний, наче спортсмен перед важливим змаганням. Радію, що мала змогу зустріти схід сонця в Житомирі.

Тетерів. Власне, на цьому можна було б і закінчити з подробицями щодо цього пункту про Житомир. Тетерів – це не просто собі річка, це – душа міста. І, як постійно плине вода, таким вічним залишиться й Житомир. Сюди ж додам височенний міст через Тетерів.

Житомир сонячний. Поспілкувалась я в Житомирі з особливими людьми – дітками з реабілітаційного центру дітей-інвалідів. Ці діти надзвичайні, наче й справді народжені від Сонця – добро й щирість промениться в їхніх очах, а такої віри, як у них, мені не доводилося бачити раніше.

Вареники по-житомирськи – великі, ситні, смачнющі й такі ... житомирські. Відтепер порівнюватиму цю національну їжу лише з тими варениками, які скуштувала в Житомирі. І, по правді скажу, щиро сумніваюся, що мені вдасться відшукати смачніших.

Житомир театральний. На превеликий мій жаль, відвідати Житомирський драмтеатр ім. І. Кочерги мені не вдалося. Одначе я побувала в не менш цікавому місці – на виставі маленьких акторів театральної студії Аліни Зубової. Упевнені в собі й у тому, що вони роблять, захоплені своєю справою діти вразили високим рівнем підготовки та шалено позитивною енергетикою.

Житомирські ласощі. Спершу вразила сама назва – така солодка й запашна, а потім вразили й самі ласощі, що начебто активують у свідомості машину часу й переносять у дитинство, коли шоколад був особливо шоколадним, карамель – карамельною, а цукерки – особливо смачними.

Житомир – це космос! Кажу не тільки про музей Корольова, хоч, власне, усе, що я знала про Житомир – це те, що в місті є цікавий заклад, у якому зірки ближчі, ніж зазвичай на небі. Коли говорю про космос, маю на увазі дивну атмосферу міста, сповнену незбагненної невагомості. Недаремно ж саме тут народився відомий конструктор ракет.

Житомир – той, що залишає по собі три крапки. Хочеться ще не раз відвідати це місто, побачити його забарвленим весняною зеленню, втомленим літньою спекою та розфарбованим золотом осені. Житомир – місто, у яке хочеться повернутися…

Житомир – це «20 хвилин». Як не крути, а місто Житомир назавжди пов’язалося в моїх асоціаціях з редакцією газети «20 хвилин». Веселі, позитивні, активні й упевнені люди працюють в офісі на вул. Рильського, 9. Вдячна долі, що подарувала мені нагоду отримати неоціненний досвід роботи в такому колективі.

Микита Паршин, м. Запоріжжя

Місто вражає своєю компактністю. Не дивлячись на те, що місто не може похизуватися великим розміром, у ньому є все що потрібно. При цьому зайві деталі майже відсутні. Немає в Житомирі зайвої помпезності або пафосу, який міг дістатися місту у спадок від радянських часів.

Місто дихає. І майже в кожному куточку це дихання відчувається по-різному. У певних місцях виникає асоціація з європейськими країнами, а в інших – відчувається суто наш колорит. Таке поєднання створює чималий контраст у сприйнятті Житомира.

Житомиряни. Серед більшості людей, з якими спілкувався в Житомирі склалося доволі позитивне враження. Велика кількість освічених та думаючих людей не могла не порадувати. Три рази робивши опитування, майже у всіх трьох випадках натикався на людей зі своєю обгрунтованною думкою. Відчувалася їхня культура та привітність.

Зручний центр міста. Майже всі муніципальні будівлі, обласна бібліотека, магазини, супермаркети, велика кількість пристойних кафе зібрані поряд. Неможливо не зітхнути з полегшенням дивлячись на таку зручність.

Леніна в Житомирі немає. Житомиряни з розумом замінили пам’ятник вождю тоталітаризму на щось на кшталт меморіальної дошки для житомирських бійців, що віддали  своє життя у зоні АТО. Це не тільки вшанування героїв, але й символічний натяк про те, що часи змінились: помилкові цінності радянського минулого замінили тим, що насправді достойно вшанування.

Пам’ятник морозиву. Розвиваючи тему пам’ятників не можливо не згадати, що житомирські скульптори творчо підійшли до того, щоб прикрасити місто. Згадувати історичні пам’ятки немає сенсу: вони й без мене отримали немало компліментів. А ось серед більш нових, не міг не вразити пам’ятник морозиву. Окрім оригінальності, це шана житомирському виробнику морозива, яким місто пишається.

Велика кількість соборів та наявність різних конфесій. Сам я агностик і до релігії ставлюсь неоднозначно, але конфлікти через віру завжди засуджую. Приємно знати, що в одному місті можуть мирно уживатися представники різних віросповідань. Окрім того, собори візуально прикрашають місто.

Замкова гора. Це історичне місце має особливий шарм і заслуговує належного вшанування, не тільки через своє історичне значення для міста, але і через те, що надає краси звичайному скверу .

Музей космонавтики – ще одна гордість міста. Навіть, якщо відкинути той факт, що він єдиний в Україні,  то захвату він викликає не менше: варто лише зайти у зал, як тебе охоплює цілий ланцюг вражень.  Майже кожен з експонатів можна розглядати годинами. Окрім того, атмосферу підтримує чудова космічна музика.

Таксі. Вразила оперативність з якою працює місцеве таксі: буквально через декілька хвилин, після того, як я зробив виклик, за мною приїхала машина. Обслуговування та демократичні ціни. За п‘ять днів, мав задоволення побувати у декількох закладах у центрі міста. Всі вони залишили приємні враження: офіціанти, які, навіть бігаючи поміж столиками, зберігали спокій та ввічливість, хороша кухня, яка виправдовує свою ціну та приємне внутрішнє оформлення.

Бажання повернутися. Його може викликати далеко не кожне місто. Як правило, для цього в міста повинні бути якісь особливості або ж наявність чогось, що відсутнє в твоєму містечку. Мене ж привабили в Житомирі окремі деталі, які в сукупності створили приємну картину.  До того ж, ці деталі дуже цікаво контрастують одна з іншою. 

Газета «20 хвилин». Ті 5 днів, що я пропрацював в газеті «20 хвилин» не могли залишити мене без вражень. Атмосфера в колективі, схема роботи, зміст самої газети та радість від того, що брав участь у наповненні газети – все це залишить чимало приємних спогадів.