Вогнеборці бурштинового краю

Якщо ліси називають «зеленими легенями» планети, то Олевський район – це «зелені легені» Житомирщини. Ліси, торфовища, болота… Багатство екосистем Олевщини вражає, але й вимагає підвищеного контролю.  

Пожежну безпеку Олевського району покладено на 17-ту державну пожежно-рятувальну частину м. Олевськ, 31-ий державний пожежно-рятувальний пост смт Бучмани та 40-ий державний пожежно-рятувальний пост смт Новоозерянка. Також на території району функціонує два підрозділи місцевої пожежної охорони: Білокоровицький та Жубровицький. Площа району 120х85 км. Найвіддаленіша точка виїзду – село Копище, від пожежно-рятувальної частини знаходиться на відстані 55 км. Близько 70 чоловік особового складу готові реагувати на різноманітні надзвичайні події, що виникають в районі. Безпосередньо в Олевському районному секторі Управління ДСНС у Житомирській області – жодної вакантної посади.

Начальник Олевського гарнізону Управління ДСНС Віктор Стужук розповідає нам, що за роки служби в підрозділі доводилось ліквідовувати різні надзвичайні події та ситуації. Левову їх частку, звичайно, складають пожежі. Упродовж останнього року їх виникло більше 100, на яких загинуло 7 осіб. Але найбільше сил, палива та часу забирають загоряння торфу. Житомирська область – одна з небагатьох областей України, де зосереджені основні родовища торфу. Його великі поклади розташовані в північних радіоактивно-забруднених  районах області, у тому числі і в Олевському районі. Під час пожеж піднімається пил і рівень радіації підвищується в десятки, а то і сотні разів. Тому в епіцентрі пожеж люди працювали і працюють в надзвичайних умовах підвищеного радіаційного фону. Не дивно, що з перших днів погіршується їх самопочуття: буквально через годину роботи пожежні починають відчувати, як першить в горлі. Траплялось, що деякі після повернення додому змушені були йти на лікарняний.

У спецодязі при 40-градусній температурі повітря та 60-градусній температурі землі пожежникам найважче. Їдке повітря застилає очі, перехоплює горло. Від сталевого присмаку у роті нудить, від гарячого торфу печуть ноги.

– Щоб загасити один квадратний метр торфу необхідно мінімум 5 тонн води, – пояснює головний олевський рятувальник. – Якщо загоряння торфу виявити упродовж першої доби, то вірогідність його швидкого ліквідування зростає в рази. За 2-3 доби торф прогарає вже до 0,5 метрів і більшої глибини, і тоді для його гасіння необхідні тижні, а то й місяці. Як правило, такі пожежі спричинені банальним людським фактором.

Пекельний досвід

В один із вихідних днів – 20 серпня минулого року на долю олевських рятувальників випало ще одне важке випробування. Наприкінці літа стояла шалена спека й опадів практично не було. У недільну тишу вже давно ніхто не вирів, і як виявилось не дарма… Грім грянув біля третьої години дня – надійшла інформація про лісову пожежу на площі 60 га біля с. Майдан Копищанський Олевського району на території «Поліського природного заповідника» Копищанського лісництва. Зважаючи на масштаб пожежі та швидкість поширення через сильні пориви вітру, вже о 17:16 її попередньо було класифіковано як надзвичайну ситуацію державного рівня.

Заступник начальника 17-ої державної пожежно-рятувальної частини м. Олевськ Василь Гурин прибув туди одним із перших. У свій законний вихідний – неділю, він від’їхав від дому у своїх справах, але один телефонний дзвінок повернув його назад.

– Тоді вогонь знищив 110 га лісу, то був наче небесний шторм. – пригадує Василь. – Дивишся на небо, а його ніби немає. Класична верхова пожежа… Дерева охоплені полум’ям від коріння до самої вершини. Інформацію у визначені строки передали на Житомир і після цього сюди почали масово стягуватись сили та засоби.

Масштаби дійсно були вражаючими. Полум’я мало всі шанси дістатися кордону з Білорусією та існувала загроза поширення вогню на найближчі населенні пункти. Найважчим у перші дні ліквідації була відсутність водопостачання. Необхідно було їздити для забору води за декілька кілометрів від осередку займання, а пожежної автоцистерни вистачало максимум на 10 хвилин. Аби економити час прокладалась величезна магістральна лінія для безперебійної подачі води.

Сили нарощувались упродовж двох перших діб, вже на ранок другого дня на допомогу прибули рятувальники з Житомира, Коростеня, Овруча, Малина, Лугин та найближчих лісгоспів. Довелося залучати авіацію ДСНС – два літака та гелікоптер. Ліквідовували пожежу спільно – рятувальники та лісники, загалом понад 200 чоловік та 40 одиниць. Караули періодично змінювались – боротись з полум’ям у 30-градусну спеку зі стволом в руках дуже важко. Адже вже давно доведено, що психологічно людина може ефективно працювати упродовж двох діб. Потім уже просто «сідають батарейки».

Працювали до самої ночі, потім без сил засинали і зі світанком знову в бій. Місце для ночівлі рятувальникам та лісникам виділили дві школи – с. Копище та с.Майдан Копищанський. Вони просто на підлозі в спортзалі та класах ставили ноші й на них ложили матраци. Приготуванням їжі займались працівники заповідника – з привезених продуктів вони готували для усіх.

Засоби масової інформації тільки змінювали заголовки своїх матеріалів стосовно небезпечності ситуації, але серед населення Олевщини паніки не спостерігалось.

Боротьба з пекельним ворогом тривала упродовж 4-х діб. Проте люди в погонах прорвались, їм вдалось вгамувати вогонь. В ніч на День незалежності «бій» було виграно – пожежу зупинили за півтори кілометри від кордону з Білорусією, проте «війна» продовжувалась упродовж місяця. Для запобігання повторним загорянням здійснювалось постійне патрулювання.     

Подібна пожежа в Поліському природному заповіднику сталась в 2009 році. Головний олевський рятувальник називає цей заповідник «міною уповільненої дії», адже ймовірність виникнення там схожих загорянь величезна. В суху та спекотну погоду пожежа там може статись у будь-який момент і швидкість розповсюдження полум’я буде миттєвою.

І таке буває…

Але не лише пожежами живуть вогнеборці «Бурштинового» краю. Іноді трапляються й неординарні пригоди. Одна з таких сталась у с. Білокоровичі Олевського району. Одного дня пастух пригнав худобу з випасу, але не дорахувався однієї телиці. Власники тварини почали шукати її. Проте марно. Трохи згодом пастух почув приглушене «мукання». Озирнувшись довкола, він помітив підозрілий отвір, схожий на люк. Підійшовши ближче, сумнівів уже не було – телиця 100-відсотково там і подає звуки, а значить жива! На поміч викликали рятувальників.

З’ясувалось, що отвір – це не люк, а закопана залізна цистерна. Було прийнято рішення розрізати верхню частину конструкції аби дістатися до телиці. Окрім бензоріза, довелось залучати ще і кран. Після розрізу, рятувальники зняли кришку, відкачали воду, що була на дні та обв’язали тварину пожежними рукавами. Остання не пручалася, ніби чекала на допомогу. Врешті-решт її підняли, вона одразу стала на чотири копита та почимчикувала до череди. Добре, що в цистерні вода була на дні, то хоч було їй що пити дві доби.

Різне буває.. Від надзвичайних подій не застрахований ніхто. Багатство районних природних надр вимагає підвищеного контролю. Неконтрольована стихія здатна принести багато біди та олевські рятувальники спроможні протистояти стихії. Результат бачив увесь район, уся область і, навіть, уся країна. Сухих рукавів вам, хлопці!   

Павло Франчук,

фахівець прес-служби

У ДСНС у Житомирській області

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.