Узурпація бюджету участі, або Як законно вирішити свої проблеми за рахунок житомирян

Стосовно цього ми вирішили поспілкуватися з головою ГО «Центр розвитку громади та суспільних комунікацій» Олександром Рошком:

– Чому ми розмовляємо на цю тему? Вже три роки, відколи запустився проект «Бюджет участі», я дотичний до проекту. З першого і до сьогоднішнього дня я займався проектом партисипації, тобто залучення громади до всіх процесів у громаді.

Довідка: Партиципація, або партисипація – термін, що позначає культуру участі або співучасті людей, використовується в різних сферах, в тому числі в media studies і в cultural studies. Партиципація тісно пов'язана з поняттям «просьмеризм», який передбачає культуру включення споживача в процес виробництва кінцевого продукту.

Олександр розповідає, що ми маємо справу з підміною понять.

«Але тут іде зараз підміна понять: громада повинна залучатися від визначення своєї потреби та проблематики і до прийняття рішення, яким чином реалізувати свою потребу. Де відбулась підміна? Нам зараз говорять: ви прийдіть проголосуйте, а ми самі напишемо проект, ми знаємо, що варто робити, а ви тільки проголосуйте! Тобто влада просто натягнула маску. Звісно, якщо ви бажаєте, ви також можете подавати проект, але в нас є технології, в нас є інструменти впливу, ми знаємо, як можна зманіпулювати. Якщо в них є інструмент впливу, то людина просто не може бути в рівних умовах», – зауважує експерт.

Голова ГО «Центр розвитку громади та суспільних комунікацій» наголошує, що є дійсно достойні проекти, але є й ті, які цілком протилежні: «Так, є гарні проекти, але є і проекти, на які дико дивитися. Один з таких проектів – це інформаційні дошки на зупинках громадського транспорту. Одна дошка коштує три тисячі гривень. На сьогодні металеві двері також можна купити за три тисячі гривень. Чи рівноцінні ці речі за витратами? Тобто ціни просто захмарні! Чому такі ціни? Хто їх встановлює? Яким чином все це відбувалося? Тут дуже багато питань!

Одним з питань партиципації є те, що громадськість, яка долучається до вирішення своїх проблем і в процесі отримує кошти, має право бачити, що відбувається. Тобто, як і в будь-якому іншому проекті, громадськість має право бачити, скільки коштів було витрачено, який кошторис».

Як вважає наш співрозмовник, на даний час всі ці речи сховані. «Не можна добитися до кошторисів. І ось тут відбувається дуже цікава річ: мало того, що проекти розтягуються на три роки, а повинні реалізовуватися за рік, але за рік не буде дофінансування, не буде додаткових витрат, тоді буде легко проконтролювати весь процес. А це нікому не потрібно! Хто при здоровому розумі дозволить контролювати свою годівничку? Тобто дуже багато проектів, які починають виконуватися до нового року, потім їх дофінансовують вдвічі більше, потім кожне дофінансування витягує надфінанси. Бюджет участі дуже гарно це показав», – стверджує Олександр Рошко.

Експерт акцентує увагу на тому, що допущені помилки свідчать про недостатню компетенцію чиновників, які приймають рішення за цими проектами, і посилається на документи, з якими дуже гарно ознайомлений: «Якщо посадові особи не розуміються, то їх завдання зовсім інше. Є документи, за які люди проголосували. Більше їх не повинно нічого турбувати. На інформаційну кампанію в цьому році (2018 році – авт.) було виділено 160 тисяч гривень. Куди та на що вони пішли? Це невідомо. До даної хвилини ніхто не прозвітував ні перед ким, на що були витрачені ці кошти. Немає на сайті міськради, хоча це повинно там бути. Немає взагалі. Кричущим фактом є те, що більшість документів, які регламентують бюджет участі, суперечать один одному. До того ж доцільніше було б у разі якихось непорозумінь спілкуватися не депутатам, не координаційній раді, а авторам. Тобто потрібно було шукати вихід та порозуміння з цієї ситуації. І головне тут порозуміння між авторами. Тоді б ми знайшли «золоту середину». Це і є партиципація. Але відсутність прозорої інформаційної платформи заважає цьому».

Подивимось деякі проекти, представлені на бюджет участі:

1. Проект № 11 «Міському парку – нові атракціони». Дивимось опис проекту: «Для залучення до культурного та сімейного відпочинку якомога більше житомирян та гостей міста у міському парку культури та відпочинку потрібно оновити парк атракціонів».

На перший погляд, ідея чудова, адже атракціон буде стояти в парку, який є комунальною установою. Але дивимось далі. Переваги і обґрунтування пропонованого рішення: «Карусель буде мобільна «пересувна» і використовуватиметься безкоштовно на загальноміські свята. Всі жителі міста зможуть безкоштовно кататися на каруселі».

Тобто одразу виникає питання: карусель буде стаціонарна чи все ж таки пересувна? Де вона буде знаходитись: в парку або тільки працювати на свята? Чи не обманюють нас вчергове? Якщо атракціон буде знаходитись в парку, то він стає частиною парку. Але якщо атракціон буде виїжджати, потрібні будуть транспортні засобі, люди, які його обслуговуватимуть. Все це додаткові витрати плюс створення мінімум одного робочого місця. Згідно з положенням заборонено створювати робочі місця. Тоді хто буде обслуговувати атракціон вартістю у 950 тис. грн? А де гроші на обслуговування? Тобто не прораховані параметри, які повинні стати критерієм відбору проектів. Отже люди, які відбирали проекти, некомпетентні та не пропрацювали всі нюанси цього проекту. Чому в міській раді ніхто не прораховує користь, рентабельність та потребу поданих проектів? Немає компетентних фахівців? Чи це комусь вигідно? Заступники мера отримують захмарні зарплати, а віддуваються прості люди, які пишуть, тому що скорочення на них також впливає.

2. Проект № 25 «Сонячні дерева для зарядки мобільних пристроїв у Гідропарку». Вартість такого проекту – 294 300 гривень. Перша проблема, про яку ніхто не сказав: висота дерева повинна бути такою, щоб вийти на рівень сонця, тобто вище сосен. Або встановлювати пристрої слід в окремих зонах, де є сонце. А якщо буде пекти сонце літом, багато бажаючих буде годину чекати на сонці, коли зарядиться пристрій? Навряд чи... А звичайний понижуючий трансформатор коштує приблизно 100 гривень, і його можна встановлювати біля кожної лавки для відпочинку. Споживання електроенергії при цьому буде мінімальним. Знову ніхто це не врахував і не зробив фахового висновку.

3. Проект № 20 «Єдина школа – єдина платформа». Опис проекту: «Проектом передбачена закупівля обладнання: ноутбуки, проектор, дошка, меблі для створення інтерактивного простору у школі (на базі ЗОШ №17 м. Житомира)». Вартість проекту – 217717 гривень.

Олександр Рошко стверджує, що це один з його найулюбленіших проектів серед тих, що були.

– Самі школярі зробили креслення, схеми, опис проекту. Я не бачив, щоб хтось тут кимось маніпулював. Але потім комусь чогось потрібно було здихатися цього проекту і знайшли купу механізмів для цього. І ті діти, які зробили цей проект, які голосували за нього, просто викинуті за борт. Це той проект, через який були знижені бали всім проектам шкільного сектору. При цьому ніхто не говорив про те, що за проект створення музею каменю взагалі агітували депутати та пропонували всім голосувати саме за цей проект. Це чомусь не вважалось маніпуляціями.

Багато ми говорили про бюджет участі, про цінність для людей, що можна отримати від реалізації проекту. Але чомусь всі мовчать про негативні моменти. І ось про це я хотів би поговорити, а точніше про те, що бюджет участі став інструментом в руках політиків і депутатів. Як мені боляче бачити, що та робота, яка проводилася, просто знищена.

Вже говорилося про те, що управління по зв'язках з громадськістю просто некомпетентні у прийомі проектів. І це чомусь влаштовує куратора Наталію Чиж, але саме відсутність компетенції і веде до проблем у подальшому.

Наостанок риторичне запитання від Олександра Рошка:

– Вас влаштовує, коли вам брешуть? Мене – ні! Наталія Чиж, Сергій Сухомлин, поверніть бюджет участі людям!

Руслан Мороз

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.