То хто ж таки більш консервативний: архів чи його директор?

Підстав для заспокоєння, а тим паче – для оптимізму у сподіванні на покращення роботи цієї надважливої державної установи так і не з’явилося. Натомість у стінах Державного архіву з’явився новий керівник. 

Наступником скандально відомого Антона Михайлова, який всього за два роки перебування на директорській посаді реально завалив роботу Державного архіву Житомирської області, звільнивши з роботи низку фахівців із потужним досвідом роботи, став Ігор Слобожан. Навряд чи знайдеться у Житомирі, а тим паче в області загалом, історик, краєзнавець чи архівіст, який раніше знав, чув про стосунок Ігоря Слобожана до архівної справи. Насправді торік новопризначений директор Державного архіву Житомирської області не мав ні досвіду роботи в архівних установах, ні будь-якого стосунку до вивчення минулого Житомирщини. 

Після завершення навчання у стінах Житомирського держуніверситету він подався у штаби партій, де шліфував свої навички із проведення виборів, аж поки не влаштувався у комунальне підприємство «Реклама», звідкіля потім і потрапив у кабінети Житомирської обласної адміністрації. Але Ігор Миколайович мав іншу перевагу – був добре знайомий із Ігорем Гундичем, колишнім губернатором Житомирщини. 

Після скандалів і розборок, після низки матеріалів у ЗМІ, де розповідалося про особливий стиль роботи директора Держархіву Житомирської області Антона Михайлова, голова Житомирської обласної адміністрації мав би вжити усіх належних заходів, щоб зміцнити керівництво важливого підрозділу обласної державної адміністрації. Звісно, Ігор Гундич мав би хоча б поглянути на те, як працюють подібні архівні установи у сусідніх областях. Елементарні вимоги щодо призначення керівника Державного архіву Житомирської області передбачають проведення відповідного конкурсу. Проте І.П. Гундич на законодавчі вимоги уваги не звертав. Навпаки, Ігор Петрович слугувався іншим правилом – у керівне крісло Державного архіву має сісти своя людина. Ось так у приміщенні на Охрімовій горі став директором Ігор Слобожан. Сама його поява на посаді директора Держархіву Житомирської області була несподіванкою, але ж до несподіванок і сенсацій у кадрових питаннях на Житомирщині вже звикли. Тим паче порівняно зі своїм попередником Антоном Михайловим, якого у Житомирі знали як фахівця із заготівлі металобрухту, Ігор Слобожан виринув на директорській посаді у Державному архіві як вчитель історії та української мови. Хоча, звісно, ні у школі, ні у будь-якому іншому закладі він ні історії, ні мови не викладав. 

Новопризначений (наголошую – не новообраний) директор Державного архіву Житомирської області одразу ж визначив свої магістральні завдання. Із вуст Ігоря Миколайовича лунали слова про популяризацію архіву через соціальні мережі, як і загалом про підвищення рівня його медійності. Пан Слобожан пообіцяв також залучити до вирішення проблемних питань кошти грантових проєктів та організацій. Окреме місце у планах нового директора відводилося популяризації платних послуг серед населення та масштабній оцифровці архівних документів.

Найцікавіше у цій ситуації те, що новопризначений директор Державного архіву Житомирської області упродовж року не зробив жодного кроку, аби поцікавитись тим, а яку спадщину архівних фондів він приймає у своє підвідомче розпорядження. Не секрет, що у Житомирі неодноразово виникали розмови про зникнення із фондів Державного архіву Житомирської області низки унікальних документів, а деякі із них дивним чином опинялися та виринали за кордоном. Так само новий директор упродовж цілого року своєї начебто активної діяльності навіть пальцем не поворухнув, аби реформувати, вдосконалити та осучаснити структуру діяльності Державного архіву Житомирської області. 

Сьогодні тут аж сім відділів та секторів. Звісно ж, така ж відповідна кількість керівних посад, хоча загальновідомо, що у будь-якій архівній установі головною постаттю має бути людина, що реально працює із документами та архівними матеріалами. Всілякі інженери та завідувачі складів не можуть задавати тон у сучасній архівній установі, навіть якщо йдеться про підвищення рівня її медійності. До речі, минув рік після призначення Ігоря Слобожана керівником Державного архіву Житомирської області. 

Сьогодні варто було б реально спитати у керівника знакової в області державної установи про те, де можна побачити, відчути чи дізнатися про задекларовані торік зміни та новації. Про це могли б і повинні були запитати у директора Державного архіву не тільки його безпосередній куратор, заступник голови облдержадміністрації Ярослав Лагута , але й сам губернатор Ігор Гундич. Сьогодні відомо, що пана Гундича попросили із посади, а Ярослав Миколайович Лагута мав би негайно запитати у директора Державного архіву Житомирської області Ігоря Миколайовича Слобожана про те, коли ж у роботі надзвичайно важливого органу влади таки відбудуться давно очікувані зміни. Чому, наприклад, не осучаснено структуру Державного архіву та його штатний розпис? Адже досі нічого невідомо, наскільки у підвідомчій І.М. Слобожану установі підвищились стандарти доступності архівних послуг, так само як немає жодних відомостей про перегляд чи зміну величини їх вартості. Звісно, якщо керуватися посиланнями та записами, які зібрані у книзі відгуків відвідувачів архіву чи хоча б його читального залу, то у Державному архіві Житомирської області панує порядок і цілковите благополуччя. Але ж не секрет, яким чином формується репутація установи через подібні «відгуки» та записи, коли відповідні автографи довіряють зробити лише своїм і лише «вдячним» клієнтам. 

Звісно, у колективі Державного архіву Житомирської області, який пережив упродовж останніх років немало керівників – аматорів з числа партійних діловодів і заготівельників металобрухту, не так вже й легко започаткувати новації, що вже давно стали нормою в обласних архівах ряду регіонів України. Але для початку, для того, щоб процес осучаснення роботи Державного архіву Житомирщини став незворотним, треба хоча б провести конкурс. Як того вимагає вітчизняне законодавство, яке однозначно вказує на те, що директор обласного архіву призначається після проведення відповідного конкурсу. У Житомирі досі було інакше. Головний конкурс на подібні посади у нас проводився за давно відомою і так само давно викинутою на звалище історії системою координат «свій-чужий». Ігор Слобожан був «своїм», а тому потрапив на відповідальну посаду. Чи погодиться нове керівництво Житомирської обласної державної адміністрації жити за старими правилами і координатами, поки що невідомо. Можна передбачити, що нинішній директор Державного архіву Житомирської області скористається давно відомими прийомами, методами та шляхами, які дозволяють елементарно пересидіти період становлення нової владної команди на Житомирщині. Задля цього існують відпустки, лікарняні та всілякі інші засоби зволікання часу, аби втриматися на посаді, яка дісталася по дружбі чи, як казали раніше, – по блату. Зрозуміло, що й у колективі Держархіву Житомирської області знайдуться добродії, які підуть на прийом до нового обласного керівництва, аби захистити свого начальника від можливого звільнення. Але навіть якщо так і станеться, то це лише підкреслить очевидну потребу у змінах та реформах, які давно на Житомирщині назріли. У тому числі і не в останню чергу – в архівній справі.

Лариса Завязун

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.