Міська влада на роздоріжжі: чи не час поміняти «коней»?

Іноді здається, ніби Житомир більше постраждав від війни на Донбасі, ніж сам Донбас. Ні, столиці Полісся пощастило, бо тут, на щастя, немає обстрілів, а про біженців у Житомирі згадують через їхнє тривале перебування у найбільшому готелі міста.

Міська влада на роздоріжжі: чи не час поміняти «коней»?

Але все ж таки Житомир за багатьма критеріями та ознаками нічим не відрізняється у кращий бік від тих міст, які перебувають у безпосередній близькості від так званої «лінії розмежування». Така ж точно стагнація, очікування і відчутна перспектива занепаду. У Житомирі вона відчувається в останні роки особливо чітко, а кампанія із відкриттям для України «безвізу» просто довершила справу – у Житомирі щотижня на фірмах, в організаціях та підприємствах розраховуються сотні людей, аби спробувати «шукати щастя» по світах. До речі, щодо розвитку трудової міграції у європейському напрямі Житомир все ж таки випереджає Донбас, який ментально поки що все ще орієнтований на трудові мандри до Росії.

Важко дати вичерпну відповідь щодо причин таких складнощів, що переживає у Житомирі поступово зникаючий «середній клас» із підприємців та бізнесменів, які свого часу вийшли зі шкаралупи комерційного туризму та базарної торгівлі. Тепер у Житомирі сутужно і з базарами, які, схоже, також поступово зникають як «клас». Чому ж так сталося, що місто, яке має чудові логістичні характеристики, розташоване на перетині найбільших в Україні магістралей і трохи більше, ніж за сотню кілометрів від столиці, впевнено втратило курс на розвиток і лягло у «дрейф» невизначеності, стагнації, а подекуди – відчутного занепаду. Про занепад у Житомирі вже втомилися говорити, бо він відчувається не лише у тому, що центральна частина міста виявилася у такому собі «офсайді» і перетворилася на зону «очікування завершення ремонту». Ні, розруху на тротуарах центру Житомира можна було б доволі швидко (за якихось два-три місяці) подолати. Але що робити із занепалим прибиранням міста від сміття, як рятуватися від тривалих реформ на житомирському транспорті та на міських автомагістралях – цього не скаже ніхто. Ще важче розгледіти у мереживі фестивалів, хаотичному проведенні всіляких «днів» та «тижнів» перспективу гуманітарного розвитку одного з найстарших міст України.

До певного часу крапки над «і» у кризових та надзвичайних ситуаціях міського життя намагався розставляти міський голова Сергій Сухомлин. На перших порах, коли йшлося про «плани та перспективи» новообраної житомирської влади, наймолодший в історії міста мер доволі ефектно і навіть переконливо доводив правильність та безальтернативність обраного Житомиром шляху рішучих і масштабних реформ. Проте з часом, по закінченні першого року його діяльності на чолі міста, стали проглядатися відчутні збої та промахи мера і його команди. І почалося все, як не дивно, із ситуації зі звітом мера Житомира перед міською громадою.

Звіту як такого у Сергія Сухомлина не вийшло. Замість того, щоб оприлюднити хоча б тези «планів та перспектив», замість того, щоб пояснити житомирянам масштабність розпочатих «реформ», Сергій Іванович вдався до улюбленої тактики демонстрації слайдів та картинок для зібрання житомирських журналістів. Хтозна, наскільки переконливою виявилася та презентація «здобутків» Житомира під орудою Сергія Сухомлина, яку він підготував для показу у готелі «Гайки», але із того часу меру не перестають дорікати у тому, що він ігнорує громаду, а тому заслуговує на всебічну критику з її боку. А й справді, чому Сергій Сухомлин не зміг, а точніше – не захотів наприкінці 2016 року належним чином прозвітуватися за перший рік своєї діяльності? Важко відповісти на запитання, на яке може і має право відповідати лише сам міський голова, але у ситуації, що виникла, це доводиться робити. Зрозуміло, у грудні 2016-го меру Житомира хвалитися просто не було чим. Звісно, якби мер-реформатор пішов шляхом звітності за свої перші «кроки», які житомиряни добре пам’ятали із його передвиборних обіцянок, то було б простіше. Ще краще було б прозвітуватися про причини та обставини, які завадили команді Сергія Сухомлина успішно стартувати на шляху реформування та оновлення Житомира.

Варто було б всього - навсього чітко, відверто та сміливо назвати помилки першого року своєї діяльності. Ще краще було б направити «стріли» критики у бік своїх заступників та помічників, зауваживши, що завзятість і бажання житомирських «младореформаторів» часто не співпадають із їх рівнем компетентності. Проте чіткості та визначеності у словах Сергія Сухомлина ставало все менше, чим далі він і його «команда» рухалась шляхом постійних провалів і відвертих скандалів. Вже на другому році діяльності стало зрозуміло, що команди як такої у мера Житомира Сергія Сухомлина немає. Так, Сергій Іванович доклав чималих зусиль, аби здобути бажану і зручну для себе депутатську більшість у складі Житомирської міської ради, але на цьому «успіхи» Житомирського міського голови і завершились. Більше того, комфорт і впевненість на сесіях Житомирської міської ради обійшлися для С.І.Сухомлина у дуже недешевий спосіб. Насправді на службу депутатським амбіціям довелося поставити чималу низку кадрових призначень на посади керівників комунальних підприємств, організацій та установ. У Житомирі склалась неймовірно дика ситуація, коли директорами, заступниками та всілякими іншими посадами із когорти міського начальства стали розраховуватися за політичну лояльність до влади. У підсумку мер має лояльне до себе оточення, проте правило про те, що «свита робить короля», він очевидно забув або ж чітко не уявляв його справжнього значення.

Між тим, «свита» виявилася відверто нікчемною щодо професіоналізму та компетентності. Жоден із «замів» нинішнього міського голови не зміг навести переконливих і логічно довершених аргументів щодо змісту своєї роботи під час звіту, влаштованого у грудні 2016-го року під час сесії міської ради. І якщо колишній перший заступник Житомирського міського голови Олексій Ясюнецький, тонко і чітко відчувши складнощі і клубки суперечностей у середовищі міської влади, скористався «стрибком» у кабінет заступника губернатора, то його колишні колеги подавати у відставку не поспішали. Хоча усі підстави для цього були. Адже у Житомирі всі знають про те, наскільки примітивно-незграбними виявилися реформаторські кроки на міському транспорті, де вже рік триває кампанія із впровадження електронного квитка. Так само відомо і про те, що відкриття так званого Дому української культури, заснування муніципального футбольного клубу «Житомир», початок будівництва бази водних видів спорту та реформаторські потуги у парку імені Гагаріна належать до відверто провальних проектів нинішньої міської влади.

Повним конфузом завершилася історія із поширенням через лайт-бокси міської комунальної газети «Місто», на що знадобився покликаний зі Львова «менеджер» і мільйон гривень  з міського бюджету. Мабуть, не варто продовжувати перелік недолугих починів та гучних обіцянок, які гучно «провалювалися» або ж тихо замовчувалися. Як це сталося у ситуації із реконструкцією житомирських тротуарів або ж відновленням на вулиці Михайлівській музично-кольорового фонтану, який мав би порадувати гостей нашого міста ще напередодні проведення «днів Європи». Проте, як не дивно, найбільшими помилками Сергія Сухомлина і його «команди» стали не провальні проекти із облаштування притулку для бездомних тварин чи багатомісячні реконструкції міських скверів, а провали, яких Житомир поки що не відчуває. Йдеться про втрачені для міста перспективи політики децентралізації, яка відбувається у ході об’єднання громад. Потреба об’єднання Житомира із громадами майже десятка приміських сіл є давно очевидною та визначальною для розвитку обласного центру на тривалу перспективу.

Дивно, але подібну перспективу достатньо чітко і недвозначно розуміють у інших містах України чи хоча б на Житомирщині – у Коростені, Новограді-Волинському, Баранівці, Радомишлі тощо. А у Житомирі із цим «не виходить». Точніше, команда Сергія Сухомлина не подає жодних видимих ознак щодо початку подібної діяльності. Між тим час нестримно летить, а громади навколо Житомира активно об’єднуються, залишаючи для міста мінімум простору для свого розвитку на вже недалеку перспективу. Чим викликана очевидна пасивність нинішнього керівництва Житомира у плані розширення межі міської території, сказати важко, однак більшість аргументів зводяться до елементарного небажання міської влади йти на дочасні вибори у випадку об’єднання із громадою (чи громадами) приміських сіл.

Сьогодні, влітку 2017 року, влада міста Житомира опинилася на очевидному роздоріжжі. Жити «по-старому» вже очевидно не можна і не вийде, а свій потенційний ресурс «команда» Сергія Сухомлина остаточно вичерпала. Подальші зволікання із рішучим і кардинальним її оновленням призведуть до чергових, але ще досі небачених прорахунків, помилок і навіть цілковитого безладу у житті житомирян. Проте якщо так станеться, другий рік на посаді міського голови для Сергія Сухомлина означатиме швидке і невідворотне наближення до фінішу. Звісно, передчасного і безславного.

Микола Корзун

0
0
0
0
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up